ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
2024.05.08
18:54
Пародія на пародію
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
2024.05.08
18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Непрохана
Перші гості поважно піднімалися на її згористе подвір’я. Помітивши їх, заметушилася весільна обслуга, взялися за інструменти музИки, щоб невдовзі гучно сколихнути село ритмами – до других чи третіх півнів.
Стефа вдарила руками об поли, так самісінько, як тоді, коли почула від дочки, що вже завтра приїде свататися залицяльник. Згодом повторила цю нехитру дію, усвідомивши, скільки здоров’я і гривень вартуватиме весела забава з материнською тривогою…. Ніби й усе передбачила, до всього була готовою, якби не та непрохана гостя…
Стефі, як господині дому (господар давно утік до іншої) і матері нареченої тицяли в руки конверти з грішми, бажали тещиного щастя і здорових онуків. Одні усміхнені обличчя змінювалися іншими, і раптом. напівпрозорий жіночий силует навпроти. Бачила щось подібне рік тому біля сусідської садиби: тоді пішов у засвіт сільський старожил дід Григір.
- Так, я смерть, - випередила Стефину здогадку химера, - ти одна з мільйона жінок,хто може мене бачити…
- Смерте, схаменися! – жахнулася Стефа, - тут весілля!
Відповіді не було. Стефині ноги підкосилися, свідомість пронеслася коротким темним тунелем і знову сповнилася жахом: крізь непрохану проходили і дорослі, і діти, а вона диригувала музиками біля яких стояла, не звертаючи ні на кого уваги, а потім ходила поза спинами гостей, що всілися за столи, до когось дослухалася, над кимось жестикулювала, а комусь кивала головою.
- Вони усі життєрадісні, - мовила, наблизившись до Стефи, - вони зовсім забули про короткочасність життя… Кожному чи кожній із них дано право на помилки, промахи і навіть облуди, але нікого не пошкодують на небесах, якщо не виконає призначеного…
- Чого саме? – ледве видихнула Стефа.
- Призначення різні, - рука смерті обійняла старосту, що проходив мимо, щоправда, відразу відпустила, - народити, виховати, збудувати дім, написати книги, зцілити душі, розпочати війну і ще сотні тисяч часто ворогуючих призначень.
- Зрозуміло… - Стефу наразі мучила звичайна жіноча цікавість, - звиклося: у смерті коса, а ти…
- Люблю фольклор, - співбесідниця обіперлася на стовп, - бо як дитя мале, - наївний і безневинний… Насправді ж не одна я… Нас сорок тисяч на сім мільярдів землян. Мало – доведено цейтнотами…
- І всі… всі ви говіркі з такими, як я, - бадьорилася господиня дому, сподіваючись відвернути фатальне на весіллі.
- О, ні! – непрохана гостя окреслила коло ногою, - перед тобою, пані, біла ворона, якій багнеться в цю мить політати над столами…
Забута непроханою, Стефа прошмигнула в літню кухню до матері.
- Мамо, мамцю, там… Ой, не повірите… Замкніться і не виходьте до ранку.
Опівночі взялися за весільні віжки музИки. Вальси, «польки з ґудзом», «каченята», знаменитий, ще прапрадівський «сім сОрок» заманили в екзотику рухів і непрохану. Стефі трохи відлягло від серця: лихо осторонь молодої пари, здебільшого напівпрозориться довкруг літніх… Спробувала знову домовитися.
- Будь ласка, смерте, не забирай нікого!
- Не можу, - відказала непрохана, - цього мені не простять… Ну, ліміт попереджень вичерпала, - і шубовснула у хвилі музичних ритмів, дивуючи акробатичним вихилясом.
За облаштуванням нічного застілля Стефу на якийсь час покинули гіркі думки: мусила сприяти весільній обслузі, вислуховувати галас кухаря і догоджати підвесільним козакам… Врешті, пильним оком окинула всіх присутніх, запрошених музиками за столи, і… не знайшла непроханої. Серце закалатало, мов навіжене: невже взялася за чорну справу? Підсвідомо кинулася до дверей літньої кухні. Довго не могла їх відчинити, а відчинивши, опустилася навколішки перед бездиханним маминим тілом.
- Йой, мамцю, не покидайте! Онука на посаг сідатиме, а Вас на катофельок… - і заридала, трусячи плечима і їхнім єдиним з матір’ю світом…
- Не думай псувати весілля! - за спиною альт непроханої, - заховай небіжчицю в льосі.
- Ах, ти, гидото! – зблиснула розпачем Стефа, - знала, що матір мою відбереш і морочила відвертістю. Навіщо, кривднице?
Непрохана, відмахнувшись, нервово замаячила у вікні, захитала заперечливо головою, вдивляючись у просвіт на небі.
Знадвору увірвалося в кімнату гучне «гірко!», і за мить – овації молодій парі.
-Ой, гірко, людоньки! Ой, гірко! – шептали безкровні Стефині губи і надривний плач уподібнився виттю вовчиці.
- Годі, Стефо! –напівпрозорість непроханої гойднулася над небіжкою і та відкрила очі, подарувавши дочці невимовну, напівбожевільну радість…
Отямившись, ощасливлена жінка побігла услід за непроханою – до гостей. Обіймала і цілувала всіх, хто траплявся дорогою. Кимось підхоплена на руки, закружляла в танку з мітлою, а поряд дивувала вибриками напівпрозора істота з найменням смерть: проносилася вихором між танцівниками, зображувала чудернацькі фігури, відбирала в незграбних мітлу, надаючи їй незвичної траєкторії, плескала в долоні і… востаннє голосно зойкнула розтерзана десятком інших напівпрозорих істот, що бозна-звідки з’явившись, щезли з клаптями колишньої подруги в темені…
У Стефи щокою покотилася велика сльоза…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Непрохана
Перші гості поважно піднімалися на її згористе подвір’я. Помітивши їх, заметушилася весільна обслуга, взялися за інструменти музИки, щоб невдовзі гучно сколихнути село ритмами – до других чи третіх півнів.
Стефа вдарила руками об поли, так самісінько, як тоді, коли почула від дочки, що вже завтра приїде свататися залицяльник. Згодом повторила цю нехитру дію, усвідомивши, скільки здоров’я і гривень вартуватиме весела забава з материнською тривогою…. Ніби й усе передбачила, до всього була готовою, якби не та непрохана гостя…
Стефі, як господині дому (господар давно утік до іншої) і матері нареченої тицяли в руки конверти з грішми, бажали тещиного щастя і здорових онуків. Одні усміхнені обличчя змінювалися іншими, і раптом. напівпрозорий жіночий силует навпроти. Бачила щось подібне рік тому біля сусідської садиби: тоді пішов у засвіт сільський старожил дід Григір.
- Так, я смерть, - випередила Стефину здогадку химера, - ти одна з мільйона жінок,хто може мене бачити…
- Смерте, схаменися! – жахнулася Стефа, - тут весілля!
Відповіді не було. Стефині ноги підкосилися, свідомість пронеслася коротким темним тунелем і знову сповнилася жахом: крізь непрохану проходили і дорослі, і діти, а вона диригувала музиками біля яких стояла, не звертаючи ні на кого уваги, а потім ходила поза спинами гостей, що всілися за столи, до когось дослухалася, над кимось жестикулювала, а комусь кивала головою.
- Вони усі життєрадісні, - мовила, наблизившись до Стефи, - вони зовсім забули про короткочасність життя… Кожному чи кожній із них дано право на помилки, промахи і навіть облуди, але нікого не пошкодують на небесах, якщо не виконає призначеного…
- Чого саме? – ледве видихнула Стефа.
- Призначення різні, - рука смерті обійняла старосту, що проходив мимо, щоправда, відразу відпустила, - народити, виховати, збудувати дім, написати книги, зцілити душі, розпочати війну і ще сотні тисяч часто ворогуючих призначень.
- Зрозуміло… - Стефу наразі мучила звичайна жіноча цікавість, - звиклося: у смерті коса, а ти…
- Люблю фольклор, - співбесідниця обіперлася на стовп, - бо як дитя мале, - наївний і безневинний… Насправді ж не одна я… Нас сорок тисяч на сім мільярдів землян. Мало – доведено цейтнотами…
- І всі… всі ви говіркі з такими, як я, - бадьорилася господиня дому, сподіваючись відвернути фатальне на весіллі.
- О, ні! – непрохана гостя окреслила коло ногою, - перед тобою, пані, біла ворона, якій багнеться в цю мить політати над столами…
Забута непроханою, Стефа прошмигнула в літню кухню до матері.
- Мамо, мамцю, там… Ой, не повірите… Замкніться і не виходьте до ранку.
Опівночі взялися за весільні віжки музИки. Вальси, «польки з ґудзом», «каченята», знаменитий, ще прапрадівський «сім сОрок» заманили в екзотику рухів і непрохану. Стефі трохи відлягло від серця: лихо осторонь молодої пари, здебільшого напівпрозориться довкруг літніх… Спробувала знову домовитися.
- Будь ласка, смерте, не забирай нікого!
- Не можу, - відказала непрохана, - цього мені не простять… Ну, ліміт попереджень вичерпала, - і шубовснула у хвилі музичних ритмів, дивуючи акробатичним вихилясом.
За облаштуванням нічного застілля Стефу на якийсь час покинули гіркі думки: мусила сприяти весільній обслузі, вислуховувати галас кухаря і догоджати підвесільним козакам… Врешті, пильним оком окинула всіх присутніх, запрошених музиками за столи, і… не знайшла непроханої. Серце закалатало, мов навіжене: невже взялася за чорну справу? Підсвідомо кинулася до дверей літньої кухні. Довго не могла їх відчинити, а відчинивши, опустилася навколішки перед бездиханним маминим тілом.
- Йой, мамцю, не покидайте! Онука на посаг сідатиме, а Вас на катофельок… - і заридала, трусячи плечима і їхнім єдиним з матір’ю світом…
- Не думай псувати весілля! - за спиною альт непроханої, - заховай небіжчицю в льосі.
- Ах, ти, гидото! – зблиснула розпачем Стефа, - знала, що матір мою відбереш і морочила відвертістю. Навіщо, кривднице?
Непрохана, відмахнувшись, нервово замаячила у вікні, захитала заперечливо головою, вдивляючись у просвіт на небі.
Знадвору увірвалося в кімнату гучне «гірко!», і за мить – овації молодій парі.
-Ой, гірко, людоньки! Ой, гірко! – шептали безкровні Стефині губи і надривний плач уподібнився виттю вовчиці.
- Годі, Стефо! –напівпрозорість непроханої гойднулася над небіжкою і та відкрила очі, подарувавши дочці невимовну, напівбожевільну радість…
Отямившись, ощасливлена жінка побігла услід за непроханою – до гостей. Обіймала і цілувала всіх, хто траплявся дорогою. Кимось підхоплена на руки, закружляла в танку з мітлою, а поряд дивувала вибриками напівпрозора істота з найменням смерть: проносилася вихором між танцівниками, зображувала чудернацькі фігури, відбирала в незграбних мітлу, надаючи їй незвичної траєкторії, плескала в долоні і… востаннє голосно зойкнула розтерзана десятком інших напівпрозорих істот, що бозна-звідки з’явившись, щезли з клаптями колишньої подруги в темені…
У Стефи щокою покотилася велика сльоза…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію