ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Терен
2026.03.21 22:05
                  І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись

Юхим Семеняко
2026.03.21 16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам. Природно, що видалити її зможу

Борис Костиря
2026.03.21 13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.

Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами

Охмуд Песецький
2026.03.21 09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.

Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,

Тетяна Левицька
2026.03.21 08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?

Віктор Кучерук
2026.03.21 07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело

Ольга Олеандра
2026.03.20 21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.

Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос

Олена Побийголод
2026.03.20 19:41
Михайло Голодний (1903-1949)

В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.

Іван Потьомкін
2026.03.20 18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...

Юрко Бужанин
2026.03.20 16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?

Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг

Сергій Губерначук
2026.03.20 15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.

Борис Костиря
2026.03.20 11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.

Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись

Юхим Семеняко
2026.03.20 10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом

Охмуд Песецький
2026.03.20 08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.

Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,

Віктор Кучерук
2026.03.20 07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ

С М
2026.03.20 05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей

Твою машкару
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта
               Частина ІІ
V. КАНАЛИ
(з натюрмордами)

Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
               Багато-що відомо про ріку:
               підземна Либідь, пристані, причали.
               Та є стихія житія, в яку
               спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
               Минає «європейську западню»
               і тиче п’яте колесо загрузле
               у постромки троянському коню
               на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
               Про поступ з рабовласницьких кайдан
               в багно цивілізації суспільства
               з правдивим змістом, –
                               як тугий аркан
               затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
               Все рідше прориваються з ТіVi
               канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
               – Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
               – Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
               – Які в серцях – борці-баскетболісти!

Оце і є мізерна наша суть.
               Та під плакатні гасла шалапутні
               качанівську Бастилію візьмуть
               не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т     і     с т и л о с,
               пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?

VІ. НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЛЮЖІ
(в стилі ретро)

Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
               Сенатська площа – перший наш майдан
               у боротьбі за волю проти звірства
               в проекції на світовий екран
               стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
               Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
               страшить самовдоволених нарцисів
               так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
               Сичать із блогів тролі ГПУ –
               вгодоване поріддя кадебіське
               в’їдається і в душу, і в печінку
               з тим самим ненависним, – розіпну,
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
               Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
               Ті ж самі нарікають на Петлюру,
               що не сприймав загарбницьке нутро
               у звірів, ласих на чуже добро,
               у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
               На те й корида.
                               І жало змії
               так само труїть Стуса й Симоненка,
               що відрікались щастя і сім’ї
               заради щастя України-неньки
               і віддали життя, як і Шевченко,
               за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
               І так про всіх, по зернятку, потроху,
               хто на вівтар поклав своє життя
               у боротьбі за краще майбуття
               у цю страшну безмозкістю епоху
               без вороття…
На жаль, без вороття.

VІІ. РЕПОРТАЖІ З ОСТРОВІВ НЕВЕЗІННЯ
(без весел і вітрил)

Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
                – На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
               –Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
               Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
               на острови Гаїті і Ямайки
               сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
               – Полеміка від Заходу до Сходу,
               куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
               – Ми стаєри. Пливемо триста років.
               Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
               – «Все для народу»,
– пишуть з островів, –
               нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
               – В минуле стали. Та вертати пізно,
               аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
               – …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
               – Освіті – Таб… табу оголосили –
               одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
               – Пегасу знову обкарнали крила
               і     п л а ч е     к о н и к –
                               любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.

               Все нижче старт.
               Все ближче горизонти
               та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
               Це все ознаки ближнього сусідства,
               яке в погонах Каїном стоїть
               і хижо жде агонії суспільства,
               допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
               Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
               …Якраз коли по водах Геракліта
               в майбутнє
               відправлятиме ХаронІІ.

VІІІ. ПРИТОКАМИ І ПРОТОКАМИ
(в народ)

Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
               Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
               Одним уже й тюрма не допоможе,
               у інших – брак блакитної кості,
               а діти стали
                               раптом –
                                               сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
               О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
               пов’язані і кров’ю, і брехнею,
               сухими вибираються з води
               і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
               І одержимі бісами з бомонду
               святкують, що по їхньому закону
               на «свято место» вдерся сатана,
               біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
               І резюме розлогих інтерв’ю:
                – Всі починають ближнього любити…
               …як тільки візьмуть в руку булаву!

Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
               Хамелеони та слизькі вужі
               усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
               Біжать позаду дурники за возом.
               І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
               Без покарань в обітований край
               не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
               у столичний рай.


І – Харибда і Сцилла – дві каменюки на границі в Європу.
ІІ – перевізник у царство тіней.
ІІІ – одне з Божих покарань біблійного Єгипту – нашестя різноманітної гардини





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-03-01 18:22:43
Переглядів сторінки твору 2413
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.300 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.661 / 5.93)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2026.03.19 23:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-03-02 04:56:26 ]
"і п л а ч е к о н и к –" серед трав - нема мелодій... Ліна...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-03-02 10:01:26 ]
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом........