Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Їфтах
Удруге я осиротів. Тепер вже по своїй вині.
Першого разу мати підкинула мене
Спокуснику своєму та й подалася в блуд.
Мачуха, а з нею й названі мої брати,
Як підросли, мені всіляко дошкуляли
І не інакше як приблудою щоразу звали
А принагідно ще й вказували на ворота.
Тож врешті-решт я змушений був-таки
Піти із батьківського дому.
Прижився у ватазі одчайдухів.
Не ховавсь за спинами чужими.
Не полюбляв непевне «будь-що-будь».
Себто, тільки зваживши усе як слід,
Кидавсь на супротивника й перемагав.
Може тому невдовзі ватажком обрали.
Не думав, що знадоблюся краєві,
Відкіль змушений був колись піти.
Та ось старійшини Гільаду мене знайшли.
Я нагадав їм про своє гірке минуле,
А вони: «Забудь те, що було в родині.
Про Ізраїль нині йдеться..
Без помочі твоєї не встоїмо проти Амона.
Будь нам за голову. Робитимемо все, що накажеш».
«Згода, якщо на те воля Господня».
«Він стане свідком поміж нами».
Миром хотів я завершити справу.
І раз, і два виряджав до напасника послів,
Та на своєму він затявся:
Одчикрижить шмат нашої землі,
Наміривсь. Мовляв, одібрать хотів
Те, що ми начебто в нього забрали,
Як йшли в Обіцяну Господом Землю.
Коли бракує комусь пам’яті, сказав я,
Нехай Всевишній буде суддею
Поміж Ізраїлем й Амоном.
А після перемоги віддам Йому
Того, хто перший мене стріне.
Жорстока була січа. Чимало люду полягло.
Та ворог раптом кинувся навтьоки,
І я пройшов із вояками весь його край,
Підкоривши кілька десятків міст.
Радісний, вертаюся додому, в Міцпу,
І що ж я бачу: танцюючи, з тимпаном
Назустріч вибігає...моя донька.
Радості як не бувало. Мозок обпекла
Обіцянка, дана Всевишньому.
Тож перш, ніж пригорнути любу єдинку,
Став я рвати запорошений свій одяг,
Заходивсь ревіти, наче недобитий звір:
«Доню, вбила ти мене появою своєю!..
Отруйною стрілою навік застряла в серці!..»
«Що скоїлося, тату? Ти мені не радий?
Я ж день при дні тебе все виглядала.
Просила Господа, щоб ти живим вернувся...»
«Чом Він не стримав тебе од поспіху оцього?»
«Навіщо?!»
«На те, аби не стати на кострище,
Як обіцяв я віддать Йому за перемогу
Того, хто перший мене стріне...
Невже Всевишній так скарав мене
За недовіру в Його силу?
«Не край своє і моє серце, тату!
Вчини, як обіцяв тоді ти Богу,
Аби непослух твій не розгнівив Його
Та не наразив Ізраїль на нове лихо!»
«Себе я сам осиротив. Як мені далі жити?..»
«Ізраїль лишається з тобою.
Ти його суддя і захисник.
А мені останню послугу зроби:
На два місяці кострище відклади.
Піду я з подругами в гори,
Щоб там відплакати своє дівоцтво».
P.S.
Щороку ізраїльські дівчата йшли в гори.
Чотири дні відплакували Їфтаха доньку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їфтах
Удруге я осиротів. Тепер вже по своїй вині.
Першого разу мати підкинула мене
Спокуснику своєму та й подалася в блуд.
Мачуха, а з нею й названі мої брати,
Як підросли, мені всіляко дошкуляли
І не інакше як приблудою щоразу звали
А принагідно ще й вказували на ворота.
Тож врешті-решт я змушений був-таки
Піти із батьківського дому.
Прижився у ватазі одчайдухів.
Не ховавсь за спинами чужими.
Не полюбляв непевне «будь-що-будь».
Себто, тільки зваживши усе як слід,
Кидавсь на супротивника й перемагав.
Може тому невдовзі ватажком обрали.
Не думав, що знадоблюся краєві,
Відкіль змушений був колись піти.
Та ось старійшини Гільаду мене знайшли.
Я нагадав їм про своє гірке минуле,
А вони: «Забудь те, що було в родині.
Про Ізраїль нині йдеться..
Без помочі твоєї не встоїмо проти Амона.
Будь нам за голову. Робитимемо все, що накажеш».
«Згода, якщо на те воля Господня».
«Він стане свідком поміж нами».
Миром хотів я завершити справу.
І раз, і два виряджав до напасника послів,
Та на своєму він затявся:
Одчикрижить шмат нашої землі,
Наміривсь. Мовляв, одібрать хотів
Те, що ми начебто в нього забрали,
Як йшли в Обіцяну Господом Землю.
Коли бракує комусь пам’яті, сказав я,
Нехай Всевишній буде суддею
Поміж Ізраїлем й Амоном.
А після перемоги віддам Йому
Того, хто перший мене стріне.
Жорстока була січа. Чимало люду полягло.
Та ворог раптом кинувся навтьоки,
І я пройшов із вояками весь його край,
Підкоривши кілька десятків міст.
Радісний, вертаюся додому, в Міцпу,
І що ж я бачу: танцюючи, з тимпаном
Назустріч вибігає...моя донька.
Радості як не бувало. Мозок обпекла
Обіцянка, дана Всевишньому.
Тож перш, ніж пригорнути любу єдинку,
Став я рвати запорошений свій одяг,
Заходивсь ревіти, наче недобитий звір:
«Доню, вбила ти мене появою своєю!..
Отруйною стрілою навік застряла в серці!..»
«Що скоїлося, тату? Ти мені не радий?
Я ж день при дні тебе все виглядала.
Просила Господа, щоб ти живим вернувся...»
«Чом Він не стримав тебе од поспіху оцього?»
«Навіщо?!»
«На те, аби не стати на кострище,
Як обіцяв я віддать Йому за перемогу
Того, хто перший мене стріне...
Невже Всевишній так скарав мене
За недовіру в Його силу?
«Не край своє і моє серце, тату!
Вчини, як обіцяв тоді ти Богу,
Аби непослух твій не розгнівив Його
Та не наразив Ізраїль на нове лихо!»
«Себе я сам осиротив. Як мені далі жити?..»
«Ізраїль лишається з тобою.
Ти його суддя і захисник.
А мені останню послугу зроби:
На два місяці кострище відклади.
Піду я з подругами в гори,
Щоб там відплакати своє дівоцтво».
P.S.
Щороку ізраїльські дівчата йшли в гори.
Чотири дні відплакували Їфтаха доньку.
Зізнаюсь: не намірявсь я включати Їфтаха в добірку «Біблійні імена, та не біблійні долі». Гадав, що з-поміж суддів Ізраїлю вистачить Шімшона (Самсона). Та ось, перечитуючи поезію Лесі Українки, спинився на чудовому вірші «Дочка Ієфая» (Леся Українка «Лірика». К., «Дніпро», 1970, стор.198-199). Заглянув у Книгу суддів і переконався, що йдеться не про Їєфая, а про Їфтаха. Захотілось не тільки виправить помилку в імені героя, бозна з якого джерела запозичену Поетесою, а й наголосити на тому, що в Господа Бога слід беззастережно вірити. Діяти, а не обіцяти за послугу те, що Йому не потрібно. Насамперед – життя людське, Ним дане.Трагедія Їфтаха – наочний тому приклад.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
