ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оля Лахоцька /
Проза
Червячок сумніву (онтологічна казочка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Червячок сумніву (онтологічна казочка)
Жив-був собі червячок. Зелений, пухнастий, кругленький. Він був дуже мирний і добродушний, якщо не враховувати одну дивну рису його характеру – він завжди у всьому сумнівався. Не те, щоб геть-зовсім, безнадійно сумнівався, швидше навпаки, – коли він що-небуть бачив або чув, його несамохіть тягнуло придумати ще кілька інших можливих варіантів розвитку події. Це виходило майже мимоволі, але десь у глибині душі червячок відчував, що в такий спосіб наш світ стане трохи повнішим, довершенішим і менш жахливим.
Як ви вже здогадалися, ця риса характеру доставляла червячку багато неприємностей. Одного разу він почув, як мурашки збиралися в похід на тлю:
– Вони відмовляються платити данину!
– Провчимо нерозумних!
– Зітремо з лиця землі!
– Так їм!
Мурахи галасували і вимахували лапами, жилясті бронзові воїни вже гострили ножі і витісували стріли, коли червячок, що задумливо спостерігав за колотнечею, голосно запропонував:
– А чому б вам не подружитися? Ви їх поїтимете водою, а вони пригощатимуть вас солодким молочком…
Запала непевна тиша. Мурахи поглядали одні на одних, і у повітрі, як сухі гілки, потріскували розряди нереалізованого запалу.
Червячок, що в той час відчув несподіваний наплив натхнення, вже зібрався виповзти насередину і змалювати картини майбутнього щасливого життя, коли йому загородив дорогу найвищий мурах з перекошеним від напруги лицем:
– Ми зараз когось таки зітремо з лиця землі…
Червячок миттю зрозумів натяк і швидко поповз в густі зелені хащі.
А минулого тижня на їхню галявину примандрувала справжня циркова трупа! Жучки-світлячки вилазили один одному на плечі і будували в повітрі колони, арки, мости… Перлина шоу – брунатний коник-стрибунець відштовхувався від землі і злітав так високо, що глядачам паморочилося в голові. Всі верещали від захвату і плескали в долоні.
– А ти чого не плещеш, діду? – спитало у червячка маленьке слимача.
– А чого радіти? Як би він високо не стрибав, все одно опиниться на землі… – відповів червячок і в той же момент відчув, як важка лапа опустилася йому плече. То був жук-рогач – один з охоронців, що приїхали разом з артистами.
– Чи не піти б вам… трохи пожувати трави? – холодно поцікавився рогач, і червячок вирішив не спокушувати долю. Він поплентався додому і там сидів у тиші, сумував та гриз зелені листочки, як свою душу.
А вчора під вечір він зустрів жучка-сонечка. Зазвичай веселе, яскраве сонечко чомусь було сумне, весь час щось бурмотіло і на кожному кроці важко зітхало.
– Чим журишся, сонечку? – захотів його розважити червячок.
– Скоро почнеться дощ, – схлипнуло сонечко.
– Та нічого, після дощу краще світить сонце, – співчутливо зауважив зелений.
– Ти що, не розумієш? Починається період дощі-і-і-і-в, – ледь не розплакалося сонечко.
– Це ж добре, позмиваємо всю пилюку у своїх домівках…
Сонечко подивилося на нього так, що він вирішив більше не продовжувати цю розмову.
І чого я такий? – журився червячок, сидячи вдома. Менше б базікав – зараз би десь гуляв у веселій компанії, а не сидів би сам-один. Тут зовсім не погано, але чомусь сумно…
І він мріяв про гарний досконалий світ, де нікому нічого б не бракувало, круглий і довершений, як яйце-райце.
Аж тут червячок стрепенувся – йому несподівано сяйнула ідея. А давай-но я збудую собі таке житло – світле, кругле і досконале, – подумав він. І зразу ж взявся за роботу, бо був не з тих, що відкладають справи на потім.
Спочатку він висотав красиву світло-кремову нитку, помилувався нею, і почав сплітати з неї долівку, стіни і стелю своєї хатки. Він працював завзято і щасливо, тому робота просувалася швидко. А коли закінчив, то одразу ж заснув, бо добряче натомився.
Чи багато, чи мало минуло часу – невідомо. Червячок спав довго і, можливо, навіть проспав весь сезон дощів. Але ось він нарешті прокинувся, ще трохи солодко подрімав у своїй круглій хатинці, а тоді подався нагору подихати свіжим повітрям і чогось трохи з'їсти.
Він виповз на вершечок травинки, обвів все довкілля поглядом і ахнув. Трапилося щось справді неймовірне – він перестав бути червячком. Тільце зробилося міцним і темним, а над ним розгорнулися розкішні сріблясто-білі крила.
Метелик обережно змахнув ними раз, другий… І полетів! Він летів над зарошеною смарагдовою галявиною, що виблискувала у променях ранкового сонця. Він бачив чудові, різнобарвні квіти – пахучі, солодкі, і їх було багато-багато. Неймовірно багато. Світ справді став кращим, – вражено подумав він, – я недаремно старався.
Від радості він відчув себе богом, що творить новий всесвіт, – так і хотілося гукнути на всю околицю, на всі залиті сонцем дерева і трави, на всі квіти, аж до сизої смужки гір на горизонті:
– Плодіться, розмножуйтесь і заселяйте землю – вона прекрасна!
