Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
В одному царстві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В одному царстві
В одному царстві, в одному лісовому господарстві, поміж звірини учинився спротив погіршенню життєвого рівня і утиску природних прав лісової спільноти. На сонячній галявині зібралась досить численна різношерста публіка.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
