Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
В одному царстві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В одному царстві
В одному царстві, в одному лісовому господарстві, поміж звірини учинився спротив погіршенню життєвого рівня і утиску природних прав лісової спільноти. На сонячній галявині зібралась досить численна різношерста публіка.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
