Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
09:09
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
2026.08.11
19:32
як не потрапити
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
2026.08.11
16:39
Повторюйся в моїм житті рефреном,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
2026.08.11
16:08
Станіслав Рибалкін (1935-1995, з 1970 – мешканець України)
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
2026.08.11
14:34
Лягає смуток, як туман,
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
2026.08.11
12:58
Нарешті випав сніг.
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
2026.08.11
10:47
Упевнившись, що досить довгих рим,
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
2026.08.11
06:55
Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
2026.08.11
05:59
Роздмухане полум’я у серці диктатора
Коли сонце схилилося до заходу, зафарбувавши Александрійську гавань у колір запеченої крові, Цезар зачинився у своєму похідному кабінеті – колишній особистій бібліотеці Птолемея Авлета, батька Клеопатри. Тут, на ві
2026.08.10
22:33
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Їфтах
Удруге я осиротів. Тепер вже по своїй вині.
Першого разу мати підкинула мене
Спокуснику своєму та й подалася в блуд.
Мачуха, а з нею й названі мої брати,
Як підросли, мені всіляко дошкуляли
І не інакше як приблудою щоразу звали
А принагідно ще й вказували на ворота.
Тож врешті-решт я змушений був-таки
Піти із батьківського дому.
Прижився у ватазі одчайдухів.
Не ховавсь за спинами чужими.
Не полюбляв непевне «будь-що-будь».
Себто, тільки зваживши усе як слід,
Кидавсь на супротивника й перемагав.
Може тому невдовзі ватажком обрали.
Не думав, що знадоблюся краєві,
Відкіль змушений був колись піти.
Та ось старійшини Гільаду мене знайшли.
Я нагадав їм про своє гірке минуле,
А вони: «Забудь те, що було в родині.
Про Ізраїль нині йдеться..
Без помочі твоєї не встоїмо проти Амона.
Будь нам за голову. Робитимемо все, що накажеш».
«Згода, якщо на те воля Господня».
«Він стане свідком поміж нами».
Миром хотів я завершити справу.
І раз, і два виряджав до напасника послів,
Та на своєму він затявся:
Одчикрижить шмат нашої землі,
Наміривсь. Мовляв, одібрать хотів
Те, що ми начебто в нього забрали,
Як йшли в Обіцяну Господом Землю.
Коли бракує комусь пам’яті, сказав я,
Нехай Всевишній буде суддею
Поміж Ізраїлем й Амоном.
А після перемоги віддам Йому
Того, хто перший мене стріне.
Жорстока була січа. Чимало люду полягло.
Та ворог раптом кинувся навтьоки,
І я пройшов із вояками весь його край,
Підкоривши кілька десятків міст.
Радісний, вертаюся додому, в Міцпу,
І що ж я бачу: танцюючи, з тимпаном
Назустріч вибігає...моя донька.
Радості як не бувало. Мозок обпекла
Обіцянка, дана Всевишньому.
Тож перш, ніж пригорнути любу єдинку,
Став я рвати запорошений свій одяг,
Заходивсь ревіти, наче недобитий звір:
«Доню, вбила ти мене появою своєю!..
Отруйною стрілою навік застряла в серці!..»
«Що скоїлося, тату? Ти мені не радий?
Я ж день при дні тебе все виглядала.
Просила Господа, щоб ти живим вернувся...»
«Чом Він не стримав тебе од поспіху оцього?»
«Навіщо?!»
«На те, аби не стати на кострище,
Як обіцяв я віддать Йому за перемогу
Того, хто перший мене стріне...
Невже Всевишній так скарав мене
За недовіру в Його силу?
«Не край своє і моє серце, тату!
Вчини, як обіцяв тоді ти Богу,
Аби непослух твій не розгнівив Його
Та не наразив Ізраїль на нове лихо!»
«Себе я сам осиротив. Як мені далі жити?..»
«Ізраїль лишається з тобою.
Ти його суддя і захисник.
А мені останню послугу зроби:
На два місяці кострище відклади.
Піду я з подругами в гори,
Щоб там відплакати своє дівоцтво».
P.S.
Щороку ізраїльські дівчата йшли в гори.
Чотири дні відплакували Їфтаха доньку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їфтах
Удруге я осиротів. Тепер вже по своїй вині.
Першого разу мати підкинула мене
Спокуснику своєму та й подалася в блуд.
Мачуха, а з нею й названі мої брати,
Як підросли, мені всіляко дошкуляли
І не інакше як приблудою щоразу звали
А принагідно ще й вказували на ворота.
Тож врешті-решт я змушений був-таки
Піти із батьківського дому.
Прижився у ватазі одчайдухів.
Не ховавсь за спинами чужими.
Не полюбляв непевне «будь-що-будь».
Себто, тільки зваживши усе як слід,
Кидавсь на супротивника й перемагав.
Може тому невдовзі ватажком обрали.
Не думав, що знадоблюся краєві,
Відкіль змушений був колись піти.
Та ось старійшини Гільаду мене знайшли.
Я нагадав їм про своє гірке минуле,
А вони: «Забудь те, що було в родині.
Про Ізраїль нині йдеться..
Без помочі твоєї не встоїмо проти Амона.
Будь нам за голову. Робитимемо все, що накажеш».
«Згода, якщо на те воля Господня».
«Він стане свідком поміж нами».
Миром хотів я завершити справу.
І раз, і два виряджав до напасника послів,
Та на своєму він затявся:
Одчикрижить шмат нашої землі,
Наміривсь. Мовляв, одібрать хотів
Те, що ми начебто в нього забрали,
Як йшли в Обіцяну Господом Землю.
Коли бракує комусь пам’яті, сказав я,
Нехай Всевишній буде суддею
Поміж Ізраїлем й Амоном.
А після перемоги віддам Йому
Того, хто перший мене стріне.
Жорстока була січа. Чимало люду полягло.
Та ворог раптом кинувся навтьоки,
І я пройшов із вояками весь його край,
Підкоривши кілька десятків міст.
Радісний, вертаюся додому, в Міцпу,
І що ж я бачу: танцюючи, з тимпаном
Назустріч вибігає...моя донька.
Радості як не бувало. Мозок обпекла
Обіцянка, дана Всевишньому.
Тож перш, ніж пригорнути любу єдинку,
Став я рвати запорошений свій одяг,
Заходивсь ревіти, наче недобитий звір:
«Доню, вбила ти мене появою своєю!..
Отруйною стрілою навік застряла в серці!..»
«Що скоїлося, тату? Ти мені не радий?
Я ж день при дні тебе все виглядала.
Просила Господа, щоб ти живим вернувся...»
«Чом Він не стримав тебе од поспіху оцього?»
«Навіщо?!»
«На те, аби не стати на кострище,
Як обіцяв я віддать Йому за перемогу
Того, хто перший мене стріне...
Невже Всевишній так скарав мене
За недовіру в Його силу?
«Не край своє і моє серце, тату!
Вчини, як обіцяв тоді ти Богу,
Аби непослух твій не розгнівив Його
Та не наразив Ізраїль на нове лихо!»
«Себе я сам осиротив. Як мені далі жити?..»
«Ізраїль лишається з тобою.
Ти його суддя і захисник.
А мені останню послугу зроби:
На два місяці кострище відклади.
Піду я з подругами в гори,
Щоб там відплакати своє дівоцтво».
P.S.
Щороку ізраїльські дівчата йшли в гори.
Чотири дні відплакували Їфтаха доньку.
Зізнаюсь: не намірявсь я включати Їфтаха в добірку «Біблійні імена, та не біблійні долі». Гадав, що з-поміж суддів Ізраїлю вистачить Шімшона (Самсона). Та ось, перечитуючи поезію Лесі Українки, спинився на чудовому вірші «Дочка Ієфая» (Леся Українка «Лірика». К., «Дніпро», 1970, стор.198-199). Заглянув у Книгу суддів і переконався, що йдеться не про Їєфая, а про Їфтаха. Захотілось не тільки виправить помилку в імені героя, бозна з якого джерела запозичену Поетесою, а й наголосити на тому, що в Господа Бога слід беззастережно вірити. Діяти, а не обіцяти за послугу те, що Йому не потрібно. Насамперед – життя людське, Ним дане.Трагедія Їфтаха – наочний тому приклад.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
