ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2022.05.24 00:14
Z – остання буква в алфавіті. Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує. Українська земля – не для москаля. Сомалійський пірат рашисту брат. Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід. Загад

Ольга Олеандра
2022.05.23 17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце. З малюком грав

Іван Потьомкін
2022.05.23 14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.

Сергій Губерначук
2022.05.23 11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.

Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.

Чи обманули мене?
і випало, що обманули.

Тетяна Левицька
2022.05.23 09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.

Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,

Володимир Невесенко
2022.05.23 08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.

Віктор Кучерук
2022.05.23 05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.

Сергій Губерначук
2022.05.22 21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,

Микола Дудар
2022.05.22 21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і

Євген Федчук
2022.05.22 20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси

Микола Дудар
2022.05.22 19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…

Ігор Шоха
2022.05.22 18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси

Домінік Арфіст
2022.05.22 17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок

Шон Маклех
2022.05.22 16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом

Ігор Герасименко
2022.05.22 14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять

і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Рецензії

 Тарас Федюк - 2007
Поет Тарас Федюк, авторська сторінка - подається на здобуття національної премії ім.Т.Г.Шевченка книгою поезій "Обличчя пустелі” (2005). Представлено редакцією журналу Київська Русь”.

Книги поезій "Обличчя пустелі” в редакції наразі нема :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".

Деякі відгуки:

Федюк і революція.
Газета "День."№35, 3 березня 2006

Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-review», спеціально для «Дня»

Кого із критиків не поспитай, кожен при слові «Федюк» починає медитувати на образ терезів із розгойданими шальками. «Тарас виявився щедрим і віталістичним, хоча в його поезіях струмував тихий і безпросвітний трагізм» , — значить Віктор Неборак. Про «концептуальність і спонтанність», «історію свідомої підсвідомості» та мову, «елеґійну й ностальґійну, як у романтиків; безжальну, як вироки й присуди, що звучать зі шпальт опозиційної преси» , пише Ярослав Голобородько. Іван Андрусяк вважає, що коли «відображати ту реальність, яка ще в процесі» , виходить поезія, схожа на «підібраний з пилюки тривіальний камінець у коштовній оправі» . Навіть Володимир Єшкілєв, здатний задефініювати будь-що, губиться перед Федюком, лишаючи його на роздоріжжі «межової» поетичної традиції».

Такі вже його книжки. Ось ти ніби у коловерті панукраїнського карнавалу (від Дерібасівської до «via хм.богдана» ), де «між людей медуз і мідій / молодий масон язон» — «а ніна і річчі десь на каялі розвіюють тугу» . Аж раптом: «Не тільки ілюзій — реалій нема. / Стільці Іонеско» і — «хочеться коротко сильно і страшно напитись».

У тій його попередній «Таємній ложі» — такому собі веселому бенкетуванні під час холери — Федюкові «натюрморти буття» (Я.Голобородько) були з добрячим «присмаком зони» (що його, зрештою, всі ми відчували два роки тому). Але є там рядок, який тоді годі було раціонально витлумачити: «І у нейтральних водах буде рука нейтральна».

А минулої весни якось так несподівано відчув: ми таки опинилися у тих самих нейтральних водах. І вже зовсім нераціональне знаття: нова книжка Федюка буде «про революцію». Влітку Тарас повернувся зі своєї Одеси і привіз її — «Обличчя пустелі».

Де карнавал? Ще разом нас багато? Куди поїхав цирк? «Евксінський понт зникає — цитуєш: «алілу'я».

Ні, нова книжка Федюка — це не традиційне інтеліґентське розчарування. Він взагалі ніколи й нічого не декларує. Ані в поезії, ні наживо. Єдина його декларація — і то концептуальна — у відмові від будь-яких претензій до світу: «Тільки б не брати за горло світ щоб ловив тебе паразита».

Але Федюк — бачить. І ці, сказати б, контактерські видива перетворюють його книжки на спогади про майбутнє. Він, звичайно, не ретранслює нам ці картини з безпосередністю Босха — Федюк попри все лишається ментальним одеситом, і тому кліп виходить доволі гуманний: «Пливе човен води повен / сіті повні судаками / берег повен мудаками» . Але упізнаваність довкілля від того не менш моторошна.

