Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
На українській річці Геракліта
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На українській річці Геракліта
Частина ІІ
V. КАНАЛИ
(з натюрмордами)
Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
Багато-що відомо про ріку:
підземна Либідь, пристані, причали.
Та є стихія житія, в яку
спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
Минає «європейську западню»
і тиче п’яте колесо загрузле
у постромки троянському коню
на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
Про поступ з рабовласницьких кайдан
в багно цивілізації суспільства
з правдивим змістом, –
як тугий аркан
затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
Все рідше прориваються з ТіVi
канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
– Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
– Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
– Які в серцях – борці-баскетболісти!
Оце і є мізерна наша суть.
Та під плакатні гасла шалапутні
качанівську Бастилію візьмуть
не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т і с т и л о с,
пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?
VІ. НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЛЮЖІ
(в стилі ретро)
Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
Сенатська площа – перший наш майдан
у боротьбі за волю проти звірства
в проекції на світовий екран
стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
страшить самовдоволених нарцисів
так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
Сичать із блогів тролі ГПУ –
вгодоване поріддя кадебіське
в’їдається і в душу, і в печінку
з тим самим ненависним, – розіпну, –
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
Ті ж самі нарікають на Петлюру,
що не сприймав загарбницьке нутро
у звірів, ласих на чуже добро,
у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
На те й корида.
І жало змії
так само труїть Стуса й Симоненка,
що відрікались щастя і сім’ї
заради щастя України-неньки
і віддали життя, як і Шевченко,
за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
І так про всіх, по зернятку, потроху,
хто на вівтар поклав своє життя
у боротьбі за краще майбуття
у цю страшну безмозкістю епоху
без вороття…
На жаль, без вороття.
VІІ. РЕПОРТАЖІ З ОСТРОВІВ НЕВЕЗІННЯ
(без весел і вітрил)
Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
– На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
–Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
на острови Гаїті і Ямайки
сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
– Полеміка від Заходу до Сходу,
куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
– Ми стаєри. Пливемо триста років.
Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
– «Все для народу», – пишуть з островів, –
нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
– В минуле стали. Та вертати пізно,
аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
– …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
– Освіті – Таб… табу оголосили –
одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
– Пегасу знову обкарнали крила
і п л а ч е к о н и к –
любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.
Все нижче старт.
Все ближче горизонти
та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
Це все ознаки ближнього сусідства,
яке в погонах Каїном стоїть
і хижо жде агонії суспільства,
допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
…Якраз коли по водах Геракліта
в майбутнє
відправлятиме ХаронІІ.
VІІІ. ПРИТОКАМИ І ПРОТОКАМИ
(в народ)
Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
Одним уже й тюрма не допоможе,
у інших – брак блакитної кості,
а діти стали
раптом –
сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
пов’язані і кров’ю, і брехнею,
сухими вибираються з води
і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
І одержимі бісами з бомонду
святкують, що по їхньому закону
на «свято место» вдерся сатана,
біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
І резюме розлогих інтерв’ю:
– Всі починають ближнього любити…
…як тільки візьмуть в руку булаву!
Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
Біжать позаду дурники за возом.
І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
Без покарань в обітований край
не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
у столичний рай.
(з натюрмордами)
Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
Багато-що відомо про ріку:
підземна Либідь, пристані, причали.
Та є стихія житія, в яку
спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
Минає «європейську западню»
і тиче п’яте колесо загрузле
у постромки троянському коню
на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
Про поступ з рабовласницьких кайдан
в багно цивілізації суспільства
з правдивим змістом, –
як тугий аркан
затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
Все рідше прориваються з ТіVi
канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
– Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
– Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
– Які в серцях – борці-баскетболісти!
Оце і є мізерна наша суть.
Та під плакатні гасла шалапутні
качанівську Бастилію візьмуть
не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т і с т и л о с,
пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?
(в стилі ретро)
Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
Сенатська площа – перший наш майдан
у боротьбі за волю проти звірства
в проекції на світовий екран
стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
страшить самовдоволених нарцисів
так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
Сичать із блогів тролі ГПУ –
вгодоване поріддя кадебіське
в’їдається і в душу, і в печінку
з тим самим ненависним, – розіпну, –
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
Ті ж самі нарікають на Петлюру,
що не сприймав загарбницьке нутро
у звірів, ласих на чуже добро,
у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
На те й корида.
І жало змії
так само труїть Стуса й Симоненка,
що відрікались щастя і сім’ї
заради щастя України-неньки
і віддали життя, як і Шевченко,
за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
І так про всіх, по зернятку, потроху,
хто на вівтар поклав своє життя
у боротьбі за краще майбуття
у цю страшну безмозкістю епоху
без вороття…
На жаль, без вороття.
(без весел і вітрил)
Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
– На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
–Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
на острови Гаїті і Ямайки
сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
– Полеміка від Заходу до Сходу,
куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
– Ми стаєри. Пливемо триста років.
Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
– «Все для народу», – пишуть з островів, –
нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
– В минуле стали. Та вертати пізно,
аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
– …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
– Освіті – Таб… табу оголосили –
одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
– Пегасу знову обкарнали крила
і п л а ч е к о н и к –
любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.
Все нижче старт.
Все ближче горизонти
та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
Це все ознаки ближнього сусідства,
яке в погонах Каїном стоїть
і хижо жде агонії суспільства,
допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
…Якраз коли по водах Геракліта
в майбутнє
відправлятиме ХаронІІ.
(в народ)
Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
Одним уже й тюрма не допоможе,
у інших – брак блакитної кості,
а діти стали
раптом –
сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
пов’язані і кров’ю, і брехнею,
сухими вибираються з води
і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
І одержимі бісами з бомонду
святкують, що по їхньому закону
на «свято место» вдерся сатана,
біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
І резюме розлогих інтерв’ю:
– Всі починають ближнього любити…
…як тільки візьмуть в руку булаву!
Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
Біжать позаду дурники за возом.
І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
Без покарань в обітований край
не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
у столичний рай.
І – Харибда і Сцилла – дві каменюки на границі в Європу.
ІІ – перевізник у царство тіней.
ІІІ – одне з Божих покарань біблійного Єгипту – нашестя різноманітної гардини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
