Просто є люди, яких слухаєш на одному подиху,
Не рухаючи навіть зіницями, щоб не злякати оцю хвилину,
Коли з чиїхось уст на тебе сходить прозріння.

Я перетворююсь в губку,
Інформація – у воду.
Я поглинаю її і стаю наповненою, свідомою,
Так неначе переступила грані невідомого.

Просто є люди, які говорять банальні речі,
Але таким священним набором слів,
Що все попереднє чим ти жив,
Стає абсолютно чужим.

Слухаєш їх і усвідомлюєш:
Головне – не ритм,
А те, що сказати зумів.
Ти сам собі бог – і це уже мотив,
Творити завжди те, що сам хотів.

Слухаєш їх і усвідомлюєш:
Істина завжди одна,
Просто передається на різних хвилях,
І зовсім не важлива частота,
Бажання усвідомити – важливо.

Просто є люди, яких слухаєш не порушуючи тишину,
Відчуваючи їхній ріст і глибину.

Є люди, яких я осмислюю
і мовчу.
(я теж до цього доросту)