ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,

Іван Потьомкін
2021.04.08 08:49
«Якби можна було зупинить сонце,
то це треба було б зробить зараз»
Януш Корчак
(напередодні відправлення в концтабір Треблінка
разом з 200 єврейських сиріт)

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Зачароване коло пошуку формули кохання
Образ твору Володимир Даниленко. Тіні в маєтку Тарновських: Повісті. – ЛА «Піраміда», 2012. – 112 с.
Нова книга прози Володимира Даниленка, що містить дві повісті: «Сонечко моє, чорне і волохате» та «Тіні в маєтку Тарновських», продовжує улюблену тему письменника – пошук формули кохання. Ці дві повісті складають своєрідну дилогію, побудовану на контрасті ціннісних орієнтацій, що поєднують в собі тенденції навколишньої постійно змінної реальності сучасної доби.
У повісті «Сонечко моє, чорне і волохате» розповідь ведеться від імені вельми спостережливого і розумного підлітка Славка, котрий цікавиться проблемами дорослих більше, ніж тими, що притаманні його вікові. Своїх батьків він оцінює зовсім як дорослий хлоп (що подекуди викликає дискомфорт сприйняття, а то й недовіру): про маму: «…як більшість жінок, вона боялася самотності, старості, безгрошів’я, хвороб, молодих і нахабних жінок…»; про тата: «Мій батько, звісно, ще той фрукт. Усі вважають, що він – дивовижний піаніст, але при цьому в нього просторовий ідіотизм, він не запам’ятовує імена людей, і ніколи нічого не чує». Як варіант отримання інформації, юнак підслуховує: «Всю ніч батьки сердито шепотілися в ліжку. Іноді мама забувала, що я за стіною, і голосно говорила. – Ціни ростуть, а тебе вигнали в три шиї. Сядеш зараз, як рак на дно, і будеш бульки пускать. А я буду знову розриватися між п’ятьма роботами». Письменник поєднує конкретність, пластичність, випрозореність побуту окремої родини з прагненням вивчити певні універсальні моделі подружнього співіснування, враховуючи, що наші уявлення про ці проблеми недосконалі.
Складні взаємини між подружжям змальовані правдиво й зболено. У наскрізній інтонаційній сфері повісті прозаїк досягає певного ефекту типізації. З фабули кількох епізодів, об’єднаних єдиною тональністю, вимальовується логічна картина майбутньої сімейної дисгармонії нашого героя: її першовитоки ховаються в рутині подружнього життя його батьків. Але поки триває повістинна розповідь, дитина ще вірить у диво («Мама…підійшла до батька, занурилась рукою в його густе волосся і щасливо сказала: – Сонечко моє, чорне і волохате»). Кінцівка повісті, на мою думку, одночасно є й ключовою: «Я теж люблю свого тата, але не за те, що він гарно грає, а за те, що він мій тато». Одним реченням – мій батько не завжди правий, але він завжди мій батько. Трагічний конфлікт одвічної теми – батьки і діти – письменник вирішує через банальний heppy end. Але на щастя, Славко не може знати, що ця всеперемагаюча банальність – лукавство, бо його погляд не сягає далі неоромантизму дитинства. Та попри всі зауваги, його віра в добро викликає катарсис – необхідну умову читацького зацікавлення творчістю прозаїка. Словом, ця повість має багато привабливих рис.
Повість «Тіні у маєтку Тарновських» більше, ніж попередня, відповідає заявленій темі (дивитись назву рецензії). Назагал, моделювання драматичної ситуації в окремо взятій родині (коли продовжувати жити, як раніше, неможливо, а щось змінити самим – ліньки й потрібна допомога лікаря), об’єктивовано-реалістичне. Прозові замальовки письменника часто виростають з проблем людей (схожих на нас, чи не так?), якихось характерних випадків із життя. В. Даниленко не обмежується тільки зображенням реальності, особливо, у стресових ситуаціях, хоча це теж є необхідною умовою художньої правди. Яскравий хист новеліста допомагає йому поєднувати конкретність з прагненням дослідити певні універсальні моделі подружнього співіснування.
Арсенал задіяних прозаїком арґументів вражає (сайт «Вікіпедія» відпочиває!): меню складають історичні, психологічні, релігійні, літературні, біографічні «родзинкі» відомих і не дуже історичних осіб, і на додачу, міцна наукова алґебраїчно-біохімічна підлива. Проти ерудиції та інтелектуального багажу В. Даниленка заперечень не виникає: що є, то є! Але через небажання (не скажу – невміння) письменника зменшити до minimum’y насиченість, а деколи, й перенасиченість розповідної манери енциклопедичними матеріалами, виникає таке явище, як брак белетристики. І хоча реалізм фактології зі скарбниці світової культури, за принципом вільних асоціацій, наразі виконує роль адвоката письменника, художнє втілення заявленої теми неочикувано малопереконливе. Володіючи майстерним відтворенням деталей, прозаїк програє у головному – філософському їх осмисленні, на що він, безумовно, претендує. Мені видається, що В. Даниленко скоріше майстер фраґмента, ніж цілісного відтворення дійсності, і в повісті бракує літературного повітря. В і н і в о н а з їх пристрастями, з їх почуттями, а часом і бурями, – нагадують бурю в склянці води.
Щоправда, можливе й інше прочитання повісті. Ситуація загибелі сім’ї через втрату сексуального потягу – дзеркало реальності в іншому масштабі, адже чи не кожен – жінка чи чоловік, лише тішать себе ілюзією зберегти довготривалість пристрасті у подружньому житті. Всі люди страждають від подвійності. Тому всі спроби вивести секс за площину щастя завершуються поразкою. Пам’ятаєте В. Маяковського – «Любовная лодка разбилась о быт»? Класиків негарно перефразовувати, але як бути із тою обставиною, що вони встигли всі важливі речі озвучити до нас? В інтерпретації В. Даниленка формула кохання еротичніша, сучасніша – всі проблеми вирішує, або не вирішує, секс (правда, з іншим партнером, але це вже деталі, котрі неспроможний усунути навіть психотерапевт (сто євро за сеанс – на правах реклами).
Остання авторська крапка не поставлена. Шкода, що визначення провідної ідеї художньої концепції прози В. Даниленка допоки не сягає зеніту – у черговий раз читач, замість грізного й небезпечного ( зокрема, стану трагічного розколу свідомості як гріха) наштовхується, на м’яко кажучи, клішовано-недосконале. Та як би там не було, авторові не можна відмовити в майстерному зображенні складного внутрішнього світу подружніх стосунків і його альтруїстичного різновиду – клопоту розірвати зачароване коло пошуку формули вічного кохання..





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-07-26 16:28:23
Переглядів сторінки твору 2159
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.03.30 08:37
Автор у цю хвилину відсутній