Поезія - Валентина Попелюшка - Після грози або Таке буває у житті...

ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

2025.11.15 18:28

***

Відтоді, як з ночов кленових
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.

Ігор Шоха

2025.11.15 13:36

Від імені пропалого безвісти

Ще, напевне, мене пам'ятає
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,

С М

2025.11.15 10:30

Безпонт-Парад (The Doors)

Як я ходив іще у семінарську школу
Була особа там, напучувала, буцім
Як оце звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Ти не у змозі звернутися до Бога молитвою!

Хто надасть мені притулок? Місце, де ховатис

Юрко Бужанин

2025.11.15 10:16

***

Я - мов раб...
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать

Микола Дудар

2025.11.15 09:10

***

Заради забавки — маклює.
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…

Ігор Шоха

2025.11.14 22:47

Перетурбації дійсності

Є ще люди на білому світі.
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.

ІІ
Із минулого бачу сьогодні

Борис Костиря

2025.11.14 21:53

* * *

Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.

Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток

Богдан Фекете

2025.11.14 12:58

Нові зморшки

кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати

у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами

Ігор Терен

2025.11.14 12:55

Щодо скарбів Мідаса

Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,

Богдан Фекете

2025.11.14 12:46

Спека

От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.

Сергій Губерначук

2025.11.14 12:19

Мій секс на відстані…

Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,

Володимир Мацуцький

2025.11.14 12:09

У Росії немає своєї мови

У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.

В Горова Леся

2025.11.14 10:36

Дорога (цикл сонетів)

Дорога (цикл сонетів)

І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.

Микола Дудар

2025.11.14 08:28

***

За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…

Борис Костиря

2025.11.13 21:46

* * *

Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.

Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран

Євген Федчук

2025.11.13 19:42

Кілька епізодів з «Київської козаччини» 1855 року

Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г

Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

Поетичні Майстерні

Нові автори (Поезія):

Марко Нестерчук Нестор

2025.11.07

2025.10.29

2025.10.27

2025.10.20

2025.10.01

2025.09.04

2025.08.31

• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

	Логін		Пароль

	Зареєструватися?
	Забули пароль?

До раю навряд чи потраплю я - Гріхи не пускають на волю. Ти злився з останньою краплею У чаші терпіння та болю. *** Не стерпіла байдужість і втому, Може, варто сказати їм: досить! Я померла пів-вічності тому, А ніхто не помітив і досі...	*** І стільки болю у душі, Вона від нього аж німіє, А всі близькі - такі чужі! Своєю стати їм не вмію. Нема рятунку в забутті. Безсонням виплакані ночі. Таке буває у житті, Та я не хочу так! Не хочу!!!

*** В нашім небі раптом загриміло, І зійшлися хмари звідусіль. Не бажаю, щоб тобі боліло, Заберу увесь нестерпний біль. Я не можу дихати без тебе, Охолонь, прости і повернись. І якщо у тому є потреба, То на мене навіть не дивись. Просто поруч будь, щоб тільки знала, Що з тобою справді все гаразд. А моя любов і не минала, Їй, коханий, боляче за нас.	*** Я не сплю, та прокинутись хочу. Хай скоріше біда промине! О, небесного кольору очі! Ви не любите більше мене? Памятаю, як дні ми лічили І чекали в призначений строк Нашу доню з такими ж очима, А росте кароокий синок. Мов приречена, майже не плачу, Та згасає надії свіча… Чи колись у житті ще побачу Синє небо в коханих очах?

*** Я відповідь собі ніяк не дам: Невже такою доля бути хоче? Я мучусь тут, а ти, напевно, там, А сатана вдоволено регоче…	*** Не завжди, до рук узявши весла, Сісти в човен маєш на меті... Щось в душі померло - щось воскресло, Так буває іноді в житті. Я тобі довіритись хотіла, Розказати, що мені болить. А тепер і ніч осиротіла, І на двох світанку не ділить. Прагнула, щоб вислухав і втішив, Ти ж утік, як справді від мерця. Я сама зробила тільки гірше, І мене катує думка ця.

*** Надію у серці плекаю, Що вернешся, неначе не йшов. Молюся за нас і чекаю, Що все переможе любов	*** Не повірю нізащо, мій милий, Що тепер ми - навіки чужі. Та не знаю, чи вистачить сили Не дійти до тієї межі, За якою настане байдужість, Що наркозом у душу вповзе. Боже! Дай нам і силу, і мужність, Щоб любов переважила все

*** Я не можу заснути й не хочу. Звідкіля негаразди взялись? Побажай мені доброї ночі, Як учора - хоч так відзовись. Спить самотньо у ліжку синочок, Рученята і ніжки простер. Побажай мені доброї ночі - Все, про що я благаю тепер.	*** Хай тобі насниться наше щастя, Ми його врятуємо удвох, Але це тоді нам тільки вдасться, Як у наших душах буде Бог. Гордість, нерозважливість і впертість В щастя бур’янами заплелись... Хай тебе мої цілунки пестять, Хоч у снах, як в дійсності колись.

	*** Після грози світлішає природа, Дощем умита, ніжно-запашна. Після страждання гідна нагорода – Очищена молитвою душа. В такій душі - троянди в буйнім цвіті Радіють, що скінчився буревій. І ми з тобою, зливою умиті, - Рідніші на десяток снів і мрій.

Дата публікації	2013-05-24 03:08:12
Переглядів сторінки твору	4144
* Творчий вибір автора:	Любитель поезії
* Статус від Майстерень:	R2
* Народний рейтинг	5.219 / 5.5 (5.039 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень"	0 / 0 (4.961 / 5.54)
Оцінка твору автором	-
* Коефіцієнт прозорості:	0.803
Потреба в критиці	щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні	не оцінювати
Конкурси. Теми	Поезія Романтизму і Сентименталізму
Автор востаннє на сайті	2017.11.02 20:23
Автор у цю хвилину	відсутній