Утім, ченелінґ і не передбачає конкретних образів. Швидше — «невмотивованого» переконання, як-от: «Із натовпу повернення нема» . Або й узагалі символічних конструкцій: «Хто поцілує королеву / яка його будила — той умре» . Ну і, ясна річ, довкружні пейзажі та звукові галюцинації — це метафори, що відбивають «температуру» світосприйняття ( «кілька дерев і їхніх аґоній — вітер», «дощ колишній на обрії сушить свої шиншили», «від музики — тихо»).

У «пореволюційній» книжці вже геть немає Федюка-епікурейця. Зникають постмодерні буколіки, де «поруч пастух. Він на дудочці по барабану / Грав», а «в небі тихо кружляв симпатичний орел з с.м.т.Коломия» . Лишається відчуття шалено закрученої вирви, втрапивши до котрої, помічаєш довкруг хіба те, що «все інше — світом котиться, наче ртуть» . Єдина зовнішня розрада на всю книжку — «карамелька трамваю що за щокою Подолу» . А єдина надія випливти (чи — зупинити час?) — тільки з найблизькішою людиною: «А все одно ми будемо завжди / ми вдвох ми єсть народ який ходив / по сорок шість і сорок вісім років».

Тарас Федюк — не песиміст, не мізантроп і аж ніяк не «синьо-білий». Але на поезію це жодним чином не впливає. «Розгублених віршиків зграя» співає своєї. Виходить щось на кшталт астрологічного прогнозу. Й аби він не справдився, його слід ретельно відчитати політологам (пам'ятаючи, що в поезії, за слушним спостереженням Голобородька, «нереальності не існує» ). Зрештою, отаке поетове одкровення — «ми втікали не знаючи що вже зупинено час» — вартує соціологічного дослідження.

Далі б поінформовані начитаними політологами політики мали б наказати політтехнологам «вжити заходів» — бодай задля того, аби останні рядки нової Федюкової книжки не перетворилися на загальноукраїнську опінію: «Виправдовуєшся: треба жити. / так і треба тобі. живи».

Отака вона, «пореволюційна» книжка Федюка — «наче зазирнув по той бік Місяця» (В.Слапчук).

Співавтори:
Віктор НЕБОРАК. Введення в Бу-Ба-Бу. — Л.: Піраміда, 2003.
Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО. New Ukrainian Alternative (Знакові тексти помежів'я ХХ—ХХI століть». — Х.: Основа, 2005.
Іван АНДРУСЯК. Літпроцесія. — Донецьк: OST, 2002.
МУЕАЛ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
Тарас ФЕДЮК. Таємна ложа. — Л.: Кальварія, 2003.
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Василь СЛАПЧУК. В очікуванні на інквізитора. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2007-01-04 13:28:13
Переглядів сторінки твору 7299
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.473 / 5  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 3.473 / 5  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-04 13:40:23 ]
Якщо в когось є вірші Тараса Федюка із книги поезій "Обличчя пустелі” (2005) - редакція просить публікувати в коментарях, аналізувати, порівнювати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мірко Трасун (Л.П./Л.П.) [ 2007-01-04 14:43:54 ]
Автор подавав "Обличчя пустелі” на конкурс книги року ВВС. Ось оцінка ВВС номінованої книги:
"Медитативне наповнення тривоги, динамічна тиша самоти, адекватний та оригінальний поетичний словник."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тарас Кремінь (М.К./М.К.) [ 2007-01-04 19:18:42 ]
Привіт.
Маю книгу Тарас Федюка "обличчя пустелі". Спробую викласти його тексти на сторінки сайту.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-08 11:59:32 ]
Щодо пана Тараса Федюка, то сьогодні ж редакція анонсує добірку із попередніх поетичних книг автора. І будемо очікувати, пане Тарасе, на вашу допомогу з "Обличчям пустелі". :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2007-02-03 14:55:43 ]
Що мене захоплює у Федюкові? Дивовижне поєднання глибини та іронії(самоіронії)("Вийде вночі на кухню, тихо доп"є вино..."), потужна інтертекстуальність ("Чорний волик був чорний"), яскрава образність. Жодного пафосу, жодних "прідиханій" - навіть про Україну, навіть про батьківщину - пише нормальною мовою. Ми на роботі часто спілкуємося його цитатами - типу "Ця зима не скінчиться уже ніколи, Залишилося замерзнути або звикнути", "Патрати словники як білігу з її ікрою", "Ресторан був районний і звався "Супутник"). Словом, вартісний, глибокий і цікавий автор!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-02-17 12:37:26 ]
Безумовно, Ганно, Федюк дуже цікавий і майстровитий автор. Я на своєму досвіді зауважив, що потрібно декілька раз і без поспіху перечитувати його вірші, щоби більш-менш повноцінно відтворити у своєму баченні поетичний обсяг твору. Більше того - Федюк досить вміло створює напрямки поглядів, в яких вже можна дивитися і дивитися, знаходити значно більше написаного.

