ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Віват, Шоне Маклех!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віват, Шоне Маклех!
Мандруючи сторінками ПееМ, я сьогодні відкрив для себе Шона Маклеха, ірландця за походженням, українця за творчістю, дивака за покликанням. За пару років йому сповниться сто літ. У такому віці до людей зазвичай приходить маразм, а до нього прийшла Мудрість із великої букви. Утім є вагома підозра, що мудрістю він ніколи не був обділений, тільки тепер вона, наче вистояне старе вино, набула такого вишуканого і естетичного аромату, що вдихаючи його, ризикуєш померти від приступу заздрісної ядухи. На цьому сайті творчих особистостей, мабуть, є такі, що полюбляють дурисвітство, ховаючи за різними псевдо свою ошуканську сутність. Тому і я не повірив, і навіть тепер до кінця не вірю, що, дійсно, у далекому Дубліні живе сивочолий, порепаний часом і зморшками, майже столітній ірландський Сократ, який пише чудовою українською мовою прекрасні за формою і глибокі за змістом свої вірші та есе. Але, якщо там і нема цього дивака-філософа, я однаково буду вітати його і дивитися на нього знизу догори, наче абориген Ліліпутії на Гулівера, бо, прочитавши кілька його творів, зрозумів – інакше дивитися на цю людину не можу і не хочу.
Людям властиво створювати ідолів, щоб у час перемог молитися на них, а у час поразок звергати їх у клоаку абсолютного заперечення. Але це стосується більше вождів, політиків, шоу-зірок. Для мислителів, для мудрих філософів, для справжніх володарів поетичного Слова, для таких, як Шон Маклех, не люди створюють постаменти та п’єдестали; самі мудреці своїми думками, образами, творінням будують Парнаси і Олімпи і ще у цьому житті живуть на тих висотах людської жаги, що заставляє серце день і ніч невгамовно ганяти кров лабіринтами мозкових звивин у пошуках живого слова, не дає згаснути творчому багаттю, теплом якого зігрівся не один подорожній на шляхах оспіваних мрій і похованих надій. Напевно треба дійсно бути диваком, щоб спробувавши стільки професій, на схилі літ дивувати наше поетичне товариство своїми глибокими знаннями української та світової літератури, уміло застосовуючи ці знання для поєднання вічних філософських категорій із реаліями сьогодення. Сучасна людина збагачена сумою знань минулих поколінь, але від цього не стала мудрішою за древнього ученого чи мислителя, бо не стільки знання(хоча воно ніколи зайвим не буває), як оте Божественне осяяння, що невідомо за якими критеріями обирає когось, наближає людину до нелукавих істин мудрості. Отаким наближеним до мудрості і видається мені Шон Маклех. Можливо, я у чомусь помиляюся, бо важко придумати Поета на відстані, не будучи до кінця упевненим в його існуванні. Але хай буде так – честь і слава прожитим рокам, честь і слава розуму, не затьмареному цими роками. Віват, Шоне Маклех!
Людям властиво створювати ідолів, щоб у час перемог молитися на них, а у час поразок звергати їх у клоаку абсолютного заперечення. Але це стосується більше вождів, політиків, шоу-зірок. Для мислителів, для мудрих філософів, для справжніх володарів поетичного Слова, для таких, як Шон Маклех, не люди створюють постаменти та п’єдестали; самі мудреці своїми думками, образами, творінням будують Парнаси і Олімпи і ще у цьому житті живуть на тих висотах людської жаги, що заставляє серце день і ніч невгамовно ганяти кров лабіринтами мозкових звивин у пошуках живого слова, не дає згаснути творчому багаттю, теплом якого зігрівся не один подорожній на шляхах оспіваних мрій і похованих надій. Напевно треба дійсно бути диваком, щоб спробувавши стільки професій, на схилі літ дивувати наше поетичне товариство своїми глибокими знаннями української та світової літератури, уміло застосовуючи ці знання для поєднання вічних філософських категорій із реаліями сьогодення. Сучасна людина збагачена сумою знань минулих поколінь, але від цього не стала мудрішою за древнього ученого чи мислителя, бо не стільки знання(хоча воно ніколи зайвим не буває), як оте Божественне осяяння, що невідомо за якими критеріями обирає когось, наближає людину до нелукавих істин мудрості. Отаким наближеним до мудрості і видається мені Шон Маклех. Можливо, я у чомусь помиляюся, бо важко придумати Поета на відстані, не будучи до кінця упевненим в його існуванні. Але хай буде так – честь і слава прожитим рокам, честь і слава розуму, не затьмареному цими роками. Віват, Шоне Маклех!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію