Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
2026.04.26
09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
2026.04.26
08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
2026.04.26
07:11
Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
На українській річці Геракліта
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На українській річці Геракліта
Частина ІІ
V. КАНАЛИ
(з натюрмордами)
Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
Багато-що відомо про ріку:
підземна Либідь, пристані, причали.
Та є стихія житія, в яку
спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
Минає «європейську западню»
і тиче п’яте колесо загрузле
у постромки троянському коню
на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
Про поступ з рабовласницьких кайдан
в багно цивілізації суспільства
з правдивим змістом, –
як тугий аркан
затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
Все рідше прориваються з ТіVi
канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
– Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
– Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
– Які в серцях – борці-баскетболісти!
Оце і є мізерна наша суть.
Та під плакатні гасла шалапутні
качанівську Бастилію візьмуть
не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т і с т и л о с,
пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?
VІ. НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЛЮЖІ
(в стилі ретро)
Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
Сенатська площа – перший наш майдан
у боротьбі за волю проти звірства
в проекції на світовий екран
стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
страшить самовдоволених нарцисів
так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
Сичать із блогів тролі ГПУ –
вгодоване поріддя кадебіське
в’їдається і в душу, і в печінку
з тим самим ненависним, – розіпну, –
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
Ті ж самі нарікають на Петлюру,
що не сприймав загарбницьке нутро
у звірів, ласих на чуже добро,
у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
На те й корида.
І жало змії
так само труїть Стуса й Симоненка,
що відрікались щастя і сім’ї
заради щастя України-неньки
і віддали життя, як і Шевченко,
за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
І так про всіх, по зернятку, потроху,
хто на вівтар поклав своє життя
у боротьбі за краще майбуття
у цю страшну безмозкістю епоху
без вороття…
На жаль, без вороття.
VІІ. РЕПОРТАЖІ З ОСТРОВІВ НЕВЕЗІННЯ
(без весел і вітрил)
Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
– На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
–Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
на острови Гаїті і Ямайки
сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
– Полеміка від Заходу до Сходу,
куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
– Ми стаєри. Пливемо триста років.
Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
– «Все для народу», – пишуть з островів, –
нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
– В минуле стали. Та вертати пізно,
аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
– …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
– Освіті – Таб… табу оголосили –
одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
– Пегасу знову обкарнали крила
і п л а ч е к о н и к –
любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.
Все нижче старт.
Все ближче горизонти
та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
Це все ознаки ближнього сусідства,
яке в погонах Каїном стоїть
і хижо жде агонії суспільства,
допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
…Якраз коли по водах Геракліта
в майбутнє
відправлятиме ХаронІІ.
VІІІ. ПРИТОКАМИ І ПРОТОКАМИ
(в народ)
Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
Одним уже й тюрма не допоможе,
у інших – брак блакитної кості,
а діти стали
раптом –
сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
пов’язані і кров’ю, і брехнею,
сухими вибираються з води
і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
І одержимі бісами з бомонду
святкують, що по їхньому закону
на «свято место» вдерся сатана,
біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
І резюме розлогих інтерв’ю:
– Всі починають ближнього любити…
…як тільки візьмуть в руку булаву!
Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
Біжать позаду дурники за возом.
І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
Без покарань в обітований край
не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
у столичний рай.
(з натюрмордами)
Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
Багато-що відомо про ріку:
підземна Либідь, пристані, причали.
Та є стихія житія, в яку
спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
Минає «європейську западню»
і тиче п’яте колесо загрузле
у постромки троянському коню
на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
Про поступ з рабовласницьких кайдан
в багно цивілізації суспільства
з правдивим змістом, –
як тугий аркан
затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
Все рідше прориваються з ТіVi
канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
– Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
– Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
– Які в серцях – борці-баскетболісти!
Оце і є мізерна наша суть.
Та під плакатні гасла шалапутні
качанівську Бастилію візьмуть
не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т і с т и л о с,
пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?
(в стилі ретро)
Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
Сенатська площа – перший наш майдан
у боротьбі за волю проти звірства
в проекції на світовий екран
стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
страшить самовдоволених нарцисів
так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
Сичать із блогів тролі ГПУ –
вгодоване поріддя кадебіське
в’їдається і в душу, і в печінку
з тим самим ненависним, – розіпну, –
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
Ті ж самі нарікають на Петлюру,
що не сприймав загарбницьке нутро
у звірів, ласих на чуже добро,
у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
На те й корида.
І жало змії
так само труїть Стуса й Симоненка,
що відрікались щастя і сім’ї
заради щастя України-неньки
і віддали життя, як і Шевченко,
за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
І так про всіх, по зернятку, потроху,
хто на вівтар поклав своє життя
у боротьбі за краще майбуття
у цю страшну безмозкістю епоху
без вороття…
На жаль, без вороття.
(без весел і вітрил)
Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
– На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
–Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
на острови Гаїті і Ямайки
сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
– Полеміка від Заходу до Сходу,
куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
– Ми стаєри. Пливемо триста років.
Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
– «Все для народу», – пишуть з островів, –
нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
– В минуле стали. Та вертати пізно,
аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
– …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
– Освіті – Таб… табу оголосили –
одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
– Пегасу знову обкарнали крила
і п л а ч е к о н и к –
любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.
Все нижче старт.
Все ближче горизонти
та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
Це все ознаки ближнього сусідства,
яке в погонах Каїном стоїть
і хижо жде агонії суспільства,
допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
…Якраз коли по водах Геракліта
в майбутнє
відправлятиме ХаронІІ.
(в народ)
Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
Одним уже й тюрма не допоможе,
у інших – брак блакитної кості,
а діти стали
раптом –
сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
пов’язані і кров’ю, і брехнею,
сухими вибираються з води
і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
І одержимі бісами з бомонду
святкують, що по їхньому закону
на «свято место» вдерся сатана,
біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
І резюме розлогих інтерв’ю:
– Всі починають ближнього любити…
…як тільки візьмуть в руку булаву!
Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
Біжать позаду дурники за возом.
І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
Без покарань в обітований край
не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
у столичний рай.
І – Харибда і Сцилла – дві каменюки на границі в Європу.
ІІ – перевізник у царство тіней.
ІІІ – одне з Божих покарань біблійного Єгипту – нашестя різноманітної гардини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