Я вважаю, що поет Тарас Федюк обов'язково здобуде колись нашу найвищу українську поетичну відзнаку. Масштаб особистості дозволяє.
Сьогодні я волів би, щоби Лауреатом національної премії ім. Т.Г.Шевченка став Мойсей Фішбейн. Можливо, пан Мойсей - є сьогоднішнім масштабом проекції української поезії на світову, а пан Тарас - масштабом проекції світової на українську?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2007-02-17 14:19:39 ]
Ну, щодо Фішбейна - так. Вся мудрість і туга єврейського народу злилися воєдино в цьому Поеті. А Федюк підкорив мене дивовижним поєднання іронії та елегійності - от начебто спочатку бере високо-високо, десь аж під небо, - а потім навмисно (чи ненавмисно) - опускає - так рвучко - як на гойдалці! От хоча б вірш - "...- ти". Спочатку і довгі пальці в чорнилі, і каберне на вустах... (всі атрибути романтики- навіть псевдоромантики), а потім вже майжий гротескний прийом каталогізації ("грудень, січень і лютий, березень, квітень, травень....). Тоді, саме тоді, віриш, що оте перше - не надумане, а гармонійно поєднане в душі автора. Далі - його вірші живі, справжні, буденні - і знову ж - позабуденні. Образи - не надумані, як то буває нерідко навіть в хороших поетів, а отакі, справжні,яскраві - "...двірничиха гостро вигострить лопату десь приблизно пів на п"яту - і заходиться будить... (...) Україну, мою дівчинку патлату, мої очі, як томати, від безсоння і від снів...". А "Вийде вночі на кунхю"! От визнайте, чоловіки, - правда! щира правда! так воно і було! як гостро і точно виписані всі думки ( "варто б і ще доспати, але незручно якось. Все-таки йде назавжди,все-таки глупа ніч, все-таки глупа ніжність,все-таки зодіаки", "...і не відчую щему. щем закінчився вчора".
І це лише те, що стосується образів. А зверніть увагу на майстерне римування!
Можна говорити і говорити. Та чи варто? Краще - читайте!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редактор Майстерень (М.К./Л.П.) [ 2007-02-17 17:07:32 ]
Поетичні рядки Тараса Федюка завжди проникливі й чуттєві. Вони видаються настільки рідними, себто духовно близькими читачеві, що мимоволі складається враження непідкупної органічної цілісності федюкових світів – художньо-вербального та емоційно-рефлективного, закодованих в одному образі. Ця поезія як повітря, як стиль і спосіб буття, вона оточує нас усюди. Ми проникаємось, ми проникнені нею наскрізно. Так, часто блукаючи осінніми київськими парками, приходять на думку, як асоціація і анологія, вже культові: „Ми жили в Києві тоді. / Дощі стояли у воді. / І голос був з касети. / Кавник, пропалений до дір. / Порушений в Нью-Йорку мир. / Газети” чи „Це і є моє щасливе завтра. / Дим з долоні стелиться на стіл. / Жовтень. Перельоти динозаврів. / Або прельоти менших тіл. / І горбаті вікна гнуть рамена / При хатинці сірій і курній. / Світ ловив мене у власній жмені / І не упіймав мене у ній”...
Тут багато життєвої філософії, простіше сказати, мудрості земного існування, почуттів, що давно виросли із випадкових емоцій, художніх символів, що виступають нащадками оригінальних кодів-образів...
Висловлене неодмінно стосується й нової лірики Федюка. Цей поет, природно залишаючись самим собою, щокнижки духовно вивищується над своє постійно еволюціонуюче поетичне „ego” шляхом, так би мовити, „екстравертного” самозаглиблення, що допомагає нам, читачам і шанувальникам, не лише глибоко й гостро усвідомлювати повідане Федюком, але й уживатися, втілюватись у презентовані поетом ролі його ліричних героїв, що робить поезію Тараса Федюка і актуальною, і такою, що завжди магнетизує своєю таємницею (згадаймо хоча б назви книжок) як світовідтворення, так і світовизнання.