Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.09
02:41
З неземної красоти
Він ліпив себе для себе.
Все було: і тил, й фронти…
Зацікавився Макс Вебер.
Як-не-як філософ Макс…
Як-не-як політісторик…
Макс запхав його в клумак
Й підписав: тут хворий.
Він ліпив себе для себе.
Все було: і тил, й фронти…
Зацікавився Макс Вебер.
Як-не-як філософ Макс…
Як-не-як політісторик…
Макс запхав його в клумак
Й підписав: тут хворий.
2025.11.08
23:25
А евенки і чукчі Аляски
полюбили опудало казки
і лишилися боси-
ми... не ескімоси,
а евенки і чукчі Аляски.
***
А зі США надійдуть томагавки
полюбили опудало казки
і лишилися боси-
ми... не ескімоси,
а евенки і чукчі Аляски.
***
А зі США надійдуть томагавки
2025.11.08
22:39
А величний, хоча й не високий,
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.
***
А занозою електорату
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.
***
А занозою електорату
2025.11.08
22:01
Луг укрився туманом,
як вічним сном.
Туман прийшов несподівано,
невчасно, зненацька,
мов апоплексичний удар.
Туман укрив нас
вічними міфами і легендами.
Туман проникає
як вічним сном.
Туман прийшов несподівано,
невчасно, зненацька,
мов апоплексичний удар.
Туман укрив нас
вічними міфами і легендами.
Туман проникає
2025.11.08
21:08
Довгі роки Олеся жила, відчуваючи, що її життя є своєрідною постійною репетицією. Протягом більше десяти років кожен день починався з ритуалу перевірки: чи замкнені двері, чи вимкнена плита, чи рівно лежать речі. Це займало години. Вона розуміла, що справ
2025.11.08
16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
2025.11.08
15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
На українській річці Геракліта
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На українській річці Геракліта
Частина ІІ
V. КАНАЛИ
(з натюрмордами)
Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
Багато-що відомо про ріку:
підземна Либідь, пристані, причали.
Та є стихія житія, в яку
спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
Минає «європейську западню»
і тиче п’яте колесо загрузле
у постромки троянському коню
на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
Про поступ з рабовласницьких кайдан
в багно цивілізації суспільства
з правдивим змістом, –
як тугий аркан
затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
Все рідше прориваються з ТіVi
канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
– Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
– Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
– Які в серцях – борці-баскетболісти!
Оце і є мізерна наша суть.
Та під плакатні гасла шалапутні
качанівську Бастилію візьмуть
не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т і с т и л о с,
пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?
VІ. НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЛЮЖІ
(в стилі ретро)
Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
Сенатська площа – перший наш майдан
у боротьбі за волю проти звірства
в проекції на світовий екран
стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
страшить самовдоволених нарцисів
так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
Сичать із блогів тролі ГПУ –
вгодоване поріддя кадебіське
в’їдається і в душу, і в печінку
з тим самим ненависним, – розіпну, –
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
Ті ж самі нарікають на Петлюру,
що не сприймав загарбницьке нутро
у звірів, ласих на чуже добро,
у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
На те й корида.
І жало змії
так само труїть Стуса й Симоненка,
що відрікались щастя і сім’ї
заради щастя України-неньки
і віддали життя, як і Шевченко,
за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
І так про всіх, по зернятку, потроху,
хто на вівтар поклав своє життя
у боротьбі за краще майбуття
у цю страшну безмозкістю епоху
без вороття…
На жаль, без вороття.
VІІ. РЕПОРТАЖІ З ОСТРОВІВ НЕВЕЗІННЯ
(без весел і вітрил)
Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
– На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
–Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
на острови Гаїті і Ямайки
сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
– Полеміка від Заходу до Сходу,
куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
– Ми стаєри. Пливемо триста років.
Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
– «Все для народу», – пишуть з островів, –
нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
– В минуле стали. Та вертати пізно,
аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
– …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
– Освіті – Таб… табу оголосили –
одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
– Пегасу знову обкарнали крила
і п л а ч е к о н и к –
любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.
