
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
На калєні...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На калєні...
- На калєні, мразь! – спецназівець із ознаками дебілоїдних порушень мозкової діяльності лупцює кийком заюшеного кров’ю, знесиленого від побоїв, переляканого чоловіка. Доблесний вояка «Беркуту», масивний і брутальний, явно упивається своєю силою. Де ще знайти таку роботу, на якій за вияв закладеною природою схильністю до насильства, демонстрування своїх фізичних переваг перед значно слабкішими, платять гроші і, мабуть, непогані, та ще й із кишені таких самих громадян, як ця нещасна жертва. Беркутівець озлоблений від тривалого чергування, нервово напруження останніх днів, випускає пару, розмахуючи кийком. Дома його, певно, чекає огрядна пухленька дружина, яка так смачно готує вечерю і добре знається у нічних любощах, та двійко дітей, які щиро шанують батька за чоловічий характер і справедливість.
Є така професія – Вітчизну захищати! От і захищає цей пернатий(упакований у не дешеві спецназівські обладунки) орел у міру свого розуміння і моральних якостей давно прогнилі підвалини своєї напівкримінальної держави, забуваючи при цьому що у Вітчизни обличчя – багатолике, не тільки те, гарне, вгодоване, що з усіх бігбордів обіцяло почути кожного, а зараз не чує цілого народу.
Це і обличчя цього забитого мало не на смерть чоловіка. Чи винуватий він у чомусь справді? На 99,99 відсотків скоріше ні, бо справжні провокатори – це спритні навчені хлопці, які при першій серйозній небезпеці так кивають п’ятами, що дідько їх наздоженеш. А здоганяють і затримають здебільше тих, хто, не відчуваючи за собою ніякої провини, не втікають або не можуть цього зробити у силу своїх обмежених можливостей. Тепер із затриманих руками продажних суддів намагаються зробити злочинців. Рішення суду як під копірку – до в’язниці, наче це вбивці, ґвалтівники, небезпечні рецидивісти. Усе робиться, щоб зламати цих людей, а усім іншим навіяти
страх перед каральною машиною, залякати, прогнати з вулиць і майданів, посіяти невіру у свою спроможність щось змінити на краще.
Обличчя держави – це і судочинство. Чому у протистоянні держава-людина рішення на користь першої навіть за відсутності будь-яких доказів вини другої. А судді хто? Люди, які звикли жити в отих координатах страху, що нав’язуються цілій країні. Страх і байдужість – головні вороги людської душі. Бояться, бо самі звикли сіяти боязнь. Байдужі, бо зневірені у правді. За гроші поступили, за гроші навчались, а тепер за страх і ті ж гроші вирішують долі інших людей. Усе настільки корумповано, що чесному судді тут не вижити.
Чи розуміє це беркутівець? Йому не до роздумів. Скоріше б додому, жльокнути півлітра високоградусних
ліків і міцно заснути праведним сном людини, яка добре виконує свою роботу – уберігає громадян від небезпечних ситуацій. В кінці кінців, що він такого сказав особисто від себе? Лиш озвучив послання гаранта конституційних прав до усього народу: НА КАЛЄНІ...
Є така професія – Вітчизну захищати! От і захищає цей пернатий(упакований у не дешеві спецназівські обладунки) орел у міру свого розуміння і моральних якостей давно прогнилі підвалини своєї напівкримінальної держави, забуваючи при цьому що у Вітчизни обличчя – багатолике, не тільки те, гарне, вгодоване, що з усіх бігбордів обіцяло почути кожного, а зараз не чує цілого народу.
Це і обличчя цього забитого мало не на смерть чоловіка. Чи винуватий він у чомусь справді? На 99,99 відсотків скоріше ні, бо справжні провокатори – це спритні навчені хлопці, які при першій серйозній небезпеці так кивають п’ятами, що дідько їх наздоженеш. А здоганяють і затримають здебільше тих, хто, не відчуваючи за собою ніякої провини, не втікають або не можуть цього зробити у силу своїх обмежених можливостей. Тепер із затриманих руками продажних суддів намагаються зробити злочинців. Рішення суду як під копірку – до в’язниці, наче це вбивці, ґвалтівники, небезпечні рецидивісти. Усе робиться, щоб зламати цих людей, а усім іншим навіяти
страх перед каральною машиною, залякати, прогнати з вулиць і майданів, посіяти невіру у свою спроможність щось змінити на краще.
Обличчя держави – це і судочинство. Чому у протистоянні держава-людина рішення на користь першої навіть за відсутності будь-яких доказів вини другої. А судді хто? Люди, які звикли жити в отих координатах страху, що нав’язуються цілій країні. Страх і байдужість – головні вороги людської душі. Бояться, бо самі звикли сіяти боязнь. Байдужі, бо зневірені у правді. За гроші поступили, за гроші навчались, а тепер за страх і ті ж гроші вирішують долі інших людей. Усе настільки корумповано, що чесному судді тут не вижити.
Чи розуміє це беркутівець? Йому не до роздумів. Скоріше б додому, жльокнути півлітра високоградусних
ліків і міцно заснути праведним сном людини, яка добре виконує свою роботу – уберігає громадян від небезпечних ситуацій. В кінці кінців, що він такого сказав особисто від себе? Лиш озвучив послання гаранта конституційних прав до усього народу: НА КАЛЄНІ...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію