ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.02.17 21:34
маю кепські звички о третій п’ю чаї
а солонина до обіду
хай тиждень іще повисить
стріляє ліпший друг щурів на
гусячі харчі
мислиш місця вистачає у цих
простирадлах ~ чи?

Ярослав Чорногуз
2026.02.17 19:48
Ти моє кохання - чарівлива ніжність,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.


Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,

Володимир Мацуцький
2026.02.17 13:30
Куди крокує
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?

Тетяна Левицька
2026.02.17 12:27
Зимовий день, паєтками на снігу,
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.

На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину

Борис Костиря
2026.02.17 10:56
Прокидаюсь під звуки птахів
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.

Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,

Лесь Коваль
2026.02.17 09:15
Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.

Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П

Віктор Кучерук
2026.02.17 07:26
Хоч на гілках сріблястий іній зрана,
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап

Микола Дудар
2026.02.16 22:56
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.

Ігор Шоха
2026.02.16 20:51
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.

Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,

Іван Потьомкін
2026.02.16 20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води

Олександр Буй
2026.02.16 20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.

Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,

В Горова Леся
2026.02.16 17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.

Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,

Борис Костиря
2026.02.16 12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.

Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей

Віктор Кучерук
2026.02.16 07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.

Микола Дудар
2026.02.15 23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…

С М
2026.02.15 17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні

Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта
               Частина ІІ
V. КАНАЛИ
(з натюрмордами)

Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
               Багато-що відомо про ріку:
               підземна Либідь, пристані, причали.
               Та є стихія житія, в яку
               спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
               Минає «європейську западню»
               і тиче п’яте колесо загрузле
               у постромки троянському коню
               на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
               Про поступ з рабовласницьких кайдан
               в багно цивілізації суспільства
               з правдивим змістом, –
                               як тугий аркан
               затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
               Все рідше прориваються з ТіVi
               канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
               – Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
               – Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
               – Які в серцях – борці-баскетболісти!

Оце і є мізерна наша суть.
               Та під плакатні гасла шалапутні
               качанівську Бастилію візьмуть
               не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т     і     с т и л о с,
               пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?

VІ. НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЛЮЖІ
(в стилі ретро)

Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
               Сенатська площа – перший наш майдан
               у боротьбі за волю проти звірства
               в проекції на світовий екран
               стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
               Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
               страшить самовдоволених нарцисів
               так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
               Сичать із блогів тролі ГПУ –
               вгодоване поріддя кадебіське
               в’їдається і в душу, і в печінку
               з тим самим ненависним, – розіпну,
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
               Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
               Ті ж самі нарікають на Петлюру,
               що не сприймав загарбницьке нутро
               у звірів, ласих на чуже добро,
               у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
               На те й корида.
                               І жало змії
               так само труїть Стуса й Симоненка,
               що відрікались щастя і сім’ї
               заради щастя України-неньки
               і віддали життя, як і Шевченко,
               за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
               І так про всіх, по зернятку, потроху,
               хто на вівтар поклав своє життя
               у боротьбі за краще майбуття
               у цю страшну безмозкістю епоху
               без вороття…
На жаль, без вороття.

VІІ. РЕПОРТАЖІ З ОСТРОВІВ НЕВЕЗІННЯ
(без весел і вітрил)

Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
                – На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
               –Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
               Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
               на острови Гаїті і Ямайки
               сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
               – Полеміка від Заходу до Сходу,
               куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
               – Ми стаєри. Пливемо триста років.
               Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
               – «Все для народу»,
– пишуть з островів, –
               нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
               – В минуле стали. Та вертати пізно,
               аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
               – …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
               – Освіті – Таб… табу оголосили –
               одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
               – Пегасу знову обкарнали крила
               і     п л а ч е     к о н и к –
                               любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.

               Все нижче старт.
               Все ближче горизонти
               та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
               Це все ознаки ближнього сусідства,
               яке в погонах Каїном стоїть
               і хижо жде агонії суспільства,
               допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
               Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
               …Якраз коли по водах Геракліта
               в майбутнє
               відправлятиме ХаронІІ.

VІІІ. ПРИТОКАМИ І ПРОТОКАМИ
(в народ)

Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
               Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
               Одним уже й тюрма не допоможе,
               у інших – брак блакитної кості,
               а діти стали
                               раптом –
                                               сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
               О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
               пов’язані і кров’ю, і брехнею,
               сухими вибираються з води
               і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
               І одержимі бісами з бомонду
               святкують, що по їхньому закону
               на «свято место» вдерся сатана,
               біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
               І резюме розлогих інтерв’ю:
                – Всі починають ближнього любити…
               …як тільки візьмуть в руку булаву!

Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
               Хамелеони та слизькі вужі
               усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
               Біжать позаду дурники за возом.
               І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
               Без покарань в обітований край
               не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
               у столичний рай.


І – Харибда і Сцилла – дві каменюки на границі в Європу.
ІІ – перевізник у царство тіней.
ІІІ – одне з Божих покарань біблійного Єгипту – нашестя різноманітної гардини





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-03-01 18:22:43
Переглядів сторінки твору 2388
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.303 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.650 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2026.02.17 20:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-03-02 04:56:26 ]
"і п л а ч е к о н и к –" серед трав - нема мелодій... Ліна...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-03-02 10:01:26 ]
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом........