
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Просодія тіней, або шлях до потойбіччя
Олег Короташ. Поет без імперії: Вірші. – Львів: ПАЇС, 2012. – 108 с.
« Бо лєм потойбіччя се форма втрати»
Світ цікавить той, хто втілив і приніс йому, світові, щось нове. Не завжди треба продовжувати традицію. Іноді її треба змінити, порушити. Що стосується перерваної традиції української літератури, то мистецтво ніколи не можна передбачити. Можлива несподівана, раптова з’ява непересічного поета.
У віршах О. Короташа присутній ліричний суб’єкт, однак лірика у її чистому вигляді, коли наявний безпосередній емоційний відгук на побіжні й дрібні події душевного чи зовнішнього життя, майже відсутня. Поет тяжіє до лірики в ширшому розумінні, подібно до того, як її розуміли акмеїсти.
Дольник – інтонаційний вірш – не є чимось несподіваним у поетиці українській, ним досить часто користувалися поети-«гартівці»; їхнє тяжіння до вдосконалення просодії, їхнє розуміння того, що саме музична інтонація складає сенс будь-якого вірша, не лишилися непоміченими українським літературознавством. Сприйняття певних відчуттів (мова про те, що англійською називається «perception») не підкоряється контролю більш дисциплінуючих ритмів («важкий амфібрахій / розбурхає ямби, …тінь дольником скаже: Бог вмер і воскрес»), а набуває деякої спонтанності тону, що наближає його до звуку, чи/або звукосмислу, тому що поезія, це ще й певна гармонізація звукового матеріалу, звукової структури вірша. Дольник розслабляє і розмагнічує. Вельми характерні enjambements – переноси («Здається, що море на старість схолоне, / і виштормить болі, і виболить до не- / стями ці вічні тремтливі припливи, – / тривожні, як спогад і вірні, як крила…Не вовч мене, прошу, замовч! / Сльозами, ночами прощ! / Ми покруччю слів розтовч- / ених віршів двосічний дощ!... Бо потім – внизу, тебе, одну, – / зустрічатиме спогад і гул монад. / і не вітер, не ранок навіє: «бу!» – / ці спресовані пристрастю в ад- / ресат букви «люблю», а – звичайний сад, / вигнання із котрого колись відбув»).
Ця обставина, на мою думку, віддзеркалює особливість поетичного мислення О. Короташа, що вбирає в себе велику кількість сигналів іззовні. Правда, подібна вільність цінується тоді, коли ти її обмежуєш (майже за Ґете – справжня свобода – дисципліна). Тонально-інтонаційний малюнок віршів О. Короташа нагадує мені післянобелівського Й. Бродського, але з епігонством тут нічого спільного нема. Це швидше вплив на форму, ніж на зміст (хоча деколи й виникає стійке déjà vu: у Й. Бродського – «Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака, / на лежащего в яслях ребенка издалека, / из глубины Вселенной, с другого ее конца, / звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд отца», «Рождественская звезда», 1987; у нашого автора – «Снить, але не розуміє. З молоком Марії / спокій приходить і сила. Вії – / тремтять під зорею, що в ній постав, / але погляд батька не здатні прийняти: / надто далеко до тіла маляти, / надто близько до тіла Христа», «Вігілії», 2010).
Ідея може стати емоцією, і в такому вигляді стати поезією. Ряд віршів побудовано на незвичних моделях мислення, якомусь філософському фантазуванні на мотивах, позичених у класиків, церкви, містиків, гностиків тощо («земне життя пройшов до половини: / вже менше лірик, більше моралист…Як найперше яйце не пригріла квочка, / наша доля не прийшле, а те, що є. / Бо Парка, що шлюбну пряде сорочку… / Бо зла Юнона, суча дочка… / Бо соловейко не дає… (підкреслення – Т. Д.). Складне бачення поета, котрий спостерігає дійсність одночасно в різних ракурсах, враховує асоціації культурні, фольклорні, історичні – всілякі, й залюбки грається образними парадоксами («усе навиворіт, навіть смерть… море двічі впадало в ріку одну… де чумні перевертні й мертві душі / читають Гоголя… аби почуватися вільно / сміятись життю то може / запріть мене в божевільню…»).
Проте, для нього це не є грою, думаю, то адекватний спосіб сприйняття реальності: живемо в абсурдному світі, й письменник, який полюбляє методи абсурдизації та сюру, насправді є реалістом. Звідси така складність і барочність поетової мови, ускладнений синтаксис, який впорядкувати й упокорити може тільки строфіка, до якої поет помітно схильний. Є вірші, пов’язані однією темою, середовищем, місцем дії, блукаючими персонажами. Для кожного з тих, хто блукає, існує свій час, що може не збігатися з часом автора, ніби автор і його персонаж існують у ньютоновському абсолютному вимірі («Для часу достатньо піску і води, / все інше – ворота у межичасся, / де вірші залишаться, наче причастя / двох тисяч і дев’ять літ самоти»).
