Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
2026.02.22
14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
2026.02.22
12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
2026.02.22
11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
2026.02.22
10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
2026.02.22
06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Віват, Шоне Маклех!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віват, Шоне Маклех!
Мандруючи сторінками ПееМ, я сьогодні відкрив для себе Шона Маклеха, ірландця за походженням, українця за творчістю, дивака за покликанням. За пару років йому сповниться сто літ. У такому віці до людей зазвичай приходить маразм, а до нього прийшла Мудрість із великої букви. Утім є вагома підозра, що мудрістю він ніколи не був обділений, тільки тепер вона, наче вистояне старе вино, набула такого вишуканого і естетичного аромату, що вдихаючи його, ризикуєш померти від приступу заздрісної ядухи. На цьому сайті творчих особистостей, мабуть, є такі, що полюбляють дурисвітство, ховаючи за різними псевдо свою ошуканську сутність. Тому і я не повірив, і навіть тепер до кінця не вірю, що, дійсно, у далекому Дубліні живе сивочолий, порепаний часом і зморшками, майже столітній ірландський Сократ, який пише чудовою українською мовою прекрасні за формою і глибокі за змістом свої вірші та есе. Але, якщо там і нема цього дивака-філософа, я однаково буду вітати його і дивитися на нього знизу догори, наче абориген Ліліпутії на Гулівера, бо, прочитавши кілька його творів, зрозумів – інакше дивитися на цю людину не можу і не хочу.
Людям властиво створювати ідолів, щоб у час перемог молитися на них, а у час поразок звергати їх у клоаку абсолютного заперечення. Але це стосується більше вождів, політиків, шоу-зірок. Для мислителів, для мудрих філософів, для справжніх володарів поетичного Слова, для таких, як Шон Маклех, не люди створюють постаменти та п’єдестали; самі мудреці своїми думками, образами, творінням будують Парнаси і Олімпи і ще у цьому житті живуть на тих висотах людської жаги, що заставляє серце день і ніч невгамовно ганяти кров лабіринтами мозкових звивин у пошуках живого слова, не дає згаснути творчому багаттю, теплом якого зігрівся не один подорожній на шляхах оспіваних мрій і похованих надій. Напевно треба дійсно бути диваком, щоб спробувавши стільки професій, на схилі літ дивувати наше поетичне товариство своїми глибокими знаннями української та світової літератури, уміло застосовуючи ці знання для поєднання вічних філософських категорій із реаліями сьогодення. Сучасна людина збагачена сумою знань минулих поколінь, але від цього не стала мудрішою за древнього ученого чи мислителя, бо не стільки знання(хоча воно ніколи зайвим не буває), як оте Божественне осяяння, що невідомо за якими критеріями обирає когось, наближає людину до нелукавих істин мудрості. Отаким наближеним до мудрості і видається мені Шон Маклех. Можливо, я у чомусь помиляюся, бо важко придумати Поета на відстані, не будучи до кінця упевненим в його існуванні. Але хай буде так – честь і слава прожитим рокам, честь і слава розуму, не затьмареному цими роками. Віват, Шоне Маклех!
Людям властиво створювати ідолів, щоб у час перемог молитися на них, а у час поразок звергати їх у клоаку абсолютного заперечення. Але це стосується більше вождів, політиків, шоу-зірок. Для мислителів, для мудрих філософів, для справжніх володарів поетичного Слова, для таких, як Шон Маклех, не люди створюють постаменти та п’єдестали; самі мудреці своїми думками, образами, творінням будують Парнаси і Олімпи і ще у цьому житті живуть на тих висотах людської жаги, що заставляє серце день і ніч невгамовно ганяти кров лабіринтами мозкових звивин у пошуках живого слова, не дає згаснути творчому багаттю, теплом якого зігрівся не один подорожній на шляхах оспіваних мрій і похованих надій. Напевно треба дійсно бути диваком, щоб спробувавши стільки професій, на схилі літ дивувати наше поетичне товариство своїми глибокими знаннями української та світової літератури, уміло застосовуючи ці знання для поєднання вічних філософських категорій із реаліями сьогодення. Сучасна людина збагачена сумою знань минулих поколінь, але від цього не стала мудрішою за древнього ученого чи мислителя, бо не стільки знання(хоча воно ніколи зайвим не буває), як оте Божественне осяяння, що невідомо за якими критеріями обирає когось, наближає людину до нелукавих істин мудрості. Отаким наближеним до мудрості і видається мені Шон Маклех. Можливо, я у чомусь помиляюся, бо важко придумати Поета на відстані, не будучи до кінця упевненим в його існуванні. Але хай буде так – честь і слава прожитим рокам, честь і слава розуму, не затьмареному цими роками. Віват, Шоне Маклех!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