Все нижче старт.
Все ближче горизонти
та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
Це все ознаки ближнього сусідства,
яке в погонах Каїном стоїть
і хижо жде агонії суспільства,
допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
…Якраз коли по водах Геракліта
в майбутнє
відправлятиме ХаронІІ.
VІІІ. ПРИТОКАМИ І ПРОТОКАМИ
(в народ)
Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
Одним уже й тюрма не допоможе,
у інших – брак блакитної кості,
а діти стали
раптом –
сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
пов’язані і кров’ю, і брехнею,
сухими вибираються з води
і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
І одержимі бісами з бомонду
святкують, що по їхньому закону
на «свято место» вдерся сатана,
біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
І резюме розлогих інтерв’ю:
– Всі починають ближнього любити…
…як тільки візьмуть в руку булаву!
Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
Біжать позаду дурники за возом.
І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
Без покарань в обітований край
не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
у столичний рай.
(з натюрмордами)
Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
Багато-що відомо про ріку:
підземна Либідь, пристані, причали.
Та є стихія житія, в яку
спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
Минає «європейську западню»
і тиче п’яте колесо загрузле
у постромки троянському коню
на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
Про поступ з рабовласницьких кайдан
в багно цивілізації суспільства
з правдивим змістом, –
як тугий аркан
затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
Все рідше прориваються з ТіVi
канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
– Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
– Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
– Які в серцях – борці-баскетболісти!
Оце і є мізерна наша суть.
Та під плакатні гасла шалапутні
качанівську Бастилію візьмуть
не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т і с т и л о с,
пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?
(в стилі ретро)
Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
Сенатська площа – перший наш майдан
у боротьбі за волю проти звірства
в проекції на світовий екран
стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
страшить самовдоволених нарцисів
так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
Сичать із блогів тролі ГПУ –
вгодоване поріддя кадебіське
в’їдається і в душу, і в печінку
з тим самим ненависним, – розіпну, –
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
Ті ж самі нарікають на Петлюру,
що не сприймав загарбницьке нутро
у звірів, ласих на чуже добро,
у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
На те й корида.
І жало змії
так само труїть Стуса й Симоненка,
що відрікались щастя і сім’ї
заради щастя України-неньки
і віддали життя, як і Шевченко,
за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
І так про всіх, по зернятку, потроху,
хто на вівтар поклав своє життя
у боротьбі за краще майбуття
у цю страшну безмозкістю епоху
без вороття…
На жаль, без вороття.
(без весел і вітрил)
Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
– На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
–Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
на острови Гаїті і Ямайки
сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
– Полеміка від Заходу до Сходу,
куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
– Ми стаєри. Пливемо триста років.
Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
– «Все для народу», – пишуть з островів, –
нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
– В минуле стали. Та вертати пізно,
аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
– …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
– Освіті – Таб… табу оголосили –
одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
– Пегасу знову обкарнали крила
і п л а ч е к о н и к –
любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.
Все нижче старт.
Все ближче горизонти
та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
Це все ознаки ближнього сусідства,
яке в погонах Каїном стоїть
і хижо жде агонії суспільства,
допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
…Якраз коли по водах Геракліта
в майбутнє
відправлятиме ХаронІІ.
(в народ)
Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
Одним уже й тюрма не допоможе,
у інших – брак блакитної кості,
а діти стали
раптом –
сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
пов’язані і кров’ю, і брехнею,
сухими вибираються з води
і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
І одержимі бісами з бомонду
святкують, що по їхньому закону
на «свято место» вдерся сатана,
біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
І резюме розлогих інтерв’ю:
– Всі починають ближнього любити…
…як тільки візьмуть в руку булаву!
Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
Біжать позаду дурники за возом.
І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
Без покарань в обітований край
не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
у столичний рай.
І – Харибда і Сцилла – дві каменюки на границі в Європу.
ІІ – перевізник у царство тіней.
ІІІ – одне з Божих покарань біблійного Єгипту – нашестя різноманітної гардини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