Коли читаєш вірші О. Короташа, наявному феноменові не дивуєшься, бо для поета це природний спосіб існування в матеріалі; назвати ж поета метафізиком, гадаю, дещо сумнівно. Метафізик уникає прямої іронії, позаяк у нашого автора іронічний комент, як і впровадження розмовної інтонації, є способом знайти спільну мову зі світом («Пишу з того світу, бо більше нізвідки / тіні не пишуть… Як жінка сприймає старість поета?.. – / у штанях – бардак…сиві зморшки старця…/ Вже рими глухі, наче звук із клозету… бо нещастя найбільш заразне / із усіх на Землі недугів… у часи Роксолан /для чоловіка самогубство бути султаном…»).
У збірці, про яку мова, більшість поезій лаконічні й порівняно невеликі за обсягом. Лаконічно і коротко – це не завжди синоніми, точніше буде – лаконічно і вишукано, позаяк написати щось бездоганне можна лише анулюючи все зайве. Довгий вірш може бути лаконічним, якщо в ньому відсутні зайві слова («Політ над містом», «Пейзаж нізвідки», «Велика елегія Володимиру Маяковському»).
Все, що відбувається з нами і навколо нас, рано чи пізно стає літературним матеріалом. І в тому розумінні, Олег Короташ є одним із найгармонійніших сучасних поетів. І як це не парадоксально, один із найреалістичніших за способом світосприйняття, в якомусь позитивному сенсі – космополіт. Його версифікаційні пошуки в руслі вірності традиціям людської культури не викликають спротиву, проте й не заперечують певних месіаністичних рис його поезії, національної за духом, мовою і християнською вірою в світле прийдешнє (« Бо завжди є вихід і вибір дороги. / Потрібно судити достатньо строго / і зрити, куди бредеш мостами. / кажу це собі, мов від твого імені, / бо надто багато телят біля вимені / ссуть дві корови і кпинять нами… а я лише земний чоловік і нестиму свій земний хрест / яким не порятую жодне людство проте вірю / що можливо порятую кілька загублених людей» ).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Просодія тіней, або шлях до потойбіччя
« Бо лєм потойбіччя се форма втрати»
Світ цікавить той, хто втілив і приніс йому, світові, щось нове. Не завжди треба продовжувати традицію. Іноді її треба змінити, порушити. Що стосується перерваної традиції української літератури, то мистецтво ніколи не можна передбачити. Можлива несподівана, раптова з’ява непересічного поета.
У віршах О. Короташа присутній ліричний суб’єкт, однак лірика у її чистому вигляді, коли наявний безпосередній емоційний відгук на побіжні й дрібні події душевного чи зовнішнього життя, майже відсутня. Поет тяжіє до лірики в ширшому розумінні, подібно до того, як її розуміли акмеїсти.
Дольник – інтонаційний вірш – не є чимось несподіваним у поетиці українській, ним досить часто користувалися поети-«гартівці»; їхнє тяжіння до вдосконалення просодії, їхнє розуміння того, що саме музична інтонація складає сенс будь-якого вірша, не лишилися непоміченими українським літературознавством. Сприйняття певних відчуттів (мова про те, що англійською називається «perception») не підкоряється контролю більш дисциплінуючих ритмів («важкий амфібрахій / розбурхає ямби, …тінь дольником скаже: Бог вмер і воскрес»), а набуває деякої спонтанності тону, що наближає його до звуку, чи/або звукосмислу, тому що поезія, це ще й певна гармонізація звукового матеріалу, звукової структури вірша. Дольник розслабляє і розмагнічує. Вельми характерні enjambements – переноси («Здається, що море на старість схолоне, / і виштормить болі, і виболить до не- / стями ці вічні тремтливі припливи, – / тривожні, як спогад і вірні, як крила…Не вовч мене, прошу, замовч! / Сльозами, ночами прощ! / Ми покруччю слів розтовч- / ених віршів двосічний дощ!... Бо потім – внизу, тебе, одну, – / зустрічатиме спогад і гул монад. / і не вітер, не ранок навіє: «бу!» – / ці спресовані пристрастю в ад- / ресат букви «люблю», а – звичайний сад, / вигнання із котрого колись відбув»).
