
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оля Лахоцька /
Проза
Червячок сумніву (онтологічна казочка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Червячок сумніву (онтологічна казочка)
Жив-був собі червячок. Зелений, пухнастий, кругленький. Він був дуже мирний і добродушний, якщо не враховувати одну дивну рису його характеру – він завжди у всьому сумнівався. Не те, щоб геть-зовсім, безнадійно сумнівався, швидше навпаки, – коли він що-небуть бачив або чув, його несамохіть тягнуло придумати ще кілька інших можливих варіантів розвитку події. Це виходило майже мимоволі, але десь у глибині душі червячок відчував, що в такий спосіб наш світ стане трохи повнішим, довершенішим і менш жахливим.
Як ви вже здогадалися, ця риса характеру доставляла червячку багато неприємностей. Одного разу він почув, як мурашки збиралися в похід на тлю:
– Вони відмовляються платити данину!
– Провчимо нерозумних!
– Зітремо з лиця землі!
– Так їм!
Мурахи галасували і вимахували лапами, жилясті бронзові воїни вже гострили ножі і витісували стріли, коли червячок, що задумливо спостерігав за колотнечею, голосно запропонував:
– А чому б вам не подружитися? Ви їх поїтимете водою, а вони пригощатимуть вас солодким молочком…
Запала непевна тиша. Мурахи поглядали одні на одних, і у повітрі, як сухі гілки, потріскували розряди нереалізованого запалу.
Червячок, що в той час відчув несподіваний наплив натхнення, вже зібрався виповзти насередину і змалювати картини майбутнього щасливого життя, коли йому загородив дорогу найвищий мурах з перекошеним від напруги лицем:
– Ми зараз когось таки зітремо з лиця землі…
Червячок миттю зрозумів натяк і швидко поповз в густі зелені хащі.
А минулого тижня на їхню галявину примандрувала справжня циркова трупа! Жучки-світлячки вилазили один одному на плечі і будували в повітрі колони, арки, мости… Перлина шоу – брунатний коник-стрибунець відштовхувався від землі і злітав так високо, що глядачам паморочилося в голові. Всі верещали від захвату і плескали в долоні.
– А ти чого не плещеш, діду? – спитало у червячка маленьке слимача.
– А чого радіти? Як би він високо не стрибав, все одно опиниться на землі… – відповів червячок і в той же момент відчув, як важка лапа опустилася йому плече. То був жук-рогач – один з охоронців, що приїхали разом з артистами.
– Чи не піти б вам… трохи пожувати трави? – холодно поцікавився рогач, і червячок вирішив не спокушувати долю. Він поплентався додому і там сидів у тиші, сумував та гриз зелені листочки, як свою душу.
А вчора під вечір він зустрів жучка-сонечка. Зазвичай веселе, яскраве сонечко чомусь було сумне, весь час щось бурмотіло і на кожному кроці важко зітхало.
– Чим журишся, сонечку? – захотів його розважити червячок.
– Скоро почнеться дощ, – схлипнуло сонечко.
– Та нічого, після дощу краще світить сонце, – співчутливо зауважив зелений.
– Ти що, не розумієш? Починається період дощі-і-і-і-в, – ледь не розплакалося сонечко.
– Це ж добре, позмиваємо всю пилюку у своїх домівках…
Сонечко подивилося на нього так, що він вирішив більше не продовжувати цю розмову.
І чого я такий? – журився червячок, сидячи вдома. Менше б базікав – зараз би десь гуляв у веселій компанії, а не сидів би сам-один. Тут зовсім не погано, але чомусь сумно…
І він мріяв про гарний досконалий світ, де нікому нічого б не бракувало, круглий і довершений, як яйце-райце.
Аж тут червячок стрепенувся – йому несподівано сяйнула ідея. А давай-но я збудую собі таке житло – світле, кругле і досконале, – подумав він. І зразу ж взявся за роботу, бо був не з тих, що відкладають справи на потім.
Спочатку він висотав красиву світло-кремову нитку, помилувався нею, і почав сплітати з неї долівку, стіни і стелю своєї хатки. Він працював завзято і щасливо, тому робота просувалася швидко. А коли закінчив, то одразу ж заснув, бо добряче натомився.
Чи багато, чи мало минуло часу – невідомо. Червячок спав довго і, можливо, навіть проспав весь сезон дощів. Але ось він нарешті прокинувся, ще трохи солодко подрімав у своїй круглій хатинці, а тоді подався нагору подихати свіжим повітрям і чогось трохи з'їсти.
Він виповз на вершечок травинки, обвів все довкілля поглядом і ахнув. Трапилося щось справді неймовірне – він перестав бути червячком. Тільце зробилося міцним і темним, а над ним розгорнулися розкішні сріблясто-білі крила.
Метелик обережно змахнув ними раз, другий… І полетів! Він летів над зарошеною смарагдовою галявиною, що виблискувала у променях ранкового сонця. Він бачив чудові, різнобарвні квіти – пахучі, солодкі, і їх було багато-багато. Неймовірно багато. Світ справді став кращим, – вражено подумав він, – я недаремно старався.
Від радості він відчув себе богом, що творить новий всесвіт, – так і хотілося гукнути на всю околицю, на всі залиті сонцем дерева і трави, на всі квіти, аж до сизої смужки гір на горизонті:
– Плодіться, розмножуйтесь і заселяйте землю – вона прекрасна!
І відчуваючи непереборне бажання заселяти землю, він залишав їй свої мрії – маленькі відбитки себе, що були схожі на зернинки чи то на сльози.
Він не знав, що коли його життєвий цикл завершиться, пройде багато-багато теплих літніх днів і з відкладених ним яєць будуть вилуплюватися крихітні зеленуваті нащадки, вони почнуть життя так само, як він, – з сумніву.
Як ви вже здогадалися, ця риса характеру доставляла червячку багато неприємностей. Одного разу він почув, як мурашки збиралися в похід на тлю:
– Вони відмовляються платити данину!
– Провчимо нерозумних!
– Зітремо з лиця землі!
– Так їм!
Мурахи галасували і вимахували лапами, жилясті бронзові воїни вже гострили ножі і витісували стріли, коли червячок, що задумливо спостерігав за колотнечею, голосно запропонував:
– А чому б вам не подружитися? Ви їх поїтимете водою, а вони пригощатимуть вас солодким молочком…
Запала непевна тиша. Мурахи поглядали одні на одних, і у повітрі, як сухі гілки, потріскували розряди нереалізованого запалу.
Червячок, що в той час відчув несподіваний наплив натхнення, вже зібрався виповзти насередину і змалювати картини майбутнього щасливого життя, коли йому загородив дорогу найвищий мурах з перекошеним від напруги лицем:
– Ми зараз когось таки зітремо з лиця землі…
Червячок миттю зрозумів натяк і швидко поповз в густі зелені хащі.
А минулого тижня на їхню галявину примандрувала справжня циркова трупа! Жучки-світлячки вилазили один одному на плечі і будували в повітрі колони, арки, мости… Перлина шоу – брунатний коник-стрибунець відштовхувався від землі і злітав так високо, що глядачам паморочилося в голові. Всі верещали від захвату і плескали в долоні.
– А ти чого не плещеш, діду? – спитало у червячка маленьке слимача.
– А чого радіти? Як би він високо не стрибав, все одно опиниться на землі… – відповів червячок і в той же момент відчув, як важка лапа опустилася йому плече. То був жук-рогач – один з охоронців, що приїхали разом з артистами.
– Чи не піти б вам… трохи пожувати трави? – холодно поцікавився рогач, і червячок вирішив не спокушувати долю. Він поплентався додому і там сидів у тиші, сумував та гриз зелені листочки, як свою душу.
А вчора під вечір він зустрів жучка-сонечка. Зазвичай веселе, яскраве сонечко чомусь було сумне, весь час щось бурмотіло і на кожному кроці важко зітхало.
– Чим журишся, сонечку? – захотів його розважити червячок.
– Скоро почнеться дощ, – схлипнуло сонечко.
– Та нічого, після дощу краще світить сонце, – співчутливо зауважив зелений.
– Ти що, не розумієш? Починається період дощі-і-і-і-в, – ледь не розплакалося сонечко.
– Це ж добре, позмиваємо всю пилюку у своїх домівках…
Сонечко подивилося на нього так, що він вирішив більше не продовжувати цю розмову.
І чого я такий? – журився червячок, сидячи вдома. Менше б базікав – зараз би десь гуляв у веселій компанії, а не сидів би сам-один. Тут зовсім не погано, але чомусь сумно…
І він мріяв про гарний досконалий світ, де нікому нічого б не бракувало, круглий і довершений, як яйце-райце.
Аж тут червячок стрепенувся – йому несподівано сяйнула ідея. А давай-но я збудую собі таке житло – світле, кругле і досконале, – подумав він. І зразу ж взявся за роботу, бо був не з тих, що відкладають справи на потім.
Спочатку він висотав красиву світло-кремову нитку, помилувався нею, і почав сплітати з неї долівку, стіни і стелю своєї хатки. Він працював завзято і щасливо, тому робота просувалася швидко. А коли закінчив, то одразу ж заснув, бо добряче натомився.
Чи багато, чи мало минуло часу – невідомо. Червячок спав довго і, можливо, навіть проспав весь сезон дощів. Але ось він нарешті прокинувся, ще трохи солодко подрімав у своїй круглій хатинці, а тоді подався нагору подихати свіжим повітрям і чогось трохи з'їсти.
Він виповз на вершечок травинки, обвів все довкілля поглядом і ахнув. Трапилося щось справді неймовірне – він перестав бути червячком. Тільце зробилося міцним і темним, а над ним розгорнулися розкішні сріблясто-білі крила.
Метелик обережно змахнув ними раз, другий… І полетів! Він летів над зарошеною смарагдовою галявиною, що виблискувала у променях ранкового сонця. Він бачив чудові, різнобарвні квіти – пахучі, солодкі, і їх було багато-багато. Неймовірно багато. Світ справді став кращим, – вражено подумав він, – я недаремно старався.
Від радості він відчув себе богом, що творить новий всесвіт, – так і хотілося гукнути на всю околицю, на всі залиті сонцем дерева і трави, на всі квіти, аж до сизої смужки гір на горизонті:
– Плодіться, розмножуйтесь і заселяйте землю – вона прекрасна!
І відчуваючи непереборне бажання заселяти землю, він залишав їй свої мрії – маленькі відбитки себе, що були схожі на зернинки чи то на сльози.
Він не знав, що коли його життєвий цикл завершиться, пройде багато-багато теплих літніх днів і з відкладених ним яєць будуть вилуплюватися крихітні зеленуваті нащадки, вони почнуть життя так само, як він, – з сумніву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію