Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
На українській річці Геракліта
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На українській річці Геракліта
Частина ІІ
V. КАНАЛИ
(з натюрмордами)
Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
Багато-що відомо про ріку:
підземна Либідь, пристані, причали.
Та є стихія житія, в яку
спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
Минає «європейську западню»
і тиче п’яте колесо загрузле
у постромки троянському коню
на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
Про поступ з рабовласницьких кайдан
в багно цивілізації суспільства
з правдивим змістом, –
як тугий аркан
затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
Все рідше прориваються з ТіVi
канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
– Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
– Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
– Які в серцях – борці-баскетболісти!
Оце і є мізерна наша суть.
Та під плакатні гасла шалапутні
качанівську Бастилію візьмуть
не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т і с т и л о с,
пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?
VІ. НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЛЮЖІ
(в стилі ретро)
Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
Сенатська площа – перший наш майдан
у боротьбі за волю проти звірства
в проекції на світовий екран
стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
страшить самовдоволених нарцисів
так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
Сичать із блогів тролі ГПУ –
вгодоване поріддя кадебіське
в’їдається і в душу, і в печінку
з тим самим ненависним, – розіпну, –
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
Ті ж самі нарікають на Петлюру,
що не сприймав загарбницьке нутро
у звірів, ласих на чуже добро,
у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
На те й корида.
І жало змії
так само труїть Стуса й Симоненка,
що відрікались щастя і сім’ї
заради щастя України-неньки
і віддали життя, як і Шевченко,
за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
І так про всіх, по зернятку, потроху,
хто на вівтар поклав своє життя
у боротьбі за краще майбуття
у цю страшну безмозкістю епоху
без вороття…
На жаль, без вороття.
VІІ. РЕПОРТАЖІ З ОСТРОВІВ НЕВЕЗІННЯ
(без весел і вітрил)
Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
– На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
–Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
на острови Гаїті і Ямайки
сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
– Полеміка від Заходу до Сходу,
куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
– Ми стаєри. Пливемо триста років.
Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
– «Все для народу», – пишуть з островів, –
нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
– В минуле стали. Та вертати пізно,
аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
– …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
– Освіті – Таб… табу оголосили –
одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
– Пегасу знову обкарнали крила
і п л а ч е к о н и к –
любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.
Все нижче старт.
Все ближче горизонти
та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
Це все ознаки ближнього сусідства,
яке в погонах Каїном стоїть
і хижо жде агонії суспільства,
допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
…Якраз коли по водах Геракліта
в майбутнє
відправлятиме ХаронІІ.
VІІІ. ПРИТОКАМИ І ПРОТОКАМИ
(в народ)
Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
Одним уже й тюрма не допоможе,
у інших – брак блакитної кості,
а діти стали
раптом –
сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
пов’язані і кров’ю, і брехнею,
сухими вибираються з води
і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
І одержимі бісами з бомонду
святкують, що по їхньому закону
на «свято место» вдерся сатана,
біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
І резюме розлогих інтерв’ю:
– Всі починають ближнього любити…
…як тільки візьмуть в руку булаву!
Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
Біжать позаду дурники за возом.
І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
Без покарань в обітований край
не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
у столичний рай.
(з натюрмордами)
Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
Багато-що відомо про ріку:
підземна Либідь, пристані, причали.
Та є стихія житія, в яку
спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
Минає «європейську западню»
і тиче п’яте колесо загрузле
у постромки троянському коню
на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
Про поступ з рабовласницьких кайдан
в багно цивілізації суспільства
з правдивим змістом, –
як тугий аркан
затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
Все рідше прориваються з ТіVi
канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
– Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
– Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
– Які в серцях – борці-баскетболісти!
Оце і є мізерна наша суть.
Та під плакатні гасла шалапутні
качанівську Бастилію візьмуть
не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т і с т и л о с,
пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?
(в стилі ретро)
Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
Сенатська площа – перший наш майдан
у боротьбі за волю проти звірства
в проекції на світовий екран
стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
страшить самовдоволених нарцисів
так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
Сичать із блогів тролі ГПУ –
вгодоване поріддя кадебіське
в’їдається і в душу, і в печінку
з тим самим ненависним, – розіпну, –
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
Ті ж самі нарікають на Петлюру,
що не сприймав загарбницьке нутро
у звірів, ласих на чуже добро,
у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
На те й корида.
І жало змії
так само труїть Стуса й Симоненка,
що відрікались щастя і сім’ї
заради щастя України-неньки
і віддали життя, як і Шевченко,
за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
І так про всіх, по зернятку, потроху,
хто на вівтар поклав своє життя
у боротьбі за краще майбуття
у цю страшну безмозкістю епоху
без вороття…
На жаль, без вороття.
(без весел і вітрил)
Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
– На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
–Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
на острови Гаїті і Ямайки
сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
– Полеміка від Заходу до Сходу,
куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
– Ми стаєри. Пливемо триста років.
Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
– «Все для народу», – пишуть з островів, –
нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
– В минуле стали. Та вертати пізно,
аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
– …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
– Освіті – Таб… табу оголосили –
одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
– Пегасу знову обкарнали крила
і п л а ч е к о н и к –
любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.
Все нижче старт.
Все ближче горизонти
та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
Це все ознаки ближнього сусідства,
яке в погонах Каїном стоїть
і хижо жде агонії суспільства,
допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
…Якраз коли по водах Геракліта
в майбутнє
відправлятиме ХаронІІ.
(в народ)
Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
Одним уже й тюрма не допоможе,
у інших – брак блакитної кості,
а діти стали
раптом –
сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
пов’язані і кров’ю, і брехнею,
сухими вибираються з води
і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
І одержимі бісами з бомонду
святкують, що по їхньому закону
на «свято место» вдерся сатана,
біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
І резюме розлогих інтерв’ю:
– Всі починають ближнього любити…
…як тільки візьмуть в руку булаву!
Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
Біжать позаду дурники за возом.
І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
Без покарань в обітований край
не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
у столичний рай.
І – Харибда і Сцилла – дві каменюки на границі в Європу.
ІІ – перевізник у царство тіней.
ІІІ – одне з Божих покарань біблійного Єгипту – нашестя різноманітної гардини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
