Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Свєта Хохломская. Фройд і Дарвін (переклад з російської)
Дарвін з Фройдом на Гаїті крупним планом.Виринає Баунті з бананом.
– Мавпа це! – раптово Дарвін крикнув,
На причал побіг за нею спритно.
На живіт перевернувся Фройд:
– Дарвін - збоченець та ідіот!
Вечір скоро, – Дарвіна ні слуху.
Фройд нудьгує, вітер дме у вухо,
самотою на піску лягає,
медитує, тим і щастя має.
Писк. Клубок. Мулатки ділять одяг.
Голий Дарвін мчиться, наче потяг.
Мовить Фройд (записуючи в зошиті):
"На Гаїті мавпи - б...і" (пошепки).
12.10.2012
* Оригінал: Света Хохломская "Фрейд и Дарвин" (http://stihi.ru/2011/04/17/9488) (обережно - обсценна лексика!)
Текст оригіналу для ознайомлення:
Фрейд и Дарвин
Света Хохломская
Фрейд и Дарвин на Гаити крупным планом.
Из пучины Баунти с бананом.
– Обезьяна! – Дарвин закричал
и взлетел за девой на причал.
Фрейд перевернулся на живот:
– Дарвин – извращенец и урод!
Дело к вечеру, – а Дарвина не видно.
Фрейд скучает, дедушке обидно
в одиночку на песке валяться,
медитировать, счастливым притворяться.
Визг. Клубок. Мулатки делят тряпки.
Голый Дарвин мчится без оглядки.
Фрейд поставил галочку в тетради:
Обезьяны на Гаити – б***и.
апрель 2012
© Copyright: Света Хохломская, 2011
Свидетельство о публикации №111041709488
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Шкода або Про ЛГ та ПГ (відгук-диптих)"
