ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.08.16 00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***

Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))

І недаремно... "Офіследі"-

Сонце Місяць
2018.08.15 23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі

Вікторія Лимарівна
2018.08.15 22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.

Тетяна Левицька
2018.08.15 21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».

Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...

Олена Багрянцева
2018.08.15 17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.

Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз

Ігор Деркач
2018.08.15 14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?

Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні

Ластівка Польова
2018.08.15 10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

Олександр Сушко
2018.08.15 09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,

Василь Кузан
2018.08.15 09:29
Друзі, оголошено 4 конкурс на здобуття поетичної Премії "Ордену Карпатських Лицарів"!!!
Поспішайте надіслати добірки віршів!
Детальні умови Конкурсу публікуємо нижче.

Положення
про поетичну премію «Ордену Карпатських Лицарів»:

1. Премія присудж

Іван Потьомкін
2018.08.15 09:20
без тебе
як без усмішки
похмурніє небо
сонце
встає так вільно
протирає очиці
заспаними долоньми
день –

Ігор Шоха
2018.08.15 08:15
Відмірює нам доля небагато,
та найсумніше у юдолі цій,
що мало віри у можливе свято
по доброті і щирості людській.

Червиве опадає. Та раніше –
із ким п’ємо, буває, на коня?
Лікують окаянного не вірші,

Микола Соболь
2018.08.15 06:13
Любов дешевого помелу
Дарує – «роги», а не крила.
А, як здавалося любила.
У вічі напустивши пилу.

Горіла ватра до світанку.
Кохання, присмак лісу, диму…
Перепліталися незримо.

Ярослав Чорногуз
2018.08.14 23:41
Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
Розпустили крилонька попід небеса.
Як в саду напровесні зацвіла магнолія
Квітом приголубивши і мої літа.

Приспів:

А я стою у диві тім,

Володимир Бойко
2018.08.14 23:15
Торкатися тілами зголоднілими,
Здаватися не в міру знахабнілими
Усупереч пристойностям усім.

При світлі чи то сонця чи то місяця
Ті почуття колись та перебісяться
Як той скиталець, що знаходить дім.

Сонце Місяць
2018.08.14 21:38
знамення ~ їхня відсутність присна
пекельний присмерк тліє на стелі
& тишу годує у ветхім костелі
сивіла з мармизою мони лізи

вершники мчать через пустелю
час неблизький, шлях надто пізній
& зіркові недогарки зносять до тризни

Микола Соболь
2018.08.14 14:03
Не вживаю «Амарето»,
Теща наложила – вето.

А – С2Н5ОН* –
Це напій одвіку наш!

Гей, ви, хлопці! Гулі-гулі,
(до зарплати загулі)!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оля Лахоцька / Проза

 Червячок сумніву (онтологічна казочка)
Жив-був собі червячок. Зелений, пухнастий, кругленький. Він був дуже мирний і добродушний, якщо не враховувати одну дивну рису його характеру – він завжди у всьому сумнівався. Не те, щоб геть-зовсім, безнадійно сумнівався, швидше навпаки, – коли він що-небуть бачив або чув, його несамохіть тягнуло придумати ще кілька інших можливих варіантів розвитку події. Це виходило майже мимоволі, але десь у глибині душі червячок відчував, що в такий спосіб наш світ стане трохи повнішим, довершенішим і менш жахливим.

Як ви вже здогадалися, ця риса характеру доставляла червячку багато неприємностей. Одного разу він почув, як мурашки збиралися в похід на тлю:
– Вони відмовляються платити данину!
– Провчимо нерозумних!
– Зітремо з лиця землі!
– Так їм!
Мурахи галасували і вимахували лапами, жилясті бронзові воїни вже гострили ножі і витісували стріли, коли червячок, що задумливо спостерігав за колотнечею, голосно запропонував:
– А чому б вам не подружитися? Ви їх поїтимете водою, а вони пригощатимуть вас солодким молочком…
Запала непевна тиша. Мурахи поглядали одні на одних, і у повітрі, як сухі гілки, потріскували розряди нереалізованого запалу.
Червячок, що в той час відчув несподіваний наплив натхнення, вже зібрався виповзти насередину і змалювати картини майбутнього щасливого життя, коли йому загородив дорогу найвищий мурах з перекошеним від напруги лицем:
– Ми зараз когось таки зітремо з лиця землі…
Червячок миттю зрозумів натяк і швидко поповз в густі зелені хащі.

