я у черзі за небом
провів пів парсека
стільки треба до брами
говорила юрма
галаслива
дратлива
нудна
недалека
все питала мене
чи секунди нема
потримати надію
притримати подих
роздивитися план
забудови небес
і рипіли словами
зачовгані сходи
і плели вітругани
хмариння рябе

у такій тісноті
що ні сядеш
ні пікнеш
крок без кроку
здавався мені
небокрай
із душі видно все
у пітніючих вікнах
прокидалася синь
і займався нерай
що горів безголов’ям
варив колотнечу
вибігала гортанню
вона на уста
та шукала однак
добре вухо
для втечі
тихе серце
на дім
де немає кута

то ж ковтай не ковтай
а повітря не більше
і кричи не кричи
а відлуння нема
і кропи не кропи
чи вже сохни чи вішай
а цю осінь ховає
бездомна зима
зачекай не іди
поки кров не застигне
грає море вогню
у краплинах тепла
хай в озорену ніч
прокидаються стигми
і кохається з вітром
словесна зола

загуділи роки
мов сирени в нальотах
і ховалися душі
по п’ятах і снах
а яка не встигала
стелилася потом
нуркувала у келих
мутного вина
тільки ті
що світились
ясніше від болю
відкривались
мов храми
небесні квітки
розросталися серцем
волошками з поля
і котилися Богом земним
зі щоки

і ця черга
маліла
кишіла
міліла
подавала ознаки
що невпинно повзе
і чим вище
здавалося
меншало тіла
а чим ближче до віри
тим більше везе
найдорожчі мої
недолюблені кроки
оступалися менше
не торкали сходин
і сто сонць намело
зі сходин цих до ока
як не стало в мені
ні церков
ні води

14 Червня, 2013