Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Новорічна ялиночка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новорічна ялиночка
Кожного року – історія повторюється. Історія – то така особлива штука, любить повторюватися, як нудна учителька в школі – не вірить, що її діти зуміють засвоїти сказане з першого разу – довбе і довбе указкою по парті, стукає холодними словами в голову …
На нитку білу шевську, міцну, як татові руки,
скляні коралі ялинкові нанизувала, всміхалася, тішилася,
сніжинки з тонкого паперу "папіросного"
витинала маленькими ножичками,
а ще смішні ліхтарики
(спочатку слід було розмалювати папір, бо кольорового не було)
і тоді акуратненько смужечками посередині -
чик-чик-чик,
з’єднати краї,
прикріпити ручечку паперову...
Ото усі нехитрі прикраси на ялинку новорічну з дитинства мого.
Мама з татом приносили з роботи подаруночки від Діда Мороза.
Чи той дід Мороз теж там працював під Новий рік за тринадцяту зарплату? Він чомусь не вмів прийти до хати, як святий Миколай і принести подарунки під подушку, якийсь такий був офіційний і дуже строгий Дід Мороз, його можна було побачити лише в школі на учнівських ранках, а потім виявлялося, що то... перевдягнутий старшокласник, от прикрість!
Ми з сестрою розпаковували ті подаруночки, нам дозволялося з’їсти по кілька карамельок, а дорогі “Мак” і “Білочку” нанизувалося на ниточку – і на ялиночку.
А вночі на ялинку прилітала зозулька із старого настінного годинника, годинник самотньо собі бамкав, з його темно-коричневих нутрощів на ланцюжку звішувалися гирки-шишечки, тягнули час додолу, а легковажна зозулька намагалася на новорічній ялинці заспівати своє знамените “ку-ку”, засинала потім під тихе годинникове бамкання, але щоранку, як це не дивно, таки бадьоро знову визирала із свого годинникового віконечка.
Я дуже любила скляні бурульки, які згодом, як я вже стала школяркою, купили батьки – з бурульками на гілочках ялинка була схожа на витончену балерину, була така елегантна і нарядна, як наша вчителька танців - вона намагалася навчити нас балету, а ми смішно повторювали за нею – батман де пліє, витягували ручку красиво вбік і намагалися так, як і вона, красиво і повільно присідати у першій позиції…
Щороку іграшок на ялинці більшало, пластмасові кульки-вогники були доповнені новими гірляндами, до сріблястого, довжелезного, як волосся казкової царівни, дощику, додався волохатий дощик-гірлянда, ним було дуже гарно прикрашати свої коси на шкільні новорічні вечори, проте він все одно коловся і ту красу довго витримати було неможливо – до другого танцю, поки всі ставали живі і розкуті. А іграшки? Старі частенько розбивалися, особливо постраждали тоді, коли наша чорна киця Бега кинулася погратися з дощиком – і ялинка навернулася з усіма прикрасами.
Нове, нове… скляне намисто довелося перенизати, бо дуже багато всього було розбито, потовчені іграшки старанно зібрано в картонну коробочку з-під взуття – то буде посипка на ватну корону до костюма Снігуроньки на наступний рік – і знову – нові бурульки та нові кулі…
Нині ми з донькою вбираємо штучну сосну – прикраси тепер в основному з пластику, не б’ються. Донька моя – прихильниця стильного прикрашання, тільки сріблясті кульки і сріблясті бантики, ніяких бурульок і ніякого дощику, лише коралі – також пластикові білі, перламутрові – ото всі прикраси.
А ще дві гірлянди китайських ялинкових вогників – періодично блимають, потихеньку розгоряються, а потім починають витанцьовувати у різних ритмах. Гарні ці вогники. За них я люблю нашу теперішню ялинку.
Але ніхто з нас уже не хоче вішати на ялинку цукерки, не той уже і “Мак” і “Білочка”…
І бурульок нема у мене – всі десь побилися-розгубилися, все стало старим, облізлим, непотрібним…
І свято стало – втомленим і буденним. Щороку добігаєш до того Нового року, як до якогось марафонського фінішу – геть виснажений і втомлений. Робота, криза, фінансові клопоти. І я вже не дитина. І тато давно вже спочиває на маленькому цвинтарі у місті мого дитинства. А мама моя зараз далеко, рідко тепер до неї навідуюсь, і сумую за нею, і відвикла вже від маминих повчань – сама уже мама, сама уже повчаю.
Так дивно і цікаво, от як же ми були дітьми і ні про що не переживали – ні про гроші, ні про навчання, ані про те, що на завтра приготувати їсти.
І мали свято – це так чітко і яскраво тримається у пам’яті…
Історія повторюється – постійно повторюється.
Треба повторити – ми – діти, треба повторити – є свято, є диво, якого завжди підсвідомо ти чекаєш, от тільки у свідомість треба впустити оте дитяче чекання дива, хоча б узяти до рук ножиці і знову повитинати сніжинки для ялиночки, випустити назовні своєю дитячу щирість…
Ще є вона? Подивіться на дітей – усміхніться! Є!
З Новим роком вас, доборі люди!І нехай зозулька зі старого годинника знову вночі прилетить на вашу ялиночку – і накує вам багато-багато радості і щастя. З Новим роком!
30.12.2010
На нитку білу шевську, міцну, як татові руки,
скляні коралі ялинкові нанизувала, всміхалася, тішилася,
сніжинки з тонкого паперу "папіросного"
витинала маленькими ножичками,
а ще смішні ліхтарики
(спочатку слід було розмалювати папір, бо кольорового не було)
і тоді акуратненько смужечками посередині -
чик-чик-чик,
з’єднати краї,
прикріпити ручечку паперову...
Ото усі нехитрі прикраси на ялинку новорічну з дитинства мого.
Мама з татом приносили з роботи подаруночки від Діда Мороза.
Чи той дід Мороз теж там працював під Новий рік за тринадцяту зарплату? Він чомусь не вмів прийти до хати, як святий Миколай і принести подарунки під подушку, якийсь такий був офіційний і дуже строгий Дід Мороз, його можна було побачити лише в школі на учнівських ранках, а потім виявлялося, що то... перевдягнутий старшокласник, от прикрість!
Ми з сестрою розпаковували ті подаруночки, нам дозволялося з’їсти по кілька карамельок, а дорогі “Мак” і “Білочку” нанизувалося на ниточку – і на ялиночку.
А вночі на ялинку прилітала зозулька із старого настінного годинника, годинник самотньо собі бамкав, з його темно-коричневих нутрощів на ланцюжку звішувалися гирки-шишечки, тягнули час додолу, а легковажна зозулька намагалася на новорічній ялинці заспівати своє знамените “ку-ку”, засинала потім під тихе годинникове бамкання, але щоранку, як це не дивно, таки бадьоро знову визирала із свого годинникового віконечка.
Я дуже любила скляні бурульки, які згодом, як я вже стала школяркою, купили батьки – з бурульками на гілочках ялинка була схожа на витончену балерину, була така елегантна і нарядна, як наша вчителька танців - вона намагалася навчити нас балету, а ми смішно повторювали за нею – батман де пліє, витягували ручку красиво вбік і намагалися так, як і вона, красиво і повільно присідати у першій позиції…
Щороку іграшок на ялинці більшало, пластмасові кульки-вогники були доповнені новими гірляндами, до сріблястого, довжелезного, як волосся казкової царівни, дощику, додався волохатий дощик-гірлянда, ним було дуже гарно прикрашати свої коси на шкільні новорічні вечори, проте він все одно коловся і ту красу довго витримати було неможливо – до другого танцю, поки всі ставали живі і розкуті. А іграшки? Старі частенько розбивалися, особливо постраждали тоді, коли наша чорна киця Бега кинулася погратися з дощиком – і ялинка навернулася з усіма прикрасами.
Нове, нове… скляне намисто довелося перенизати, бо дуже багато всього було розбито, потовчені іграшки старанно зібрано в картонну коробочку з-під взуття – то буде посипка на ватну корону до костюма Снігуроньки на наступний рік – і знову – нові бурульки та нові кулі…
Нині ми з донькою вбираємо штучну сосну – прикраси тепер в основному з пластику, не б’ються. Донька моя – прихильниця стильного прикрашання, тільки сріблясті кульки і сріблясті бантики, ніяких бурульок і ніякого дощику, лише коралі – також пластикові білі, перламутрові – ото всі прикраси.
А ще дві гірлянди китайських ялинкових вогників – періодично блимають, потихеньку розгоряються, а потім починають витанцьовувати у різних ритмах. Гарні ці вогники. За них я люблю нашу теперішню ялинку.
Але ніхто з нас уже не хоче вішати на ялинку цукерки, не той уже і “Мак” і “Білочка”…
І бурульок нема у мене – всі десь побилися-розгубилися, все стало старим, облізлим, непотрібним…
І свято стало – втомленим і буденним. Щороку добігаєш до того Нового року, як до якогось марафонського фінішу – геть виснажений і втомлений. Робота, криза, фінансові клопоти. І я вже не дитина. І тато давно вже спочиває на маленькому цвинтарі у місті мого дитинства. А мама моя зараз далеко, рідко тепер до неї навідуюсь, і сумую за нею, і відвикла вже від маминих повчань – сама уже мама, сама уже повчаю.
Так дивно і цікаво, от як же ми були дітьми і ні про що не переживали – ні про гроші, ні про навчання, ані про те, що на завтра приготувати їсти.
І мали свято – це так чітко і яскраво тримається у пам’яті…
Історія повторюється – постійно повторюється.
Треба повторити – ми – діти, треба повторити – є свято, є диво, якого завжди підсвідомо ти чекаєш, от тільки у свідомість треба впустити оте дитяче чекання дива, хоча б узяти до рук ножиці і знову повитинати сніжинки для ялиночки, випустити назовні своєю дитячу щирість…
Ще є вона? Подивіться на дітей – усміхніться! Є!
З Новим роком вас, доборі люди!І нехай зозулька зі старого годинника знову вночі прилетить на вашу ялиночку – і накує вам багато-багато радості і щастя. З Новим роком!
30.12.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
