
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Новорічна ялиночка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новорічна ялиночка
Кожного року – історія повторюється. Історія – то така особлива штука, любить повторюватися, як нудна учителька в школі – не вірить, що її діти зуміють засвоїти сказане з першого разу – довбе і довбе указкою по парті, стукає холодними словами в голову …
На нитку білу шевську, міцну, як татові руки,
скляні коралі ялинкові нанизувала, всміхалася, тішилася,
сніжинки з тонкого паперу "папіросного"
витинала маленькими ножичками,
а ще смішні ліхтарики
(спочатку слід було розмалювати папір, бо кольорового не було)
і тоді акуратненько смужечками посередині -
чик-чик-чик,
з’єднати краї,
прикріпити ручечку паперову...
Ото усі нехитрі прикраси на ялинку новорічну з дитинства мого.
Мама з татом приносили з роботи подаруночки від Діда Мороза.
Чи той дід Мороз теж там працював під Новий рік за тринадцяту зарплату? Він чомусь не вмів прийти до хати, як святий Миколай і принести подарунки під подушку, якийсь такий був офіційний і дуже строгий Дід Мороз, його можна було побачити лише в школі на учнівських ранках, а потім виявлялося, що то... перевдягнутий старшокласник, от прикрість!
Ми з сестрою розпаковували ті подаруночки, нам дозволялося з’їсти по кілька карамельок, а дорогі “Мак” і “Білочку” нанизувалося на ниточку – і на ялиночку.
А вночі на ялинку прилітала зозулька із старого настінного годинника, годинник самотньо собі бамкав, з його темно-коричневих нутрощів на ланцюжку звішувалися гирки-шишечки, тягнули час додолу, а легковажна зозулька намагалася на новорічній ялинці заспівати своє знамените “ку-ку”, засинала потім під тихе годинникове бамкання, але щоранку, як це не дивно, таки бадьоро знову визирала із свого годинникового віконечка.
Я дуже любила скляні бурульки, які згодом, як я вже стала школяркою, купили батьки – з бурульками на гілочках ялинка була схожа на витончену балерину, була така елегантна і нарядна, як наша вчителька танців - вона намагалася навчити нас балету, а ми смішно повторювали за нею – батман де пліє, витягували ручку красиво вбік і намагалися так, як і вона, красиво і повільно присідати у першій позиції…
Щороку іграшок на ялинці більшало, пластмасові кульки-вогники були доповнені новими гірляндами, до сріблястого, довжелезного, як волосся казкової царівни, дощику, додався волохатий дощик-гірлянда, ним було дуже гарно прикрашати свої коси на шкільні новорічні вечори, проте він все одно коловся і ту красу довго витримати було неможливо – до другого танцю, поки всі ставали живі і розкуті. А іграшки? Старі частенько розбивалися, особливо постраждали тоді, коли наша чорна киця Бега кинулася погратися з дощиком – і ялинка навернулася з усіма прикрасами.
Нове, нове… скляне намисто довелося перенизати, бо дуже багато всього було розбито, потовчені іграшки старанно зібрано в картонну коробочку з-під взуття – то буде посипка на ватну корону до костюма Снігуроньки на наступний рік – і знову – нові бурульки та нові кулі…
Нині ми з донькою вбираємо штучну сосну – прикраси тепер в основному з пластику, не б’ються. Донька моя – прихильниця стильного прикрашання, тільки сріблясті кульки і сріблясті бантики, ніяких бурульок і ніякого дощику, лише коралі – також пластикові білі, перламутрові – ото всі прикраси.
А ще дві гірлянди китайських ялинкових вогників – періодично блимають, потихеньку розгоряються, а потім починають витанцьовувати у різних ритмах. Гарні ці вогники. За них я люблю нашу теперішню ялинку.
Але ніхто з нас уже не хоче вішати на ялинку цукерки, не той уже і “Мак” і “Білочка”…
І бурульок нема у мене – всі десь побилися-розгубилися, все стало старим, облізлим, непотрібним…
І свято стало – втомленим і буденним. Щороку добігаєш до того Нового року, як до якогось марафонського фінішу – геть виснажений і втомлений. Робота, криза, фінансові клопоти. І я вже не дитина. І тато давно вже спочиває на маленькому цвинтарі у місті мого дитинства. А мама моя зараз далеко, рідко тепер до неї навідуюсь, і сумую за нею, і відвикла вже від маминих повчань – сама уже мама, сама уже повчаю.
Так дивно і цікаво, от як же ми були дітьми і ні про що не переживали – ні про гроші, ні про навчання, ані про те, що на завтра приготувати їсти.
І мали свято – це так чітко і яскраво тримається у пам’яті…
Історія повторюється – постійно повторюється.
Треба повторити – ми – діти, треба повторити – є свято, є диво, якого завжди підсвідомо ти чекаєш, от тільки у свідомість треба впустити оте дитяче чекання дива, хоча б узяти до рук ножиці і знову повитинати сніжинки для ялиночки, випустити назовні своєю дитячу щирість…
Ще є вона? Подивіться на дітей – усміхніться! Є!
З Новим роком вас, доборі люди!І нехай зозулька зі старого годинника знову вночі прилетить на вашу ялиночку – і накує вам багато-багато радості і щастя. З Новим роком!
30.12.2010
На нитку білу шевську, міцну, як татові руки,
скляні коралі ялинкові нанизувала, всміхалася, тішилася,
сніжинки з тонкого паперу "папіросного"
витинала маленькими ножичками,
а ще смішні ліхтарики
(спочатку слід було розмалювати папір, бо кольорового не було)
і тоді акуратненько смужечками посередині -
чик-чик-чик,
з’єднати краї,
прикріпити ручечку паперову...
Ото усі нехитрі прикраси на ялинку новорічну з дитинства мого.
Мама з татом приносили з роботи подаруночки від Діда Мороза.
Чи той дід Мороз теж там працював під Новий рік за тринадцяту зарплату? Він чомусь не вмів прийти до хати, як святий Миколай і принести подарунки під подушку, якийсь такий був офіційний і дуже строгий Дід Мороз, його можна було побачити лише в школі на учнівських ранках, а потім виявлялося, що то... перевдягнутий старшокласник, от прикрість!
Ми з сестрою розпаковували ті подаруночки, нам дозволялося з’їсти по кілька карамельок, а дорогі “Мак” і “Білочку” нанизувалося на ниточку – і на ялиночку.
А вночі на ялинку прилітала зозулька із старого настінного годинника, годинник самотньо собі бамкав, з його темно-коричневих нутрощів на ланцюжку звішувалися гирки-шишечки, тягнули час додолу, а легковажна зозулька намагалася на новорічній ялинці заспівати своє знамените “ку-ку”, засинала потім під тихе годинникове бамкання, але щоранку, як це не дивно, таки бадьоро знову визирала із свого годинникового віконечка.
Я дуже любила скляні бурульки, які згодом, як я вже стала школяркою, купили батьки – з бурульками на гілочках ялинка була схожа на витончену балерину, була така елегантна і нарядна, як наша вчителька танців - вона намагалася навчити нас балету, а ми смішно повторювали за нею – батман де пліє, витягували ручку красиво вбік і намагалися так, як і вона, красиво і повільно присідати у першій позиції…
Щороку іграшок на ялинці більшало, пластмасові кульки-вогники були доповнені новими гірляндами, до сріблястого, довжелезного, як волосся казкової царівни, дощику, додався волохатий дощик-гірлянда, ним було дуже гарно прикрашати свої коси на шкільні новорічні вечори, проте він все одно коловся і ту красу довго витримати було неможливо – до другого танцю, поки всі ставали живі і розкуті. А іграшки? Старі частенько розбивалися, особливо постраждали тоді, коли наша чорна киця Бега кинулася погратися з дощиком – і ялинка навернулася з усіма прикрасами.
Нове, нове… скляне намисто довелося перенизати, бо дуже багато всього було розбито, потовчені іграшки старанно зібрано в картонну коробочку з-під взуття – то буде посипка на ватну корону до костюма Снігуроньки на наступний рік – і знову – нові бурульки та нові кулі…
Нині ми з донькою вбираємо штучну сосну – прикраси тепер в основному з пластику, не б’ються. Донька моя – прихильниця стильного прикрашання, тільки сріблясті кульки і сріблясті бантики, ніяких бурульок і ніякого дощику, лише коралі – також пластикові білі, перламутрові – ото всі прикраси.
А ще дві гірлянди китайських ялинкових вогників – періодично блимають, потихеньку розгоряються, а потім починають витанцьовувати у різних ритмах. Гарні ці вогники. За них я люблю нашу теперішню ялинку.
Але ніхто з нас уже не хоче вішати на ялинку цукерки, не той уже і “Мак” і “Білочка”…
І бурульок нема у мене – всі десь побилися-розгубилися, все стало старим, облізлим, непотрібним…
І свято стало – втомленим і буденним. Щороку добігаєш до того Нового року, як до якогось марафонського фінішу – геть виснажений і втомлений. Робота, криза, фінансові клопоти. І я вже не дитина. І тато давно вже спочиває на маленькому цвинтарі у місті мого дитинства. А мама моя зараз далеко, рідко тепер до неї навідуюсь, і сумую за нею, і відвикла вже від маминих повчань – сама уже мама, сама уже повчаю.
Так дивно і цікаво, от як же ми були дітьми і ні про що не переживали – ні про гроші, ні про навчання, ані про те, що на завтра приготувати їсти.
І мали свято – це так чітко і яскраво тримається у пам’яті…
Історія повторюється – постійно повторюється.
Треба повторити – ми – діти, треба повторити – є свято, є диво, якого завжди підсвідомо ти чекаєш, от тільки у свідомість треба впустити оте дитяче чекання дива, хоча б узяти до рук ножиці і знову повитинати сніжинки для ялиночки, випустити назовні своєю дитячу щирість…
Ще є вона? Подивіться на дітей – усміхніться! Є!
З Новим роком вас, доборі люди!І нехай зозулька зі старого годинника знову вночі прилетить на вашу ялиночку – і накує вам багато-багато радості і щастя. З Новим роком!
30.12.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію