
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Майстерень Адміністрація /
Рецензії
Тарас Федюк - 2007
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тарас Федюк - 2007
Поет Тарас Федюк, авторська сторінка - подається на здобуття національної премії ім.Т.Г.Шевченка книгою поезій "Обличчя пустелі” (2005). Представлено редакцією журналу Київська Русь”.
Книги поезій "Обличчя пустелі” в редакції наразі нема :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".
Деякі відгуки:
Федюк і революція. Газета "День."№35, 3 березня 2006
Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-review», спеціально для «Дня»
Кого із критиків не поспитай, кожен при слові «Федюк» починає медитувати на образ терезів із розгойданими шальками. «Тарас виявився щедрим і віталістичним, хоча в його поезіях струмував тихий і безпросвітний трагізм» , — значить Віктор Неборак. Про «концептуальність і спонтанність», «історію свідомої підсвідомості» та мову, «елеґійну й ностальґійну, як у романтиків; безжальну, як вироки й присуди, що звучать зі шпальт опозиційної преси» , пише Ярослав Голобородько. Іван Андрусяк вважає, що коли «відображати ту реальність, яка ще в процесі» , виходить поезія, схожа на «підібраний з пилюки тривіальний камінець у коштовній оправі» . Навіть Володимир Єшкілєв, здатний задефініювати будь-що, губиться перед Федюком, лишаючи його на роздоріжжі «межової» поетичної традиції».
Такі вже його книжки. Ось ти ніби у коловерті панукраїнського карнавалу (від Дерібасівської до «via хм.богдана» ), де «між людей медуз і мідій / молодий масон язон» — «а ніна і річчі десь на каялі розвіюють тугу» . Аж раптом: «Не тільки ілюзій — реалій нема. / Стільці Іонеско» і — «хочеться коротко сильно і страшно напитись».
У тій його попередній «Таємній ложі» — такому собі веселому бенкетуванні під час холери — Федюкові «натюрморти буття» (Я.Голобородько) були з добрячим «присмаком зони» (що його, зрештою, всі ми відчували два роки тому). Але є там рядок, який тоді годі було раціонально витлумачити: «І у нейтральних водах буде рука нейтральна».
А минулої весни якось так несподівано відчув: ми таки опинилися у тих самих нейтральних водах. І вже зовсім нераціональне знаття: нова книжка Федюка буде «про революцію». Влітку Тарас повернувся зі своєї Одеси і привіз її — «Обличчя пустелі».
Де карнавал? Ще разом нас багато? Куди поїхав цирк? «Евксінський понт зникає — цитуєш: «алілу'я».
Ні, нова книжка Федюка — це не традиційне інтеліґентське розчарування. Він взагалі ніколи й нічого не декларує. Ані в поезії, ні наживо. Єдина його декларація — і то концептуальна — у відмові від будь-яких претензій до світу: «Тільки б не брати за горло світ щоб ловив тебе паразита».
Але Федюк — бачить. І ці, сказати б, контактерські видива перетворюють його книжки на спогади про майбутнє. Він, звичайно, не ретранслює нам ці картини з безпосередністю Босха — Федюк попри все лишається ментальним одеситом, і тому кліп виходить доволі гуманний: «Пливе човен води повен / сіті повні судаками / берег повен мудаками» . Але упізнаваність довкілля від того не менш моторошна.
Утім, ченелінґ і не передбачає конкретних образів. Швидше — «невмотивованого» переконання, як-от: «Із натовпу повернення нема» . Або й узагалі символічних конструкцій: «Хто поцілує королеву / яка його будила — той умре» . Ну і, ясна річ, довкружні пейзажі та звукові галюцинації — це метафори, що відбивають «температуру» світосприйняття ( «кілька дерев і їхніх аґоній — вітер», «дощ колишній на обрії сушить свої шиншили», «від музики — тихо»).
