Не буду сьогодні нічого писати, і не просіть. Ось, корвалолу трохи накрапаю до квасу, ковтну хутенько аби жінка не бачила - і в ліжко. Якщо дізнається, що в мене серце болить – буде цілу ніч лікувати, листя капустяне на лоба прикладатиме, замовля

Занадто шалена потужність у вітру:
Створив атмосферу якусь непривітну.
Здається,тріпочуть та рвуться вітрила;
Не вщухне ніяк невгамовна ця сила.

Дерева хитаються в п’яному танці:
Їх віти безсилі, приречені бранці.
Буває, що падають сліпо, опал

Сипонула весна самоцвіти
По вологій і чорній землі…
Скромні крокуси – дивного світу
Досконалі творіння малі!

2019

А що як скажу я не в змозі чекать!
А що як Ворота Хтивості висаджу –
І шлях порятунку – до нього!
А що як пущу в небуття Смерть -
Глянь де мені болить – цього задосить
І проберуся в Свободу!
Вони нізащо не зможуть мене схопить!
Зможе голос -

Читач, знай, буває різним...
- Красивим, поганим, грізним?

- Та ні, він буває, слухай...
- Активним чи мовить сухо?

- Ой, це таки не в тему,
відчуй же мою проблему,

А хто вона, ота проста людина,
Що дім будує, випікає хліб?
Яка душа у неї і родина,
Добро чи зло у глибині садиб?

Які думки вона вкладає дітям,
Чому навчає: правді чи брехні?
І щоб вони, і навчені, і ситі,

Напишуть поети
пісні, і сонети,
та білого вальсу рядки
про дівчину милу і тиху могилу,
де мирно лежать вояки.

Співаємо пісню одну,
на інші не маємо часу.

Промайнула ніч, як тінь
Хмари жвавої над морем, –
І манлива далечінь
Знов ясніє перед зором.
За прочиненим вікном,
Сонцем збуджене світання
Світу біле полотно
Розфарбовує старанно.

Щось книжка наступна не пишеться,
Минулий тираж не розпроданий.
Байдужість - читацька сподвижниця.
Гендлярство з її перешкодами
Та мовчазними фанфарами
Собі призначаю роботою.
Про успіх думками примарними
Я жили востаннє вимотую -

Кохання наше осявало світ,
Де все навкруг буяло і горіло.
І ми удвох творили той політ,
Де говорили руки, серце, тіло.

Ми падали знеможено в траву,
Спивали від безсилля ночі, роси.
Там полини гірчили наяву,

Портал
розташувався у затоні,
в якому тільки хвильки безборонні
з мальками граються на мілині.
Довкіл човнів
немає, ні туристів…
Од вогнищ виразок тут беріг чистий,
а від пляшок, то вже і поготів!..

Коли змагаються щосили
Дощі з жадобою ріки, –
Високих круч похилі схили
Різьблять безтрепетно струмки.
Підступні впадини та вирви,
Кругом на пагорбах рудих, –
То заховаються, то вирнуть
Під час непевної ходи.

Поетичні війни це – лафа.
Бо нема поранених і вбитих.
Слів-патронів скінчиться графа,
Епілогом будемо сповиті.

Ворог вириває кадика!
Кров дзюрчить, але мені начхати.
Напишу йому на пів листка,

Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань

В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет

По мотивам телесериала "Позднее раскаяние")

Как важно в буднях, суете
Уметь ценить, что жизнь даёт.
Избегнув пагубных страстей,
Чтоб не увлёк водоворот,

Где ложь бесчинствует, порок.

Ой непокоїться серце,
Душа умліває,
Ой, кохана, не сердься,
Що мене немає,

Що немає мене поряд,
Не гань мене, люба, -
Заблукав мій кінь у полі,