ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Долик (1965) / Проза

 П'ять зірочок або Танці з будяками
Кадри на екрані блискотіли феєрверками, лунала гучна весільна музика. А жінці, яка зсутулилася перед екраном, ставало від цього видовища усе більш тоскно. Дивилася на чуже щастя, і розуміла, що то не щастя зовсім: двоє молодих зарозумілих дурників, поліплені докупи обставинами, розрахунком родичів. Ось наречена – блакитнооке симпатичне стерво, а наречений – доброзичливий красивий лоботряс... Гарна пара, аякже! Він дуже скоро буде нервово курити, пити алкоголь конячими дозами і дивуватися підлості цього світу. Чи навпаки – вона буде тихо плакати у куточку кімнати після сімейних скандалів, а він лиш погаркуватиме на неї: ”Заткнись! Дістала вже своїми шмарклями!”
Думку перервав чарівливий усміх жінки у сукні стримано рожевого кольору. Вона постала на екрані, як викоханий дбайливими руками квіт півонії: у розкішній простоті наряду, макіяжу, у сліпучості білозубої посмішки, така красива! Вже відчутний дотик років на її обличчі, а погляд ясний, очі розумні, вдумливі. “Діточки, дорогі мої!” – пролунало з її вуст. О, то вона –мама нареченого, кілька годин як стала свекрухою! Тільки це означення “свекруха” ніяк не ліпилося до неї, відскакувало від її елегантного вигляду, спокою і зрівноваженості. Отже, напутнє слово молодим:
“І ти, сину, пам’ятай, чому я тебе вчила. Чоловік – це не біологічна сутність людини. Якщо ти зможеш зробити щасливою свою дружину – тільки тоді ти зможеш називатися справжнім чоловіком!”
На ту, що сиділа перед екраном, ці слова гепнулися, наче парашутист із нерозкритим парашутом з неба упав їй на голову... О, Господи! Чому ж вона цього не знала? Та знала. Тільки зараз усвідомила, наче потужним прожектором ця фраза висвітила її особисте, прожите.
От якби вона застосувала цю фразу у своєму, уже такому задавненому, хронічному сімейному перегаркуванні, у взаємній гризні? Як захистом, як прапором – ось яким ти мав би бути, а ким став – змахнути чоловікові з висоти прожитих років? Господи, та з якої ж то висоти? Що ти плетеш?
Із прірви, із глибокого провалля, в якому безвісти пропали її мрії, могла б сказати щось зовсім інше тим молодятам на екрані... Та що вона скаже? Ще ж нічого не знає про них, а вже он як погано подумала, яку паскудну картину намалювала... Бо по собі судила, по своєму життю. А у тих, у гарних і молодих, буде інше. Вони – з іншого світу... Чи таки з цього?
Не скаже нічого. Бо нікому це не потрібно. Ніхто її про це не просив. Відомо, усім відомо, що нема нічого гіршого аніж поради, як кому жити...
Як не жити – могла б порадити. ..



*****
Бо то все отак і відбувалося. Якось не так як хотілося і сподівалося, а так, як на чиюсь вимогу, потребу. Те залізне “треба” крутилося натужно, наче величезне, у людський ріст, середньовічне колодязне колесо – таке вона бачила на екскурсії у якомусь старовинному замку. Щоб набрати води, доводилося людині ставати всередині колеса і іти по ньому, всією своє вагою штовхаючи його. Тепер по цьому колесу ходила вона, тільки води все не було і не було.
Опіслявесільні будні насувалися стрімко, як листопадові хмари. На весіллі їм бажали щастя і радили триматися у боротьбі із труднощами. Із бажаним щастям якось не склалося – чи десь заховалося, чи то вона не вміла його оцінити, зрозуміти? Чи випарувалося, як привид? Чи зникло, як його погляд? Вона так тішилася цвітом його синіх очей до весілля. А його погляд щез, пропав для неї – бо він перестав дивитися їй у вічі...
Може щастя просто на якийсь час заховалося, як їхні “весільні“ гроші? Чоловік поклав усе на довгостроковий депозит, і наказав не рухати. От наче вони є – але і нема, за кожну дрібницю доводилося його просити, а він давав їх, наче від свого тіла відрізав шматочок...
Приходив з роботи – я втомлений. Вечеряв. Дивився телевізор. “Перестань, не балуйся!” – буркав, коли вона пригорталася до нього, коли тішилася від його присутності. Вона стримувалася, хоч було прикро, але чула його “що ти не розумієш - я замучився, я ж на роботі весь день”. Те, що вона працювала і на роботі, і на кухні, і теж – увесь день, до уваги не бралося. Те, що вона цілий день його чекала, наче сонечка – теж до уваги не бралося. Та всі жінки так роблять. І навіть заперечити нема як.
Але то не страшно, вона буде “триматися у боротьбі з труднощами”. Найприкріше було те, що навіть ніч не приносила втіхи. Коханий, серцем вибраний, Богом даний чоловік на її ласку відгукувався дуже неохоче, наче відбував тяжку повинність – бачиш, я замучений...

Топтала те колесо, переступала через одноманітні дні, ішла – бо так треба. Не прокинулося тоді питання – кому? чому? навіщо? Там не притулись, тут не обіпрись. Працювала гвинтиком у розміреному сімейному механізмі, який рипів і рипів собі, аби люди бачили, що у них все добре.

Поступово розучилася посміхатися. Піддалася листопадовій темряві, сама стала гаснути у сутінках і хмарах. Має тримати три кути в хаті? Тримає! Виконувати обов’язки? Виконує! А вони стрункими бойовими рядами ішли на неї в атаку. Боронилася: фартушок – замість щита, ніж – замість меча, качалка – замість списа. Щодня тримала оборону, відбивала штурми і приступи: то голоду, то безладу, то просто поганого настрою у чоловіка, його такої дивної постійної втоми.
Так, дивної. Одного разу озирнулася, стала посеред кімнати. Помітила дві порожні кришталеві вази, що збирали порохи у куточку на підвіконні, затулені шторою. Вони ще пам’ятали той день, коли в них не поміщалися подаровані нареченій квіти. І навіть велике синє відро наповнили водою – для квітів. Квіти, квіти, ціла країна квітів буяла у кімнаті... Де ж вони зараз? На смітнику, бо зів’яли, всохли.
Хіба ж вона не заслужила нових? Хіба ж вона не старається? Хіба ж вона щось погано робить? І тоді побачила – на лінії фронту із побутом її залишено одну, без підкріплення і без забезпечення тилу. Сама-одна. Купилася на ... на що? на статус заміжньої жінки? Повірила, що знайде свій затишок, своє... ох, як банально звучить це зараз – своє сімейне щастя? Любила. Вірила. Прагнула... І зараз – сама-одна веде щодня баталії на кухні, в кімнаті. Але до чого тут усі її фронти, хай навіть ті, найприкріші, смішні...
Хіба ти жінко, і правда, така недолуга і нетямуща? Скільки треба тобі ще часу, аби зрозуміти... так, усі вже це знають, лиш ти не можеш позбутися рожевих метеликів у своїх думках. Не любить він тебе. І не любив ніколи. Так часто буває – чоловік зручно влаштовується за спиною жінки. Або ж навпаки – жінка сяде на шию закоханому чоловікові. Он фільмів про це скільки – якби не було такого в житті, ніхто б не вкладав грошей у такі сюжети. А так – трепетно пройтися по свідомості кожного , аби люди себе упізнавали. аби за собою плакали перед екраном. Точний меркантильний розрахунок – таке дивитися будуть, бо – про них, про живих людей!
Так, було у них весілля – бо так годиться. Поженилися. Живуть. Бо так треба. А чому ж він женився? Бо так сказала йому мама, а мама знає, що треба синові: треба готувати собі заміну – жінку, яка буде пильнувати, дбати про її уже доросле чадо.
А ти, жінко, чому, чому сама йшла за нього? Хотіла щастя? Тю на тебе! Ти що собі вигадала? Не ті ти фільми дивилася, і ще, напевне, дитячих казок перечиталася в дитинстві. Повірила, дурненька, у позолоту його слів, думала, що сонечко з них променить, А слова заіржавіли так скоро.
І ота її щоденна мука, яка сиділа і тремтіла у ній глухим болем, як травмоване коліно на зміну погоди, знову прокинулася і почала видзвонювати у тілі тонким пронизливим звуком... стиснула руки... затулила їй рота... стріпнула коротко вистриженою гривкою – геть, думки!

Далі буде
(цілком можливо)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-10-22 20:41:04
Переглядів сторінки твору 3379
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.082 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.027 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2020.01.09 01:26
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Віра (Л.П./Л.П.) [ 2013-10-22 21:12:58 ]
Гарно...ніби не прочитала, а пережила разом з ЛГ.Все добре, але "цілком можливо"(в кінці) не сприймається, а от "далі буде"-це справа друга! Чекаємо, пані Любо!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-22 21:15:42 ]
Чекаю на відгуки - бо це тільки спроба. Якщо дійсно цікаво - писатиму далі! А що буде далі - навіть я іще не знаю...Думаю, підкажуть читачі... або життя)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2013-10-22 21:39:10 ]
Цікаво, як же вона знову створить казку? Жіноче, таке близьке.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-22 22:07:46 ]
от і мені підказка - "цікаво, як вона створить казку"
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-10-22 21:49:14 ]
Справді цікаво читається. Життєва історія. Вчувається авторський стиль.
Цілком можна продовжувати...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-22 22:09:23 ]
О, за стиль - дяка величезна. за це дуже борюся із собою, з штампами, які , наче лупа, сипляться з голови... з віршами легше - вони чистіші, цікавіші мені... а от проза - то таки серйозна праця і новий досвід. Є над чим потрудити душу. Дякую Ксеніє!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Скосарьова (Л.П./М.К.) [ 2013-10-22 22:18:08 ]
Ду-у-у-же!!!
До такої прози треба дозріти: і в написанні, і в осмисленні написаного. До другого, здається, я дозріла.
Чекатиму нетерпляче продовження. Дякую. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 10:25:24 ]
Ой, Наталочко, як приємно таке почути! Дякую! Дозріватиму до відповідного продовження!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-10-22 23:06:25 ]
Чекаю ДУУУУЖЕ)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 10:25:43 ]
Дякую, Світланочко!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 10:17:18 ]
І я хочу продовження уроку жіночої життєвої мудрості. Прочитала на одному подиху!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 10:26:22 ]
Готуйте другий подих, Галю! Скоро!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-10-23 12:23:22 ]
"...Не ті ти фільми дивилася, і ще, напевне, дитячих казок перечиталася в дитинстві. Повірила, дурненька, у позолоту його слів, думала, що сонечко з них променить, А слова заіржавіли так скоро..."

Отож...

Любцю, усе правда. І відтворена вона тобою майстерно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 23:00:08 ]
Дякую, Лесенько!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 19:44:38 ]
Фронт без лінії фронту ( На війні як на війні...
Яка ти молодець, що підкоряєш прозу.

П.С.: (дещо вихопилось оком)
зсутулилася - може, краще зіщулилася?
не щастя зовсім - не щастя насправді? зовсім не щастя?
лоботряс - бевзь?
дюдський ріст - людський зріст?
і іти = і йти
не балуйся - не дурій? )
Поженилися - одружилися?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 23:02:21 ]
Дякую, Любцю, що мене пильнуєш! Я передивлюся - виправлюсь! А проза не дається так просто - то набагато важче для мене, але ...так цікаво! Головне - починаю щось у собі відкривати нове, і від цього набираюся духу і сили творити... нові шматочки прози... ))) Чесно - на Говерлу було іти трохи простіше)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2013-10-23 21:10:28 ]
Читати було цікаво. Учора прочитала, сьогодні знову повернулась, бо ніяк не могла зрозуміти, що не так, проти чого душа бунтує. Сьогодні почала писати коментар, але зрозуміла, що він вийде довжиною з сам твір, тому кинула цю затію. Скажу тільки, що написано дуже життєво, і що установка, яку дає мама нареченому, не зовсім правильна, а ЛГ вхопилась за неї, як Пігмаліон за долото чи чим там він зайве відрубував. А у ЛГ і власних не надто вдалих стереотипів більше, ніж вдосталь. Схоже, що вона ще не одну гулю собі наб’є… З нетерпінням буду чекати розвитку сюжету.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2013-10-23 22:59:06 ]
О, Тетяно, дуже рада, що завітали! Дуже ціную Вашу спостережливу думку! Вхопили таки - вхопили за основне - у ЛГ буде не одна гуля, поки себе збагне. щастя своє... Дякую Вам!