ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
2026.02.23
05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
/
"Тобі моє серце" (1980)
Я ПРО НЕНАВИСТЬ НАПИШУ...
1
І кажуть мені:
«Про війну не пиши...
Холодного попелу не воруши.
Доволі вже горя!
Щоправда, було,
Та з громом травневим
навік одгуло».
І кажуть мені:
«Не пиши про війну...
В солодке вино
Гіркоти полину
Доволі вже лити –
Уволю пили!
Ненавистю
білий папір не пали...»
І кажуть мені:
«Ти оглянься, либонь:
Повсюди – весна,
І повсюди – любов,
І люди радіють,
Бо знають:
Вони
Для миру народжені –
Не для війни!»
2
Я ж про ненависть напишу,
Хоч про любов
писать приємніш...
Холодний попіл ворушу
На давніх згарищах воєнних.
Холодний попіл...
А коли
Він охолов?!
Та ж він і нині
Сліпучо жевріє в Хатині!
Ви бачили.
Ви там були...
(В Хатині не було хатин,
Що скраю,
За високим тином,
І тому спалена Хатинь
Вовіки житиме – Хатинню.
Вона горітиме в мені,
Неопалима й неспалима,
І клекотітиме в огні
Моя ненависть невтолима!)
Я про ненависть напишу...
Вогонь здіймається все вище:
Палає в пам’яті Копище –
Село в обіймах споришу,
Пшениць, черемхи і калин,
Село вкраїнське, непокірне,
Законам прадідівським вірне:
За честь і волю – на загин!
(Моя ненависть, не холонь
Під синню неба
в мирні роки:
Допоки й світ стоїть –
Допоки
Гуде ненависті вогонь!)
Я про ненависть напишу...
Від неї нікуди подіться.
Вже скільки років я спішу
В Хатинь,
у Копище,
в Лідіце
І не встигаю...
Чорний мур
Мені дорогу заступає.
І догорає Орадур
Ген за лісами, за степами.
За горами горить-пала
Іспанська Герніка-руїна;
Сонгмі – в’єтнамського села –
Ядучий дим на Україну
Зі сходу принесли вітри;
Горить – не гасне Хіросіма,
І Хіросіми біль
Усім нам
Вже стільки літ
серця
ятрить...
Я про ненависть напишу...
Хоча любов сьогодні – ближча.
Гарячий попіл ворушу
На всіх у світі попелищах,
В болючій пам’яті ношу
Неопалиму
рідну землю
І про війну тому пишу,
Що серцем
тільки мир
приємлю!
1980
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я ПРО НЕНАВИСТЬ НАПИШУ...
Міні-поема
1
І кажуть мені:
«Про війну не пиши...
Холодного попелу не воруши.
Доволі вже горя!
Щоправда, було,
Та з громом травневим
навік одгуло».
І кажуть мені:
«Не пиши про війну...
В солодке вино
Гіркоти полину
Доволі вже лити –
Уволю пили!
Ненавистю
білий папір не пали...»
І кажуть мені:
«Ти оглянься, либонь:
Повсюди – весна,
І повсюди – любов,
І люди радіють,
Бо знають:
Вони
Для миру народжені –
Не для війни!»
2
Я ж про ненависть напишу,
Хоч про любов
писать приємніш...
Холодний попіл ворушу
На давніх згарищах воєнних.
Холодний попіл...
А коли
Він охолов?!
Та ж він і нині
Сліпучо жевріє в Хатині!
Ви бачили.
Ви там були...
(В Хатині не було хатин,
Що скраю,
За високим тином,
І тому спалена Хатинь
Вовіки житиме – Хатинню.
Вона горітиме в мені,
Неопалима й неспалима,
І клекотітиме в огні
Моя ненависть невтолима!)
Я про ненависть напишу...
Вогонь здіймається все вище:
Палає в пам’яті Копище –
Село в обіймах споришу,
Пшениць, черемхи і калин,
Село вкраїнське, непокірне,
Законам прадідівським вірне:
За честь і волю – на загин!
(Моя ненависть, не холонь
Під синню неба
в мирні роки:
Допоки й світ стоїть –
Допоки
Гуде ненависті вогонь!)
Я про ненависть напишу...
Від неї нікуди подіться.
Вже скільки років я спішу
В Хатинь,
у Копище,
в Лідіце
І не встигаю...
Чорний мур
Мені дорогу заступає.
І догорає Орадур
Ген за лісами, за степами.
За горами горить-пала
Іспанська Герніка-руїна;
Сонгмі – в’єтнамського села –
Ядучий дим на Україну
Зі сходу принесли вітри;
Горить – не гасне Хіросіма,
І Хіросіми біль
Усім нам
Вже стільки літ
серця
ятрить...
Я про ненависть напишу...
Хоча любов сьогодні – ближча.
Гарячий попіл ворушу
На всіх у світі попелищах,
В болючій пам’яті ношу
Неопалиму
рідну землю
І про війну тому пишу,
Що серцем
тільки мир
приємлю!
1980
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2879 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2879 seconds