А минулого тижня на їхню галявину примандрувала справжня циркова трупа! Жучки-світлячки вилазили один одному на плечі і будували в повітрі колони, арки, мости… Перлина шоу – брунатний коник-стрибунець відштовхувався від землі і злітав так високо, що глядачам паморочилося в голові. Всі верещали від захвату і плескали в долоні.
– А ти чого не плещеш, діду? – спитало у червячка маленьке слимача.
– А чого радіти? Як би він високо не стрибав, все одно опиниться на землі… – відповів червячок і в той же момент відчув, як важка лапа опустилася йому плече. То був жук-рогач – один з охоронців, що приїхали разом з артистами.
– Чи не піти б вам… трохи пожувати трави? – холодно поцікавився рогач, і червячок вирішив не спокушувати долю. Він поплентався додому і там сидів у тиші, сумував та гриз зелені листочки, як свою душу.

А вчора під вечір він зустрів жучка-сонечка. Зазвичай веселе, яскраве сонечко чомусь було сумне, весь час щось бурмотіло і на кожному кроці важко зітхало.
– Чим журишся, сонечку? – захотів його розважити червячок.
– Скоро почнеться дощ, – схлипнуло сонечко.
– Та нічого, після дощу краще світить сонце, – співчутливо зауважив зелений.
– Ти що, не розумієш? Починається період дощі-і-і-і-в, – ледь не розплакалося сонечко.
– Це ж добре, позмиваємо всю пилюку у своїх домівках…
Сонечко подивилося на нього так, що він вирішив більше не продовжувати цю розмову.

І чого я такий? – журився червячок, сидячи вдома. Менше б базікав – зараз би десь гуляв у веселій компанії, а не сидів би сам-один. Тут зовсім не погано, але чомусь сумно…
І він мріяв про гарний досконалий світ, де нікому нічого б не бракувало, круглий і довершений, як яйце-райце.

Аж тут червячок стрепенувся – йому несподівано сяйнула ідея. А давай-но я збудую собі таке житло – світле, кругле і досконале, – подумав він. І зразу ж взявся за роботу, бо був не з тих, що відкладають справи на потім.
Спочатку він висотав красиву світло-кремову нитку, помилувався нею, і почав сплітати з неї долівку, стіни і стелю своєї хатки. Він працював завзято і щасливо, тому робота просувалася швидко. А коли закінчив, то одразу ж заснув, бо добряче натомився.

Чи багато, чи мало минуло часу – невідомо. Червячок спав довго і, можливо, навіть проспав весь сезон дощів. Але ось він нарешті прокинувся, ще трохи солодко подрімав у своїй круглій хатинці, а тоді подався нагору подихати свіжим повітрям і чогось трохи з'їсти.

Він виповз на вершечок травинки, обвів все довкілля поглядом і ахнув. Трапилося щось справді неймовірне – він перестав бути червячком. Тільце зробилося міцним і темним, а над ним розгорнулися розкішні сріблясто-білі крила.

Метелик обережно змахнув ними раз, другий… І полетів! Він летів над зарошеною смарагдовою галявиною, що виблискувала у променях ранкового сонця. Він бачив чудові, різнобарвні квіти – пахучі, солодкі, і їх було багато-багато. Неймовірно багато. Світ справді став кращим, – вражено подумав він, – я недаремно старався.

Від радості він відчув себе богом, що творить новий всесвіт, – так і хотілося гукнути на всю околицю, на всі залиті сонцем дерева і трави, на всі квіти, аж до сизої смужки гір на горизонті:
– Плодіться, розмножуйтесь і заселяйте землю – вона прекрасна!
І відчуваючи непереборне бажання заселяти землю, він залишав їй свої мрії – маленькі відбитки себе, що були схожі на зернинки чи то на сльози.

Він не знав, що коли його життєвий цикл завершиться, пройде багато-багато теплих літніх днів і з відкладених ним яєць будуть вилуплюватися крихітні зеленуваті нащадки, вони почнуть життя так само, як він, – з сумніву.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-07-22 13:02:48
Переглядів сторінки твору 2635
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.884 / 5.5  (5.008 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.659 / 5.5  (4.784 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.06.17 15:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-07-22 13:14:13 ]
Чудова казочка, Олю. Глибока за змістом, ненав"язлива і неморалізаторська. І читається легко.
А сумнів дійсно необхідний. Інакше життя буде безваріантне.

У останньому реченні перше "почнуть", може, замінити чимось?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-07-22 13:24:35 ]
упс, дякую, Чо! підправляю.
поки дочитую до кінця тексту, увага сходить на ніц :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина ШушнякФедоришин (М.К./М.К.) [ 2012-07-22 18:58:19 ]
Сподобалась казочка. Приємно і легко прочиталась.
"А чому б вам не подружитися? Ви їх поїтимете водою, а вони пригощатимуть вас солодким молочком…", - так мило...!!!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-07-22 20:50:03 ]
а бачите, чим все закінчується… :)))
дякую, Ірино!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2012-07-22 19:02:46 ]
Олю, твір сподобався мені дуже, бо він в якісь мірі про мене.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-07-22 20:50:56 ]
а про мене - на 100 процентів :)) залишилося тільки хатку збудувати… Дякую, Богдане!