У «пореволюційній» книжці вже геть немає Федюка-епікурейця. Зникають постмодерні буколіки, де «поруч пастух. Він на дудочці по барабану / Грав», а «в небі тихо кружляв симпатичний орел з с.м.т.Коломия» . Лишається відчуття шалено закрученої вирви, втрапивши до котрої, помічаєш довкруг хіба те, що «все інше — світом котиться, наче ртуть» . Єдина зовнішня розрада на всю книжку — «карамелька трамваю що за щокою Подолу» . А єдина надія випливти (чи — зупинити час?) — тільки з найблизькішою людиною: «А все одно ми будемо завжди / ми вдвох ми єсть народ який ходив / по сорок шість і сорок вісім років».
Тарас Федюк — не песиміст, не мізантроп і аж ніяк не «синьо-білий». Але на поезію це жодним чином не впливає. «Розгублених віршиків зграя» співає своєї. Виходить щось на кшталт астрологічного прогнозу. Й аби він не справдився, його слід ретельно відчитати політологам (пам'ятаючи, що в поезії, за слушним спостереженням Голобородька, «нереальності не існує» ). Зрештою, отаке поетове одкровення — «ми втікали не знаючи що вже зупинено час» — вартує соціологічного дослідження.
Далі б поінформовані начитаними політологами політики мали б наказати політтехнологам «вжити заходів» — бодай задля того, аби останні рядки нової Федюкової книжки не перетворилися на загальноукраїнську опінію: «Виправдовуєшся: треба жити. / так і треба тобі. живи».
Отака вона, «пореволюційна» книжка Федюка — «наче зазирнув по той бік Місяця» (В.Слапчук).
Співавтори:
Віктор НЕБОРАК. Введення в Бу-Ба-Бу. — Л.: Піраміда, 2003.
Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО. New Ukrainian Alternative (Знакові тексти помежів'я ХХ—ХХI століть». — Х.: Основа, 2005.
Іван АНДРУСЯК. Літпроцесія. — Донецьк: OST, 2002.
МУЕАЛ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
Тарас ФЕДЮК. Таємна ложа. — Л.: Кальварія, 2003.
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Василь СЛАПЧУК. В очікуванні на інквізитора. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003
Книги поезій "Обличчя пустелі” в редакції наразі нема :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".
Деякі відгуки:
Федюк і революція. Газета "День."№35, 3 березня 2006
Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-review», спеціально для «Дня»
Кого із критиків не поспитай, кожен при слові «Федюк» починає медитувати на образ терезів із розгойданими шальками. «Тарас виявився щедрим і віталістичним, хоча в його поезіях струмував тихий і безпросвітний трагізм» , — значить Віктор Неборак. Про «концептуальність і спонтанність», «історію свідомої підсвідомості» та мову, «елеґійну й ностальґійну, як у романтиків; безжальну, як вироки й присуди, що звучать зі шпальт опозиційної преси» , пише Ярослав Голобородько. Іван Андрусяк вважає, що коли «відображати ту реальність, яка ще в процесі» , виходить поезія, схожа на «підібраний з пилюки тривіальний камінець у коштовній оправі» . Навіть Володимир Єшкілєв, здатний задефініювати будь-що, губиться перед Федюком, лишаючи його на роздоріжжі «межової» поетичної традиції».
Такі вже його книжки. Ось ти ніби у коловерті панукраїнського карнавалу (від Дерібасівської до «via хм.богдана» ), де «між людей медуз і мідій / молодий масон язон» — «а ніна і річчі десь на каялі розвіюють тугу» . Аж раптом: «Не тільки ілюзій — реалій нема. / Стільці Іонеско» і — «хочеться коротко сильно і страшно напитись».
У тій його попередній «Таємній ложі» — такому собі веселому бенкетуванні під час холери — Федюкові «натюрморти буття» (Я.Голобородько) були з добрячим «присмаком зони» (що його, зрештою, всі ми відчували два роки тому). Але є там рядок, який тоді годі було раціонально витлумачити: «І у нейтральних водах буде рука нейтральна».
А минулої весни якось так несподівано відчув: ми таки опинилися у тих самих нейтральних водах. І вже зовсім нераціональне знаття: нова книжка Федюка буде «про революцію». Влітку Тарас повернувся зі своєї Одеси і привіз її — «Обличчя пустелі».
Де карнавал? Ще разом нас багато? Куди поїхав цирк? «Евксінський понт зникає — цитуєш: «алілу'я».
Ні, нова книжка Федюка — це не традиційне інтеліґентське розчарування. Він взагалі ніколи й нічого не декларує. Ані в поезії, ні наживо. Єдина його декларація — і то концептуальна — у відмові від будь-яких претензій до світу: «Тільки б не брати за горло світ щоб ловив тебе паразита».
Але Федюк — бачить. І ці, сказати б, контактерські видива перетворюють його книжки на спогади про майбутнє. Він, звичайно, не ретранслює нам ці картини з безпосередністю Босха — Федюк попри все лишається ментальним одеситом, і тому кліп виходить доволі гуманний: «Пливе човен води повен / сіті повні судаками / берег повен мудаками» . Але упізнаваність довкілля від того не менш моторошна.
Утім, ченелінґ і не передбачає конкретних образів. Швидше — «невмотивованого» переконання, як-от: «Із натовпу повернення нема» . Або й узагалі символічних конструкцій: «Хто поцілує королеву / яка його будила — той умре» . Ну і, ясна річ, довкружні пейзажі та звукові галюцинації — це метафори, що відбивають «температуру» світосприйняття ( «кілька дерев і їхніх аґоній — вітер», «дощ колишній на обрії сушить свої шиншили», «від музики — тихо»).
У «пореволюційній» книжці вже геть немає Федюка-епікурейця. Зникають постмодерні буколіки, де «поруч пастух. Він на дудочці по барабану / Грав», а «в небі тихо кружляв симпатичний орел з с.м.т.Коломия» . Лишається відчуття шалено закрученої вирви, втрапивши до котрої, помічаєш довкруг хіба те, що «все інше — світом котиться, наче ртуть» . Єдина зовнішня розрада на всю книжку — «карамелька трамваю що за щокою Подолу» . А єдина надія випливти (чи — зупинити час?) — тільки з найблизькішою людиною: «А все одно ми будемо завжди / ми вдвох ми єсть народ який ходив / по сорок шість і сорок вісім років».
Тарас Федюк — не песиміст, не мізантроп і аж ніяк не «синьо-білий». Але на поезію це жодним чином не впливає. «Розгублених віршиків зграя» співає своєї. Виходить щось на кшталт астрологічного прогнозу. Й аби він не справдився, його слід ретельно відчитати політологам (пам'ятаючи, що в поезії, за слушним спостереженням Голобородька, «нереальності не існує» ). Зрештою, отаке поетове одкровення — «ми втікали не знаючи що вже зупинено час» — вартує соціологічного дослідження.
Далі б поінформовані начитаними політологами політики мали б наказати політтехнологам «вжити заходів» — бодай задля того, аби останні рядки нової Федюкової книжки не перетворилися на загальноукраїнську опінію: «Виправдовуєшся: треба жити. / так і треба тобі. живи».
Отака вона, «пореволюційна» книжка Федюка — «наче зазирнув по той бік Місяця» (В.Слапчук).
Співавтори:
Віктор НЕБОРАК. Введення в Бу-Ба-Бу. — Л.: Піраміда, 2003.
Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО. New Ukrainian Alternative (Знакові тексти помежів'я ХХ—ХХI століть». — Х.: Основа, 2005.
Іван АНДРУСЯК. Літпроцесія. — Донецьк: OST, 2002.
МУЕАЛ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
Тарас ФЕДЮК. Таємна ложа. — Л.: Кальварія, 2003.
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Василь СЛАПЧУК. В очікуванні на інквізитора. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Кризові явища на «Поетичних Майстернях»"
• Перейти на сторінку •
"Селянська (Вовк) Віра - 2007-2008"
• Перейти на сторінку •
"Селянська (Вовк) Віра - 2007-2008"
Про публікацію