ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Герасименко
2021.09.18 15:45
Дружили в пів серця, в пів сили сварились.
Не тепло – не холодно хай буде завше.
Як раптом на голови щастя звалилось,
дві замкнені душі в заручники взявши.

Звалилось на груди, звалилось на плечі.
Побачив уперше м’яку, безпорадну.
Проте не про вте

Дума Козак
2021.09.18 15:18
Візьму у руки шаблю вікову,
від часу потемніла її криця.
Гетьманську пам‘ятає булаву
ця бунтівна домаха-блискавиця
і старшини козацького пернач,
і загрубілі у боях долоні,
і вітру свист, коли степами вскач
баскі літали запорожців коні.

Сергій Губерначук
2021.09.18 14:40
Закарбовано очі в душі аж пророчій,
аж запеклій і вічній небесній душі.
Щось у серці полоще. Це кров
чи вже мощі?
Ні. Напевно, це щось найстрашніше
й страшніш…
Це любові любов за останком кохання
на обмеженій гойдалці вічного пхання

Ігор Шоха
2021.09.18 13:29
Цікаво, дивно, підозріло, –
за що совкова пропаганда
так неуміло, отупіло
за кожну дію(а не діло)
ґарує нашого ґаранта?

І аж не віриться, – невже
за те, що оплював чуже?

Микола Дудар
2021.09.18 09:43
Ну? Що не клац, реклам - світлини
Одні "трамваї" і "депо"
А я дізнатися повинен
Почім тюльпани і кашпо...

Ох і наглючі заголовки
Зувсіх сторін і без кінця
Кричу: - Ікри, - вони молоки

Микола Соболь
2021.09.18 07:20
Сидим на лаві я та кіт,
воркочемо про вчора.
Уже минуло стільки літ
у радощах і горі.
Немало витекло води,
багато з’їли каші…
Не стрінете тепер біди*
на вулиці ви нашій.

Юлія Івченко
2021.09.18 02:16
Сидить Маринка із малою Ніколь і Яном на березі річки Вовчої. Голівки дитячі до свого тепла тулилить... Жовто-зелена, вереснева трава до тіла прилипє. Вже не, як шовк, а кострубата, до осені жовтизною вряджена, — противна. Березовий гайок поряд. У ньом

Шон Маклех
2021.09.18 00:31
Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
У холодних струмках сутінок Ренесансу
У ніч оксамитову лелечину й лохинову
Перед святом руїн.
Ми – поети забутого «вчора».
Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,

Сергій Гупало
2021.09.17 20:48
Що було – не загуло.
Назавжди одне
Це розложисте село,
Назва – Головне…

Головне у ньому все,
Де не повернись.
Кожен вісточку несе,

Микола Дудар
2021.09.17 15:23
Шматок цілющий коровая…
Щасливі очі молодят…
І осінь тільки достигає
Свята гуртуються до свят…

Промерзнуть річки незабаром
Сніжком засіють із небес
Окрепнуть дітки - гарна пара

Іван Потьомкін
2021.09.17 09:43
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.

Микола Соболь
2021.09.17 07:40
Ах, яка була ніч. Твої губи на смак
і на колір немов зрілі вишні
з них спиваючи сік не нап’юся ніяк…
Чи були ми у ночі тій грішні?
Звісно – ні, може й так. Хай розсудять літа,
нехай згадку сніги замітають.
Та для мене ця пам'ять навіки свята.
В ні

Євген Федчук
2021.09.16 19:34
Під Корсунем бій відгримів. На шляху
Лежали побиті та зранені ляхи.
Живі вже ясиром дрижали від страху,
Клянучи козацтво і долю лиху.
Орда гелготіла, рахуючи зиск,
Козаки розсілися коло багаття.
Було чим хвалитись і що пригадати…
Котився між зорями

Нінель Новікова
2021.09.16 18:47
Слава й Оксана сливи збирали.
Оси Оксану атакували.
Скоро їх, правда, щось відігнало –
Спокій Оксани, а чи сміливість?
Слава ті сливи в сумці носила
І психувала! Справді, щосили –
Славу за стегна оси вкусили…
Плакала Слава: де справедливість?

Юлія Івченко
2021.09.16 11:38
Осінь приносить загострення старої хвороби,
все, що не називаєш поезією — списуєш на тексти.
ті ні до чого не зобов’язують, якщо, навіть, низької проби,
навіть, якщо їх контексти в червоний хрестик.
Їх, мабуть, забудуть, їх, може колись протестять
і

Олександр Сушко
2021.09.16 08:13
Давно вийшов з того віку, коли у щоденнику виправляв двійки на п'ятірки, аби неня ременем не лупила за погані оцінки. Відповідаю за власні слова та вчинки по повній. Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Рецензії

 Тарас Федюк - 2007
Поет Тарас Федюк, авторська сторінка - подається на здобуття національної премії ім.Т.Г.Шевченка книгою поезій "Обличчя пустелі” (2005). Представлено редакцією журналу Київська Русь”.

Книги поезій "Обличчя пустелі” в редакції наразі нема :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".

Деякі відгуки:

Федюк і революція.
Газета "День."№35, 3 березня 2006

Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-review», спеціально для «Дня»

Кого із критиків не поспитай, кожен при слові «Федюк» починає медитувати на образ терезів із розгойданими шальками. «Тарас виявився щедрим і віталістичним, хоча в його поезіях струмував тихий і безпросвітний трагізм» , — значить Віктор Неборак. Про «концептуальність і спонтанність», «історію свідомої підсвідомості» та мову, «елеґійну й ностальґійну, як у романтиків; безжальну, як вироки й присуди, що звучать зі шпальт опозиційної преси» , пише Ярослав Голобородько. Іван Андрусяк вважає, що коли «відображати ту реальність, яка ще в процесі» , виходить поезія, схожа на «підібраний з пилюки тривіальний камінець у коштовній оправі» . Навіть Володимир Єшкілєв, здатний задефініювати будь-що, губиться перед Федюком, лишаючи його на роздоріжжі «межової» поетичної традиції».

Такі вже його книжки. Ось ти ніби у коловерті панукраїнського карнавалу (від Дерібасівської до «via хм.богдана» ), де «між людей медуз і мідій / молодий масон язон» — «а ніна і річчі десь на каялі розвіюють тугу» . Аж раптом: «Не тільки ілюзій — реалій нема. / Стільці Іонеско» і — «хочеться коротко сильно і страшно напитись».

У тій його попередній «Таємній ложі» — такому собі веселому бенкетуванні під час холери — Федюкові «натюрморти буття» (Я.Голобородько) були з добрячим «присмаком зони» (що його, зрештою, всі ми відчували два роки тому). Але є там рядок, який тоді годі було раціонально витлумачити: «І у нейтральних водах буде рука нейтральна».

А минулої весни якось так несподівано відчув: ми таки опинилися у тих самих нейтральних водах. І вже зовсім нераціональне знаття: нова книжка Федюка буде «про революцію». Влітку Тарас повернувся зі своєї Одеси і привіз її — «Обличчя пустелі».

Де карнавал? Ще разом нас багато? Куди поїхав цирк? «Евксінський понт зникає — цитуєш: «алілу'я».

Ні, нова книжка Федюка — це не традиційне інтеліґентське розчарування. Він взагалі ніколи й нічого не декларує. Ані в поезії, ні наживо. Єдина його декларація — і то концептуальна — у відмові від будь-яких претензій до світу: «Тільки б не брати за горло світ щоб ловив тебе паразита».

Але Федюк — бачить. І ці, сказати б, контактерські видива перетворюють його книжки на спогади про майбутнє. Він, звичайно, не ретранслює нам ці картини з безпосередністю Босха — Федюк попри все лишається ментальним одеситом, і тому кліп виходить доволі гуманний: «Пливе човен води повен / сіті повні судаками / берег повен мудаками» . Але упізнаваність довкілля від того не менш моторошна.

Утім, ченелінґ і не передбачає конкретних образів. Швидше — «невмотивованого» переконання, як-от: «Із натовпу повернення нема» . Або й узагалі символічних конструкцій: «Хто поцілує королеву / яка його будила — той умре» . Ну і, ясна річ, довкружні пейзажі та звукові галюцинації — це метафори, що відбивають «температуру» світосприйняття ( «кілька дерев і їхніх аґоній — вітер», «дощ колишній на обрії сушить свої шиншили», «від музики — тихо»).

У «пореволюційній» книжці вже геть немає Федюка-епікурейця. Зникають постмодерні буколіки, де «поруч пастух. Він на дудочці по барабану / Грав», а «в небі тихо кружляв симпатичний орел з с.м.т.Коломия» . Лишається відчуття шалено закрученої вирви, втрапивши до котрої, помічаєш довкруг хіба те, що «все інше — світом котиться, наче ртуть» . Єдина зовнішня розрада на всю книжку — «карамелька трамваю що за щокою Подолу» . А єдина надія випливти (чи — зупинити час?) — тільки з найблизькішою людиною: «А все одно ми будемо завжди / ми вдвох ми єсть народ який ходив / по сорок шість і сорок вісім років».

Тарас Федюк — не песиміст, не мізантроп і аж ніяк не «синьо-білий». Але на поезію це жодним чином не впливає. «Розгублених віршиків зграя» співає своєї. Виходить щось на кшталт астрологічного прогнозу. Й аби він не справдився, його слід ретельно відчитати політологам (пам'ятаючи, що в поезії, за слушним спостереженням Голобородька, «нереальності не існує» ). Зрештою, отаке поетове одкровення — «ми втікали не знаючи що вже зупинено час» — вартує соціологічного дослідження.

Далі б поінформовані начитаними політологами політики мали б наказати політтехнологам «вжити заходів» — бодай задля того, аби останні рядки нової Федюкової книжки не перетворилися на загальноукраїнську опінію: «Виправдовуєшся: треба жити. / так і треба тобі. живи».

Отака вона, «пореволюційна» книжка Федюка — «наче зазирнув по той бік Місяця» (В.Слапчук).

Співавтори:
Віктор НЕБОРАК. Введення в Бу-Ба-Бу. — Л.: Піраміда, 2003.
Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО. New Ukrainian Alternative (Знакові тексти помежів'я ХХ—ХХI століть». — Х.: Основа, 2005.
Іван АНДРУСЯК. Літпроцесія. — Донецьк: OST, 2002.
МУЕАЛ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
Тарас ФЕДЮК. Таємна ложа. — Л.: Кальварія, 2003.
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Василь СЛАПЧУК. В очікуванні на інквізитора. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2007-01-04 13:28:13
Переглядів сторінки твору 6955
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.473 / 5  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 3.473 / 5  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-04 13:40:23 ]
Якщо в когось є вірші Тараса Федюка із книги поезій "Обличчя пустелі” (2005) - редакція просить публікувати в коментарях, аналізувати, порівнювати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мірко Трасун (Л.П./Л.П.) [ 2007-01-04 14:43:54 ]
Автор подавав "Обличчя пустелі” на конкурс книги року ВВС. Ось оцінка ВВС номінованої книги:
"Медитативне наповнення тривоги, динамічна тиша самоти, адекватний та оригінальний поетичний словник."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тарас Кремінь (М.К./М.К.) [ 2007-01-04 19:18:42 ]
Привіт.
Маю книгу Тарас Федюка "обличчя пустелі". Спробую викласти його тексти на сторінки сайту.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-08 11:59:32 ]
Щодо пана Тараса Федюка, то сьогодні ж редакція анонсує добірку із попередніх поетичних книг автора. І будемо очікувати, пане Тарасе, на вашу допомогу з "Обличчям пустелі". :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2007-02-03 14:55:43 ]
Що мене захоплює у Федюкові? Дивовижне поєднання глибини та іронії(самоіронії)("Вийде вночі на кухню, тихо доп"є вино..."), потужна інтертекстуальність ("Чорний волик був чорний"), яскрава образність. Жодного пафосу, жодних "прідиханій" - навіть про Україну, навіть про батьківщину - пише нормальною мовою. Ми на роботі часто спілкуємося його цитатами - типу "Ця зима не скінчиться уже ніколи, Залишилося замерзнути або звикнути", "Патрати словники як білігу з її ікрою", "Ресторан був районний і звався "Супутник"). Словом, вартісний, глибокий і цікавий автор!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-02-17 12:37:26 ]
Безумовно, Ганно, Федюк дуже цікавий і майстровитий автор. Я на своєму досвіді зауважив, що потрібно декілька раз і без поспіху перечитувати його вірші, щоби більш-менш повноцінно відтворити у своєму баченні поетичний обсяг твору. Більше того - Федюк досить вміло створює напрямки поглядів, в яких вже можна дивитися і дивитися, знаходити значно більше написаного.

Я вважаю, що поет Тарас Федюк обов'язково здобуде колись нашу найвищу українську поетичну відзнаку. Масштаб особистості дозволяє.
Сьогодні я волів би, щоби Лауреатом національної премії ім. Т.Г.Шевченка став Мойсей Фішбейн. Можливо, пан Мойсей - є сьогоднішнім масштабом проекції української поезії на світову, а пан Тарас - масштабом проекції світової на українську?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2007-02-17 14:19:39 ]
Ну, щодо Фішбейна - так. Вся мудрість і туга єврейського народу злилися воєдино в цьому Поеті. А Федюк підкорив мене дивовижним поєднання іронії та елегійності - от начебто спочатку бере високо-високо, десь аж під небо, - а потім навмисно (чи ненавмисно) - опускає - так рвучко - як на гойдалці! От хоча б вірш - "...- ти". Спочатку і довгі пальці в чорнилі, і каберне на вустах... (всі атрибути романтики- навіть псевдоромантики), а потім вже майжий гротескний прийом каталогізації ("грудень, січень і лютий, березень, квітень, травень....). Тоді, саме тоді, віриш, що оте перше - не надумане, а гармонійно поєднане в душі автора. Далі - його вірші живі, справжні, буденні - і знову ж - позабуденні. Образи - не надумані, як то буває нерідко навіть в хороших поетів, а отакі, справжні,яскраві - "...двірничиха гостро вигострить лопату десь приблизно пів на п"яту - і заходиться будить... (...) Україну, мою дівчинку патлату, мої очі, як томати, від безсоння і від снів...". А "Вийде вночі на кунхю"! От визнайте, чоловіки, - правда! щира правда! так воно і було! як гостро і точно виписані всі думки ( "варто б і ще доспати, але незручно якось. Все-таки йде назавжди,все-таки глупа ніч, все-таки глупа ніжність,все-таки зодіаки", "...і не відчую щему. щем закінчився вчора".
І це лише те, що стосується образів. А зверніть увагу на майстерне римування!
Можна говорити і говорити. Та чи варто? Краще - читайте!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редактор Майстерень (М.К./Л.П.) [ 2007-02-17 17:07:32 ]
Поетичні рядки Тараса Федюка завжди проникливі й чуттєві. Вони видаються настільки рідними, себто духовно близькими читачеві, що мимоволі складається враження непідкупної органічної цілісності федюкових світів – художньо-вербального та емоційно-рефлективного, закодованих в одному образі. Ця поезія як повітря, як стиль і спосіб буття, вона оточує нас усюди. Ми проникаємось, ми проникнені нею наскрізно. Так, часто блукаючи осінніми київськими парками, приходять на думку, як асоціація і анологія, вже культові: „Ми жили в Києві тоді. / Дощі стояли у воді. / І голос був з касети. / Кавник, пропалений до дір. / Порушений в Нью-Йорку мир. / Газети” чи „Це і є моє щасливе завтра. / Дим з долоні стелиться на стіл. / Жовтень. Перельоти динозаврів. / Або прельоти менших тіл. / І горбаті вікна гнуть рамена / При хатинці сірій і курній. / Світ ловив мене у власній жмені / І не упіймав мене у ній”...
Тут багато життєвої філософії, простіше сказати, мудрості земного існування, почуттів, що давно виросли із випадкових емоцій, художніх символів, що виступають нащадками оригінальних кодів-образів...
Висловлене неодмінно стосується й нової лірики Федюка. Цей поет, природно залишаючись самим собою, щокнижки духовно вивищується над своє постійно еволюціонуюче поетичне „ego” шляхом, так би мовити, „екстравертного” самозаглиблення, що допомагає нам, читачам і шанувальникам, не лише глибоко й гостро усвідомлювати повідане Федюком, але й уживатися, втілюватись у презентовані поетом ролі його ліричних героїв, що робить поезію Тараса Федюка і актуальною, і такою, що завжди магнетизує своєю таємницею (згадаймо хоча б назви книжок) як світовідтворення, так і світовизнання.