Ця обставина, на мою думку, віддзеркалює особливість поетичного мислення О. Короташа, що вбирає в себе велику кількість сигналів іззовні. Правда, подібна вільність цінується тоді, коли ти її обмежуєш (майже за Ґете – справжня свобода – дисципліна). Тонально-інтонаційний малюнок віршів О. Короташа нагадує мені післянобелівського Й. Бродського, але з епігонством тут нічого спільного нема. Це швидше вплив на форму, ніж на зміст (хоча деколи й виникає стійке déjà vu: у Й. Бродського – «Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака, / на лежащего в яслях ребенка издалека, / из глубины Вселенной, с другого ее конца, / звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд отца», «Рождественская звезда», 1987; у нашого автора – «Снить, але не розуміє. З молоком Марії / спокій приходить і сила. Вії – / тремтять під зорею, що в ній постав, / але погляд батька не здатні прийняти: / надто далеко до тіла маляти, / надто близько до тіла Христа», «Вігілії», 2010).
Ідея може стати емоцією, і в такому вигляді стати поезією. Ряд віршів побудовано на незвичних моделях мислення, якомусь філософському фантазуванні на мотивах, позичених у класиків, церкви, містиків, гностиків тощо («земне життя пройшов до половини: / вже менше лірик, більше моралист…Як найперше яйце не пригріла квочка, / наша доля не прийшле, а те, що є. / Бо Парка, що шлюбну пряде сорочку… / Бо зла Юнона, суча дочка… / Бо соловейко не дає… (підкреслення – Т. Д.). Складне бачення поета, котрий спостерігає дійсність одночасно в різних ракурсах, враховує асоціації культурні, фольклорні, історичні – всілякі, й залюбки грається образними парадоксами («усе навиворіт, навіть смерть… море двічі впадало в ріку одну… де чумні перевертні й мертві душі / читають Гоголя… аби почуватися вільно / сміятись життю то може / запріть мене в божевільню…»).
Проте, для нього це не є грою, думаю, то адекватний спосіб сприйняття реальності: живемо в абсурдному світі, й письменник, який полюбляє методи абсурдизації та сюру, насправді є реалістом. Звідси така складність і барочність поетової мови, ускладнений синтаксис, який впорядкувати й упокорити може тільки строфіка, до якої поет помітно схильний. Є вірші, пов’язані однією темою, середовищем, місцем дії, блукаючими персонажами. Для кожного з тих, хто блукає, існує свій час, що може не збігатися з часом автора, ніби автор і його персонаж існують у ньютоновському абсолютному вимірі («Для часу достатньо піску і води, / все інше – ворота у межичасся, / де вірші залишаться, наче причастя / двох тисяч і дев’ять літ самоти»).
Коли читаєш вірші О. Короташа, наявному феноменові не дивуєшься, бо для поета це природний спосіб існування в матеріалі; назвати ж поета метафізиком, гадаю, дещо сумнівно. Метафізик уникає прямої іронії, позаяк у нашого автора іронічний комент, як і впровадження розмовної інтонації, є способом знайти спільну мову зі світом («Пишу з того світу, бо більше нізвідки / тіні не пишуть… Як жінка сприймає старість поета?.. – / у штанях – бардак…сиві зморшки старця…/ Вже рими глухі, наче звук із клозету… бо нещастя найбільш заразне / із усіх на Землі недугів… у часи Роксолан /для чоловіка самогубство бути султаном…»).
У збірці, про яку мова, більшість поезій лаконічні й порівняно невеликі за обсягом. Лаконічно і коротко – це не завжди синоніми, точніше буде – лаконічно і вишукано, позаяк написати щось бездоганне можна лише анулюючи все зайве. Довгий вірш може бути лаконічним, якщо в ньому відсутні зайві слова («Політ над містом», «Пейзаж нізвідки», «Велика елегія Володимиру Маяковському»).
Все, що відбувається з нами і навколо нас, рано чи пізно стає літературним матеріалом. І в тому розумінні, Олег Короташ є одним із найгармонійніших сучасних поетів. І як це не парадоксально, один із найреалістичніших за способом світосприйняття, в якомусь позитивному сенсі – космополіт. Його версифікаційні пошуки в руслі вірності традиціям людської культури не викликають спротиву, проте й не заперечують певних месіаністичних рис його поезії, національної за духом, мовою і християнською вірою в світле прийдешнє (« Бо завжди є вихід і вибір дороги. / Потрібно судити достатньо строго / і зрити, куди бредеш мостами. / кажу це собі, мов від твого імені, / бо надто багато телят біля вимені / ссуть дві корови і кпинять нами… а я лише земний чоловік і нестиму свій земний хрест / яким не порятую жодне людство проте вірю / що можливо порятую кілька загублених людей» ).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію