ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Непрохана
Перші гості поважно піднімалися на її згористе подвір’я. Помітивши їх, заметушилася весільна обслуга, взялися за інструменти музИки, щоб невдовзі гучно сколихнути село ритмами – до других чи третіх півнів.
Стефа вдарила руками об поли, так самісінько, як тоді, коли почула від дочки, що вже завтра приїде свататися залицяльник. Згодом повторила цю нехитру дію, усвідомивши, скільки здоров’я і гривень вартуватиме весела забава з материнською тривогою…. Ніби й усе передбачила, до всього була готовою, якби не та непрохана гостя…
Стефі, як господині дому (господар давно утік до іншої) і матері нареченої тицяли в руки конверти з грішми, бажали тещиного щастя і здорових онуків. Одні усміхнені обличчя змінювалися іншими, і раптом. напівпрозорий жіночий силует навпроти. Бачила щось подібне рік тому біля сусідської садиби: тоді пішов у засвіт сільський старожил дід Григір.
- Так, я смерть, - випередила Стефину здогадку химера, - ти одна з мільйона жінок,хто може мене бачити…
- Смерте, схаменися! – жахнулася Стефа, - тут весілля!
Відповіді не було. Стефині ноги підкосилися, свідомість пронеслася коротким темним тунелем і знову сповнилася жахом: крізь непрохану проходили і дорослі, і діти, а вона диригувала музиками біля яких стояла, не звертаючи ні на кого уваги, а потім ходила поза спинами гостей, що всілися за столи, до когось дослухалася, над кимось жестикулювала, а комусь кивала головою.
- Вони усі життєрадісні, - мовила, наблизившись до Стефи, - вони зовсім забули про короткочасність життя… Кожному чи кожній із них дано право на помилки, промахи і навіть облуди, але нікого не пошкодують на небесах, якщо не виконає призначеного…
- Чого саме? – ледве видихнула Стефа.
- Призначення різні, - рука смерті обійняла старосту, що проходив мимо, щоправда, відразу відпустила, - народити, виховати, збудувати дім, написати книги, зцілити душі, розпочати війну і ще сотні тисяч часто ворогуючих призначень.
- Зрозуміло… - Стефу наразі мучила звичайна жіноча цікавість, - звиклося: у смерті коса, а ти…
- Люблю фольклор, - співбесідниця обіперлася на стовп, - бо як дитя мале, - наївний і безневинний… Насправді ж не одна я… Нас сорок тисяч на сім мільярдів землян. Мало – доведено цейтнотами…
- І всі… всі ви говіркі з такими, як я, - бадьорилася господиня дому, сподіваючись відвернути фатальне на весіллі.
- О, ні! – непрохана гостя окреслила коло ногою, - перед тобою, пані, біла ворона, якій багнеться в цю мить політати над столами…
Забута непроханою, Стефа прошмигнула в літню кухню до матері.
- Мамо, мамцю, там… Ой, не повірите… Замкніться і не виходьте до ранку.
Опівночі взялися за весільні віжки музИки. Вальси, «польки з ґудзом», «каченята», знаменитий, ще прапрадівський «сім сОрок» заманили в екзотику рухів і непрохану. Стефі трохи відлягло від серця: лихо осторонь молодої пари, здебільшого напівпрозориться довкруг літніх… Спробувала знову домовитися.
- Будь ласка, смерте, не забирай нікого!
- Не можу, - відказала непрохана, - цього мені не простять… Ну, ліміт попереджень вичерпала, - і шубовснула у хвилі музичних ритмів, дивуючи акробатичним вихилясом.
За облаштуванням нічного застілля Стефу на якийсь час покинули гіркі думки: мусила сприяти весільній обслузі, вислуховувати галас кухаря і догоджати підвесільним козакам… Врешті, пильним оком окинула всіх присутніх, запрошених музиками за столи, і… не знайшла непроханої. Серце закалатало, мов навіжене: невже взялася за чорну справу? Підсвідомо кинулася до дверей літньої кухні. Довго не могла їх відчинити, а відчинивши, опустилася навколішки перед бездиханним маминим тілом.
- Йой, мамцю, не покидайте! Онука на посаг сідатиме, а Вас на катофельок… - і заридала, трусячи плечима і їхнім єдиним з матір’ю світом…
- Не думай псувати весілля! - за спиною альт непроханої, - заховай небіжчицю в льосі.
- Ах, ти, гидото! – зблиснула розпачем Стефа, - знала, що матір мою відбереш і морочила відвертістю. Навіщо, кривднице?
Непрохана, відмахнувшись, нервово замаячила у вікні, захитала заперечливо головою, вдивляючись у просвіт на небі.
Знадвору увірвалося в кімнату гучне «гірко!», і за мить – овації молодій парі.
-Ой, гірко, людоньки! Ой, гірко! – шептали безкровні Стефині губи і надривний плач уподібнився виттю вовчиці.
- Годі, Стефо! –напівпрозорість непроханої гойднулася над небіжкою і та відкрила очі, подарувавши дочці невимовну, напівбожевільну радість…
Отямившись, ощасливлена жінка побігла услід за непроханою – до гостей. Обіймала і цілувала всіх, хто траплявся дорогою. Кимось підхоплена на руки, закружляла в танку з мітлою, а поряд дивувала вибриками напівпрозора істота з найменням смерть: проносилася вихором між танцівниками, зображувала чудернацькі фігури, відбирала в незграбних мітлу, надаючи їй незвичної траєкторії, плескала в долоні і… востаннє голосно зойкнула розтерзана десятком інших напівпрозорих істот, що бозна-звідки з’явившись, щезли з клаптями колишньої подруги в темені…
У Стефи щокою покотилася велика сльоза…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Непрохана
Перші гості поважно піднімалися на її згористе подвір’я. Помітивши їх, заметушилася весільна обслуга, взялися за інструменти музИки, щоб невдовзі гучно сколихнути село ритмами – до других чи третіх півнів.
