Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.10
23:58
Нумо в коло йдіть до нас,
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
2026.06.10
21:26
Стільки причин в юдеїв для печалі.
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
2026.06.10
19:47
Поки ворог протягує лапи,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
2026.06.10
19:19
Час квітучих чилійських суниць
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
2026.06.10
19:10
Господи, ти ж говорив, що все забудеться,
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо ча
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо ча
2026.06.10
18:21
Напевно, що ти не така, як усі,
і маєш на все — незатьмарений погляд.
Що коїться у потаємній душі —
не знає ніхто, окрім чуйного Бога.
Ти любиш повторювати: «Не така!»
Так! — Зіткана з ніжної квітки і криці.
Образи прощаєш, та підла рука
не
і маєш на все — незатьмарений погляд.
Що коїться у потаємній душі —
не знає ніхто, окрім чуйного Бога.
Ти любиш повторювати: «Не така!»
Так! — Зіткана з ніжної квітки і криці.
Образи прощаєш, та підла рука
не
2026.06.10
17:20
Вся голова - у творчому процесі!
Ким стати - щось ніяк я не збагну.
На світі так багато є професій,
Але з усіх я оберу одну.
Відважним буду, героїчним, сильним!
Я впевнений, що вірний шлях обрав.
Завжди спостерігатиму я пильно,
Ким стати - щось ніяк я не збагну.
На світі так багато є професій,
Але з усіх я оберу одну.
Відважним буду, героїчним, сильним!
Я впевнений, що вірний шлях обрав.
Завжди спостерігатиму я пильно,
2026.06.10
13:35
Хтось уривається в буття
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.
Хтось уривається у сон,
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.
Хтось уривається у сон,
2026.06.10
06:20
Мляво позначається на ранок
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
2026.06.09
19:11
Запорошило всі мости,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.
Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.
Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,
2026.06.09
13:34
Михайло Свєтлов (1903-1964; народився й провів молодість в Україні)
Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.
Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.
Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
2026.06.09
11:33
Надміру сяють кігті ніг,
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
2026.06.09
09:53
Плач сирен. Смартфон цвірінькнув.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
2026.06.09
08:20
Смарагдові очі, волосся руде,
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра
2026.06.09
07:21
Ягідками чорними ожина,
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
2026.06.09
06:16
Я красу якось пострічав
Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ще ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ще ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
В одному царстві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В одному царстві
В одному царстві, в одному лісовому господарстві, поміж звірини учинився спротив погіршенню життєвого рівня і утиску природних прав лісової спільноти. На сонячній галявині зібралась досить численна різношерста публіка.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
