Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
2026.01.16
11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
2026.01.15
19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
В одному царстві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В одному царстві
В одному царстві, в одному лісовому господарстві, поміж звірини учинився спротив погіршенню життєвого рівня і утиску природних прав лісової спільноти. На сонячній галявині зібралась досить численна різношерста публіка.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