Стефа вдарила руками об поли, так самісінько, як тоді, коли почула від дочки, що вже завтра приїде свататися залицяльник. Згодом повторила цю нехитру дію, усвідомивши, скільки здоров’я і гривень вартуватиме весела забава з материнською тривогою…. Ніби й усе передбачила, до всього була готовою, якби не та непрохана гостя…
Стефі, як господині дому (господар давно утік до іншої) і матері нареченої тицяли в руки конверти з грішми, бажали тещиного щастя і здорових онуків. Одні усміхнені обличчя змінювалися іншими, і раптом. напівпрозорий жіночий силует навпроти. Бачила щось подібне рік тому біля сусідської садиби: тоді пішов у засвіт сільський старожил дід Григір.
- Так, я смерть, - випередила Стефину здогадку химера, - ти одна з мільйона жінок,хто може мене бачити…
- Смерте, схаменися! – жахнулася Стефа, - тут весілля!
Відповіді не було. Стефині ноги підкосилися, свідомість пронеслася коротким темним тунелем і знову сповнилася жахом: крізь непрохану проходили і дорослі, і діти, а вона диригувала музиками біля яких стояла, не звертаючи ні на кого уваги, а потім ходила поза спинами гостей, що всілися за столи, до когось дослухалася, над кимось жестикулювала, а комусь кивала головою.
- Вони усі життєрадісні, - мовила, наблизившись до Стефи, - вони зовсім забули про короткочасність життя… Кожному чи кожній із них дано право на помилки, промахи і навіть облуди, але нікого не пошкодують на небесах, якщо не виконає призначеного…
- Чого саме? – ледве видихнула Стефа.
- Призначення різні, - рука смерті обійняла старосту, що проходив мимо, щоправда, відразу відпустила, - народити, виховати, збудувати дім, написати книги, зцілити душі, розпочати війну і ще сотні тисяч часто ворогуючих призначень.
- Зрозуміло… - Стефу наразі мучила звичайна жіноча цікавість, - звиклося: у смерті коса, а ти…
- Люблю фольклор, - співбесідниця обіперлася на стовп, - бо як дитя мале, - наївний і безневинний… Насправді ж не одна я… Нас сорок тисяч на сім мільярдів землян. Мало – доведено цейтнотами…
- І всі… всі ви говіркі з такими, як я, - бадьорилася господиня дому, сподіваючись відвернути фатальне на весіллі.
- О, ні! – непрохана гостя окреслила коло ногою, - перед тобою, пані, біла ворона, якій багнеться в цю мить політати над столами…
Забута непроханою, Стефа прошмигнула в літню кухню до матері.
- Мамо, мамцю, там… Ой, не повірите… Замкніться і не виходьте до ранку.
Опівночі взялися за весільні віжки музИки. Вальси, «польки з ґудзом», «каченята», знаменитий, ще прапрадівський «сім сОрок» заманили в екзотику рухів і непрохану. Стефі трохи відлягло від серця: лихо осторонь молодої пари, здебільшого напівпрозориться довкруг літніх… Спробувала знову домовитися.
- Будь ласка, смерте, не забирай нікого!
- Не можу, - відказала непрохана, - цього мені не простять… Ну, ліміт попереджень вичерпала, - і шубовснула у хвилі музичних ритмів, дивуючи акробатичним вихилясом.
За облаштуванням нічного застілля Стефу на якийсь час покинули гіркі думки: мусила сприяти весільній обслузі, вислуховувати галас кухаря і догоджати підвесільним козакам… Врешті, пильним оком окинула всіх присутніх, запрошених музиками за столи, і… не знайшла непроханої. Серце закалатало, мов навіжене: невже взялася за чорну справу? Підсвідомо кинулася до дверей літньої кухні. Довго не могла їх відчинити, а відчинивши, опустилася навколішки перед бездиханним маминим тілом.
- Йой, мамцю, не покидайте! Онука на посаг сідатиме, а Вас на катофельок… - і заридала, трусячи плечима і їхнім єдиним з матір’ю світом…
- Не думай псувати весілля! - за спиною альт непроханої, - заховай небіжчицю в льосі.
- Ах, ти, гидото! – зблиснула розпачем Стефа, - знала, що матір мою відбереш і морочила відвертістю. Навіщо, кривднице?
Непрохана, відмахнувшись, нервово замаячила у вікні, захитала заперечливо головою, вдивляючись у просвіт на небі.
Знадвору увірвалося в кімнату гучне «гірко!», і за мить – овації молодій парі.
-Ой, гірко, людоньки! Ой, гірко! – шептали безкровні Стефині губи і надривний плач уподібнився виттю вовчиці.
- Годі, Стефо! –напівпрозорість непроханої гойднулася над небіжкою і та відкрила очі, подарувавши дочці невимовну, напівбожевільну радість…
Отямившись, ощасливлена жінка побігла услід за непроханою – до гостей. Обіймала і цілувала всіх, хто траплявся дорогою. Кимось підхоплена на руки, закружляла в танку з мітлою, а поряд дивувала вибриками напівпрозора істота з найменням смерть: проносилася вихором між танцівниками, зображувала чудернацькі фігури, відбирала в незграбних мітлу, надаючи їй незвичної траєкторії, плескала в долоні і… востаннє голосно зойкнула розтерзана десятком інших напівпрозорих істот, що бозна-звідки з’явившись, щезли з клаптями колишньої подруги в темені…
У Стефи щокою покотилася велика сльоза…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію