ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2021.01.22 15:24
Серпневий день так швидко промайне.
Скупає Вас в теплі останнім літо.
І Ви тоді згадаєте мене,
Як вересень зігріє зелен-жито,

Згадаєте мої зболілі очі,
І душу, що не вірить вже словам.
І Вас замучить совість опівночі

Ніна Виноградська
2021.01.22 15:21
Усе святе вкраїнське - на смітник!
І ні до чого всі перестороги.
Народ, який у рабстві жити звик,
Покинула надія, навіть боги.

І розуму у нації нема,
Бо владу віддає завжди чужинцям.
А їй зостались біди і сума

Тетяна Левицька
2021.01.22 14:09
Буріє вечір, зірка сяйна
у небі краплею сльоти.
Я знов на відстанні мовчання,
в тенетах болю, самоти.

Згущає тіні у кімнаті
полудою тутешня ніч,
і тільки думи пелехаті

Ігор Шоха
2021.01.22 13:14
Хоча на чудеса немає моди,
гармонія – основа із основ
будови первозданної природи,
увінчаної іменем Любов.

На цьому ґрунті виросли народи,
яким не зайве нагадати знов,
що ми на благо волі і свободи

Сергій Гупало
2021.01.22 12:56
Озовись, не мовчи, розкажи…
Бо ніхто не почує за мене.
Забоїшся – іди в міражі,
У гареми чи до Мельпомени.

Не вимвлюй усеньке до дна.
Залиши жалкування, докори
Полюби дивака – джиґуна.

Дума Козак
2021.01.22 10:59
Квилить за вікнами майже приречено вітер,
гоне по небу хмарини в далекі краї.
Нині зима, але всі мої мрії про літо,
в літо полинули думи кудлаті мої.

Вітер… Вітер роздуває сотні літер,
не дає зібратись під пером.
Вітер… Вітер, ти поету добрий рито

Микола Соболь
2021.01.22 09:58
Тримаю платіжку за газ.
Її не намажеш на хліб.
Хто дурнем тоді був із нас?
Не світло горить – смолоскип.
Водицю гарячу боюсь…
Та скільки тієї зими?
І митись не тягне чомусь.
П’ять тижнів лише до весни.

Сергій Губерначук
2021.01.22 08:34
До України крок лише один
з усіх її вершин, з усіх глибин!
До пісні, що бринить на видноколі
з її душі, яка живе на волі!
До серця між коханням і зітханням!
До неньки, оповитої чеканням!
До джерела, яке струмить так чисто
лісами снів, по спогадах д

Віктор Кучерук
2021.01.22 05:27
Від сили волі лиш залежить
Чи я надовго в смуток влип, –
Буває скорий він, як нежить,
Або тривкий, неначе грип.
Бува, забудеться вже завтра,
У вирі явищ і подій, –
Те, що в душі лишать не варто
А гнати з рідної мерщій.

Володимир Бойко
2021.01.21 23:47
Неправедні судді судам непідсудні. Законодавцям закон не писаний. Їм достатньо законів фізики. Закон сполучених посудин – якщо бюджет грошей недоодержує, то хтось їх одержує. Ворогам – закон, друзям – усе, собі – понад усе. Найчастіше під личи

Домінік Арфіст
2021.01.21 23:37
Мело, мело по всій землі
На всесвіт цілий.
Горіла свічка на столі,
Усе горіла.

Як тьмою літня мошкара
Летить на пломінь,
Летіла сніжна мішура

Дума Козак
2021.01.21 17:56
Шановний пане, ви чому очима
немов павук вп‘ялись у мої груди?
У вас півсотні років за плечима,
а тут народ з малими дітьми всюди!

Я молода, але порядна жінка,
вам не дозволю так себе вести!
А ще у вас розстебнута ширінька

Тетяна Левицька
2021.01.21 15:09
Твій годинник йшов повільно,
вибивав сріблясто - дзвін,
та час мури безнадійно,
перетворює на тлін.

Навесні гуляла вітром,
абрикосою цвіла.
Не натішилась, а літо

Ніна Виноградська
2021.01.21 15:05
А він іде, збуваючись у світі,
Перед народом, що за ним в рядах.
Він далі бачить, що йому не з квітів -
Камінням ворогів покритий шлях.

А він іде, штовхаючи планету,
Яка загусла в темряві, імлі.
Хоча зосталось мало вже до злету,

Ніна Виноградська
2021.01.21 14:31
Метуть, метуть сніги, остуджуючи душу,
Ховаючи минуле в заметах, у ярах.
І я, немов рибина, кинута на сушу,
Бажаю все забути і пережити страх.

Забути крик очей і рук твоїх бажання-
Обняти цілий світ і кинути до ніг.
Та вперто ожива в моїй душі кох

Віталій Білець
2021.01.21 14:18
Всі согрішають, падають усі,
Нема, немає праведних на світі...
Хтось у гріхах, як трави у росі,
Хтось в гордощах – немов сади у цвіті.

Та й так живемо гублячи життя
На справи малоцінні і марнотні,
Приглушуючи давні відчуття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Рецензії

 Тарас Федюк - 2007
Поет Тарас Федюк, авторська сторінка - подається на здобуття національної премії ім.Т.Г.Шевченка книгою поезій "Обличчя пустелі” (2005). Представлено редакцією журналу Київська Русь”.

Книги поезій "Обличчя пустелі” в редакції наразі нема :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".

Деякі відгуки:

Федюк і революція.
Газета "День."№35, 3 березня 2006

Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-review», спеціально для «Дня»

Кого із критиків не поспитай, кожен при слові «Федюк» починає медитувати на образ терезів із розгойданими шальками. «Тарас виявився щедрим і віталістичним, хоча в його поезіях струмував тихий і безпросвітний трагізм» , — значить Віктор Неборак. Про «концептуальність і спонтанність», «історію свідомої підсвідомості» та мову, «елеґійну й ностальґійну, як у романтиків; безжальну, як вироки й присуди, що звучать зі шпальт опозиційної преси» , пише Ярослав Голобородько. Іван Андрусяк вважає, що коли «відображати ту реальність, яка ще в процесі» , виходить поезія, схожа на «підібраний з пилюки тривіальний камінець у коштовній оправі» . Навіть Володимир Єшкілєв, здатний задефініювати будь-що, губиться перед Федюком, лишаючи його на роздоріжжі «межової» поетичної традиції».

Такі вже його книжки. Ось ти ніби у коловерті панукраїнського карнавалу (від Дерібасівської до «via хм.богдана» ), де «між людей медуз і мідій / молодий масон язон» — «а ніна і річчі десь на каялі розвіюють тугу» . Аж раптом: «Не тільки ілюзій — реалій нема. / Стільці Іонеско» і — «хочеться коротко сильно і страшно напитись».

У тій його попередній «Таємній ложі» — такому собі веселому бенкетуванні під час холери — Федюкові «натюрморти буття» (Я.Голобородько) були з добрячим «присмаком зони» (що його, зрештою, всі ми відчували два роки тому). Але є там рядок, який тоді годі було раціонально витлумачити: «І у нейтральних водах буде рука нейтральна».

А минулої весни якось так несподівано відчув: ми таки опинилися у тих самих нейтральних водах. І вже зовсім нераціональне знаття: нова книжка Федюка буде «про революцію». Влітку Тарас повернувся зі своєї Одеси і привіз її — «Обличчя пустелі».

Де карнавал? Ще разом нас багато? Куди поїхав цирк? «Евксінський понт зникає — цитуєш: «алілу'я».

Ні, нова книжка Федюка — це не традиційне інтеліґентське розчарування. Він взагалі ніколи й нічого не декларує. Ані в поезії, ні наживо. Єдина його декларація — і то концептуальна — у відмові від будь-яких претензій до світу: «Тільки б не брати за горло світ щоб ловив тебе паразита».

Але Федюк — бачить. І ці, сказати б, контактерські видива перетворюють його книжки на спогади про майбутнє. Він, звичайно, не ретранслює нам ці картини з безпосередністю Босха — Федюк попри все лишається ментальним одеситом, і тому кліп виходить доволі гуманний: «Пливе човен води повен / сіті повні судаками / берег повен мудаками» . Але упізнаваність довкілля від того не менш моторошна.

Утім, ченелінґ і не передбачає конкретних образів. Швидше — «невмотивованого» переконання, як-от: «Із натовпу повернення нема» . Або й узагалі символічних конструкцій: «Хто поцілує королеву / яка його будила — той умре» . Ну і, ясна річ, довкружні пейзажі та звукові галюцинації — це метафори, що відбивають «температуру» світосприйняття ( «кілька дерев і їхніх аґоній — вітер», «дощ колишній на обрії сушить свої шиншили», «від музики — тихо»).

У «пореволюційній» книжці вже геть немає Федюка-епікурейця. Зникають постмодерні буколіки, де «поруч пастух. Він на дудочці по барабану / Грав», а «в небі тихо кружляв симпатичний орел з с.м.т.Коломия» . Лишається відчуття шалено закрученої вирви, втрапивши до котрої, помічаєш довкруг хіба те, що «все інше — світом котиться, наче ртуть» . Єдина зовнішня розрада на всю книжку — «карамелька трамваю що за щокою Подолу» . А єдина надія випливти (чи — зупинити час?) — тільки з найблизькішою людиною: «А все одно ми будемо завжди / ми вдвох ми єсть народ який ходив / по сорок шість і сорок вісім років».

Тарас Федюк — не песиміст, не мізантроп і аж ніяк не «синьо-білий». Але на поезію це жодним чином не впливає. «Розгублених віршиків зграя» співає своєї. Виходить щось на кшталт астрологічного прогнозу. Й аби він не справдився, його слід ретельно відчитати політологам (пам'ятаючи, що в поезії, за слушним спостереженням Голобородька, «нереальності не існує» ). Зрештою, отаке поетове одкровення — «ми втікали не знаючи що вже зупинено час» — вартує соціологічного дослідження.

Далі б поінформовані начитаними політологами політики мали б наказати політтехнологам «вжити заходів» — бодай задля того, аби останні рядки нової Федюкової книжки не перетворилися на загальноукраїнську опінію: «Виправдовуєшся: треба жити. / так і треба тобі. живи».

Отака вона, «пореволюційна» книжка Федюка — «наче зазирнув по той бік Місяця» (В.Слапчук).

Співавтори:
Віктор НЕБОРАК. Введення в Бу-Ба-Бу. — Л.: Піраміда, 2003.
Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО. New Ukrainian Alternative (Знакові тексти помежів'я ХХ—ХХI століть». — Х.: Основа, 2005.
Іван АНДРУСЯК. Літпроцесія. — Донецьк: OST, 2002.
МУЕАЛ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
Тарас ФЕДЮК. Таємна ложа. — Л.: Кальварія, 2003.
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Василь СЛАПЧУК. В очікуванні на інквізитора. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2007-01-04 13:28:13
Переглядів сторінки твору 6526
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.473 / 5  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 3.473 / 5  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-04 13:40:23 ]
Якщо в когось є вірші Тараса Федюка із книги поезій "Обличчя пустелі” (2005) - редакція просить публікувати в коментарях, аналізувати, порівнювати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мірко Трасун (Л.П./Л.П.) [ 2007-01-04 14:43:54 ]
Автор подавав "Обличчя пустелі” на конкурс книги року ВВС. Ось оцінка ВВС номінованої книги:
"Медитативне наповнення тривоги, динамічна тиша самоти, адекватний та оригінальний поетичний словник."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тарас Кремінь (М.К./М.К.) [ 2007-01-04 19:18:42 ]
Привіт.
Маю книгу Тарас Федюка "обличчя пустелі". Спробую викласти його тексти на сторінки сайту.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-08 11:59:32 ]
Щодо пана Тараса Федюка, то сьогодні ж редакція анонсує добірку із попередніх поетичних книг автора. І будемо очікувати, пане Тарасе, на вашу допомогу з "Обличчям пустелі". :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2007-02-03 14:55:43 ]
Що мене захоплює у Федюкові? Дивовижне поєднання глибини та іронії(самоіронії)("Вийде вночі на кухню, тихо доп"є вино..."), потужна інтертекстуальність ("Чорний волик був чорний"), яскрава образність. Жодного пафосу, жодних "прідиханій" - навіть про Україну, навіть про батьківщину - пише нормальною мовою. Ми на роботі часто спілкуємося його цитатами - типу "Ця зима не скінчиться уже ніколи, Залишилося замерзнути або звикнути", "Патрати словники як білігу з її ікрою", "Ресторан був районний і звався "Супутник"). Словом, вартісний, глибокий і цікавий автор!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-02-17 12:37:26 ]
Безумовно, Ганно, Федюк дуже цікавий і майстровитий автор. Я на своєму досвіді зауважив, що потрібно декілька раз і без поспіху перечитувати його вірші, щоби більш-менш повноцінно відтворити у своєму баченні поетичний обсяг твору. Більше того - Федюк досить вміло створює напрямки поглядів, в яких вже можна дивитися і дивитися, знаходити значно більше написаного.

Я вважаю, що поет Тарас Федюк обов'язково здобуде колись нашу найвищу українську поетичну відзнаку. Масштаб особистості дозволяє.
Сьогодні я волів би, щоби Лауреатом національної премії ім. Т.Г.Шевченка став Мойсей Фішбейн. Можливо, пан Мойсей - є сьогоднішнім масштабом проекції української поезії на світову, а пан Тарас - масштабом проекції світової на українську?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2007-02-17 14:19:39 ]
Ну, щодо Фішбейна - так. Вся мудрість і туга єврейського народу злилися воєдино в цьому Поеті. А Федюк підкорив мене дивовижним поєднання іронії та елегійності - от начебто спочатку бере високо-високо, десь аж під небо, - а потім навмисно (чи ненавмисно) - опускає - так рвучко - як на гойдалці! От хоча б вірш - "...- ти". Спочатку і довгі пальці в чорнилі, і каберне на вустах... (всі атрибути романтики- навіть псевдоромантики), а потім вже майжий гротескний прийом каталогізації ("грудень, січень і лютий, березень, квітень, травень....). Тоді, саме тоді, віриш, що оте перше - не надумане, а гармонійно поєднане в душі автора. Далі - його вірші живі, справжні, буденні - і знову ж - позабуденні. Образи - не надумані, як то буває нерідко навіть в хороших поетів, а отакі, справжні,яскраві - "...двірничиха гостро вигострить лопату десь приблизно пів на п"яту - і заходиться будить... (...) Україну, мою дівчинку патлату, мої очі, як томати, від безсоння і від снів...". А "Вийде вночі на кунхю"! От визнайте, чоловіки, - правда! щира правда! так воно і було! як гостро і точно виписані всі думки ( "варто б і ще доспати, але незручно якось. Все-таки йде назавжди,все-таки глупа ніч, все-таки глупа ніжність,все-таки зодіаки", "...і не відчую щему. щем закінчився вчора".
І це лише те, що стосується образів. А зверніть увагу на майстерне римування!
Можна говорити і говорити. Та чи варто? Краще - читайте!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редактор Майстерень (М.К./Л.П.) [ 2007-02-17 17:07:32 ]
Поетичні рядки Тараса Федюка завжди проникливі й чуттєві. Вони видаються настільки рідними, себто духовно близькими читачеві, що мимоволі складається враження непідкупної органічної цілісності федюкових світів – художньо-вербального та емоційно-рефлективного, закодованих в одному образі. Ця поезія як повітря, як стиль і спосіб буття, вона оточує нас усюди. Ми проникаємось, ми проникнені нею наскрізно. Так, часто блукаючи осінніми київськими парками, приходять на думку, як асоціація і анологія, вже культові: „Ми жили в Києві тоді. / Дощі стояли у воді. / І голос був з касети. / Кавник, пропалений до дір. / Порушений в Нью-Йорку мир. / Газети” чи „Це і є моє щасливе завтра. / Дим з долоні стелиться на стіл. / Жовтень. Перельоти динозаврів. / Або прельоти менших тіл. / І горбаті вікна гнуть рамена / При хатинці сірій і курній. / Світ ловив мене у власній жмені / І не упіймав мене у ній”...
Тут багато життєвої філософії, простіше сказати, мудрості земного існування, почуттів, що давно виросли із випадкових емоцій, художніх символів, що виступають нащадками оригінальних кодів-образів...
Висловлене неодмінно стосується й нової лірики Федюка. Цей поет, природно залишаючись самим собою, щокнижки духовно вивищується над своє постійно еволюціонуюче поетичне „ego” шляхом, так би мовити, „екстравертного” самозаглиблення, що допомагає нам, читачам і шанувальникам, не лише глибоко й гостро усвідомлювати повідане Федюком, але й уживатися, втілюватись у презентовані поетом ролі його ліричних героїв, що робить поезію Тараса Федюка і актуальною, і такою, що завжди магнетизує своєю таємницею (згадаймо хоча б назви книжок) як світовідтворення, так і світовизнання.