І відчуваючи непереборне бажання заселяти землю, він залишав їй свої мрії – маленькі відбитки себе, що були схожі на зернинки чи то на сльози.
Він не знав, що коли його життєвий цикл завершиться, пройде багато-багато теплих літніх днів і з відкладених ним яєць будуть вилуплюватися крихітні зеленуваті нащадки, вони почнуть життя так само, як він, – з сумніву.
Як ви вже здогадалися, ця риса характеру доставляла червячку багато неприємностей. Одного разу він почув, як мурашки збиралися в похід на тлю:
– Вони відмовляються платити данину!
– Провчимо нерозумних!
– Зітремо з лиця землі!
– Так їм!
Мурахи галасували і вимахували лапами, жилясті бронзові воїни вже гострили ножі і витісували стріли, коли червячок, що задумливо спостерігав за колотнечею, голосно запропонував:
– А чому б вам не подружитися? Ви їх поїтимете водою, а вони пригощатимуть вас солодким молочком…
Запала непевна тиша. Мурахи поглядали одні на одних, і у повітрі, як сухі гілки, потріскували розряди нереалізованого запалу.
Червячок, що в той час відчув несподіваний наплив натхнення, вже зібрався виповзти насередину і змалювати картини майбутнього щасливого життя, коли йому загородив дорогу найвищий мурах з перекошеним від напруги лицем:
– Ми зараз когось таки зітремо з лиця землі…
Червячок миттю зрозумів натяк і швидко поповз в густі зелені хащі.
А минулого тижня на їхню галявину примандрувала справжня циркова трупа! Жучки-світлячки вилазили один одному на плечі і будували в повітрі колони, арки, мости… Перлина шоу – брунатний коник-стрибунець відштовхувався від землі і злітав так високо, що глядачам паморочилося в голові. Всі верещали від захвату і плескали в долоні.
– А ти чого не плещеш, діду? – спитало у червячка маленьке слимача.
– А чого радіти? Як би він високо не стрибав, все одно опиниться на землі… – відповів червячок і в той же момент відчув, як важка лапа опустилася йому плече. То був жук-рогач – один з охоронців, що приїхали разом з артистами.
– Чи не піти б вам… трохи пожувати трави? – холодно поцікавився рогач, і червячок вирішив не спокушувати долю. Він поплентався додому і там сидів у тиші, сумував та гриз зелені листочки, як свою душу.
А вчора під вечір він зустрів жучка-сонечка. Зазвичай веселе, яскраве сонечко чомусь було сумне, весь час щось бурмотіло і на кожному кроці важко зітхало.
– Чим журишся, сонечку? – захотів його розважити червячок.
– Скоро почнеться дощ, – схлипнуло сонечко.
– Та нічого, після дощу краще світить сонце, – співчутливо зауважив зелений.
– Ти що, не розумієш? Починається період дощі-і-і-і-в, – ледь не розплакалося сонечко.
– Це ж добре, позмиваємо всю пилюку у своїх домівках…
Сонечко подивилося на нього так, що він вирішив більше не продовжувати цю розмову.
І чого я такий? – журився червячок, сидячи вдома. Менше б базікав – зараз би десь гуляв у веселій компанії, а не сидів би сам-один. Тут зовсім не погано, але чомусь сумно…
І він мріяв про гарний досконалий світ, де нікому нічого б не бракувало, круглий і довершений, як яйце-райце.
Аж тут червячок стрепенувся – йому несподівано сяйнула ідея. А давай-но я збудую собі таке житло – світле, кругле і досконале, – подумав він. І зразу ж взявся за роботу, бо був не з тих, що відкладають справи на потім.
Спочатку він висотав красиву світло-кремову нитку, помилувався нею, і почав сплітати з неї долівку, стіни і стелю своєї хатки. Він працював завзято і щасливо, тому робота просувалася швидко. А коли закінчив, то одразу ж заснув, бо добряче натомився.
Чи багато, чи мало минуло часу – невідомо. Червячок спав довго і, можливо, навіть проспав весь сезон дощів. Але ось він нарешті прокинувся, ще трохи солодко подрімав у своїй круглій хатинці, а тоді подався нагору подихати свіжим повітрям і чогось трохи з'їсти.
Він виповз на вершечок травинки, обвів все довкілля поглядом і ахнув. Трапилося щось справді неймовірне – він перестав бути червячком. Тільце зробилося міцним і темним, а над ним розгорнулися розкішні сріблясто-білі крила.
Метелик обережно змахнув ними раз, другий… І полетів! Він летів над зарошеною смарагдовою галявиною, що виблискувала у променях ранкового сонця. Він бачив чудові, різнобарвні квіти – пахучі, солодкі, і їх було багато-багато. Неймовірно багато. Світ справді став кращим, – вражено подумав він, – я недаремно старався.
Від радості він відчув себе богом, що творить новий всесвіт, – так і хотілося гукнути на всю околицю, на всі залиті сонцем дерева і трави, на всі квіти, аж до сизої смужки гір на горизонті:
– Плодіться, розмножуйтесь і заселяйте землю – вона прекрасна!
І відчуваючи непереборне бажання заселяти землю, він залишав їй свої мрії – маленькі відбитки себе, що були схожі на зернинки чи то на сльози.
Він не знав, що коли його життєвий цикл завершиться, пройде багато-багато теплих літніх днів і з відкладених ним яєць будуть вилуплюватися крихітні зеленуваті нащадки, вони почнуть життя так само, як він, – з сумніву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію