ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Гросу (1980) /
Публіцистика
Натисни "клас"...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Натисни "клас"...
Чи може безсилля бути зворотнім боком байдужості? Все частіше ставлю собі таке питання. А чи, може, воно риторичне?
Кожний день, відкриваючи соціальні сіті, я є свідком людського співчуття. Але? Але! Саме такими двома однаковими і все ж таки різними словами хочу перейти до продовження.
Отже, серед веселих і життєрадісних статусів однокласників в «Однокласниках» («В контакті» тощо) зустрічається й те, що примушує сжатися серце від болю. Як християнка, не можу не співчувати чужому горю. Проте у мене не підіймається рука приєднатися до багатьох і поставити «клас» чи «лайк» під повідомленнями та фото хворих діточок. (Вибачте мені, люди! Сподіваюсь, що адмінстрація). Я знаю напевне, що не одна така – є багато тих, хто не може переступити через себе, але це зовсім не означає байдужість. Співчувати можна по-різному: можна кричати на увесь світ, можна переживати в глибині душі, а чи-то просто допомагати…
Ось у мене і виникає багато питань. По-перше, чому ніхто не запропонує поставити свій «класс» або «лайк», наприклад, під пропозицією безкоштовного лікування для таких випадків. І це ж не єдиний вихід. Як сумлінна громадянка, я особисто сплачую налоги, і була б безкінечно рада, якби вони були використані не на черговий святковий фейєрверк, а на те, щоб урятивати життя хоча б однієї хворої дитини. Мій низький уклін учням тієї харківської школи, які вирішили відмовитися від випускного вечора, що буває один-єдиний раз у житті, а заощаджені гроші передати місцевому кардіоцентру.
У житті є місце для подвигу і це не завжди означає прикрити грудями амбразуру. На жаль, у дійсності такі подвиги вкупі з людськими нещастями є благодатним ґрунтом для шахрайства. Тож виникають наступні питання. Чому у країні, де робиться усе, щоб підняти народжуваність, з такою швидкістю піднімається і рівень дитячої (це слово хочеться підкреслити тричі) смертності. Статистика мені не відома. Нехай про статистику думає та влада, яка здатна це допустити. І це такий у нас рівень життя!? Чи чого?
Тепер приклади. В одній із соціальних сітей виникло повідомлення про допомогу маленькому хлопчикові з довгою і складною назвою невиліковної хвороби вже через деякий час після смерті дитинки. Про цей випадок розповіла знайома батьків. Ридала.
Кілька днів назад біля входу у метро бачила молодого чоловіка з понуреною головою. В руках велике фото дівчинки і розкритий пакет. Люди проходили повз, навіть не звертаючи уваги на сиротливу фігуру… Дивувалась, як це так, де співчуття… Наступного дня він стояв на тому ж місті. Та сама скорбота і та сама байдужість перехожих. Дивуватись перестала тільки тоді, коли через триста метрів побачила ще одного хлопця. Фото було інше …. А люди мовчки проходили мимо.
Не намагаюсь судити, бо розумію розпач і біль тих, хто зі своєю справжньою бідою опинився в цьому конвейєрі. І я безсила перед ними. А вони беззахисні перед світом…
Та попри це все хочеться вірити, що ті люди, які натиснули "клас" від щирого серця, зробили бодай крок для порятунку життя маленької людини.
27 листопада, 2013
Кожний день, відкриваючи соціальні сіті, я є свідком людського співчуття. Але? Але! Саме такими двома однаковими і все ж таки різними словами хочу перейти до продовження.
Отже, серед веселих і життєрадісних статусів однокласників в «Однокласниках» («В контакті» тощо) зустрічається й те, що примушує сжатися серце від болю. Як християнка, не можу не співчувати чужому горю. Проте у мене не підіймається рука приєднатися до багатьох і поставити «клас» чи «лайк» під повідомленнями та фото хворих діточок. (Вибачте мені, люди! Сподіваюсь, що адмінстрація). Я знаю напевне, що не одна така – є багато тих, хто не може переступити через себе, але це зовсім не означає байдужість. Співчувати можна по-різному: можна кричати на увесь світ, можна переживати в глибині душі, а чи-то просто допомагати…
Ось у мене і виникає багато питань. По-перше, чому ніхто не запропонує поставити свій «класс» або «лайк», наприклад, під пропозицією безкоштовного лікування для таких випадків. І це ж не єдиний вихід. Як сумлінна громадянка, я особисто сплачую налоги, і була б безкінечно рада, якби вони були використані не на черговий святковий фейєрверк, а на те, щоб урятивати життя хоча б однієї хворої дитини. Мій низький уклін учням тієї харківської школи, які вирішили відмовитися від випускного вечора, що буває один-єдиний раз у житті, а заощаджені гроші передати місцевому кардіоцентру.
У житті є місце для подвигу і це не завжди означає прикрити грудями амбразуру. На жаль, у дійсності такі подвиги вкупі з людськими нещастями є благодатним ґрунтом для шахрайства. Тож виникають наступні питання. Чому у країні, де робиться усе, щоб підняти народжуваність, з такою швидкістю піднімається і рівень дитячої (це слово хочеться підкреслити тричі) смертності. Статистика мені не відома. Нехай про статистику думає та влада, яка здатна це допустити. І це такий у нас рівень життя!? Чи чого?
Тепер приклади. В одній із соціальних сітей виникло повідомлення про допомогу маленькому хлопчикові з довгою і складною назвою невиліковної хвороби вже через деякий час після смерті дитинки. Про цей випадок розповіла знайома батьків. Ридала.
Кілька днів назад біля входу у метро бачила молодого чоловіка з понуреною головою. В руках велике фото дівчинки і розкритий пакет. Люди проходили повз, навіть не звертаючи уваги на сиротливу фігуру… Дивувалась, як це так, де співчуття… Наступного дня він стояв на тому ж місті. Та сама скорбота і та сама байдужість перехожих. Дивуватись перестала тільки тоді, коли через триста метрів побачила ще одного хлопця. Фото було інше …. А люди мовчки проходили мимо.
Не намагаюсь судити, бо розумію розпач і біль тих, хто зі своєю справжньою бідою опинився в цьому конвейєрі. І я безсила перед ними. А вони беззахисні перед світом…
Та попри це все хочеться вірити, що ті люди, які натиснули "клас" від щирого серця, зробили бодай крок для порятунку життя маленької людини.
27 листопада, 2013
Цей матеріал - моя, можливо не зовсім вдала, спроба висловитися про те, про що не можу мовчати.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію