ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Костянтин Ватульов
2026.04.16 19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.

Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває

Євген Федчук
2026.04.16 17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.

Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,

Артур Сіренко
2026.04.16 17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.

Артур Сіренко
2026.04.16 17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.

Я шукав Істину

Охмуд Песецький
2026.04.16 13:18
Знати про дарунки мав би вчасно
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.

Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,

Борис Костиря
2026.04.16 13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні

Ігор Шоха
2026.04.16 12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.

І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти

Ігор Терен
2026.04.15 19:44
                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,

хома дідим
2026.04.15 16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш

Сергій Губерначук
2026.04.15 16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.

Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,

Борис Костиря
2026.04.15 12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,

Тетяна Левицька
2026.04.15 10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.

Олена Побийголод
2026.04.15 06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)

Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!

Що несе майбуття?

Віктор Кучерук
2026.04.15 05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -

Світлана Пирогова
2026.04.14 22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.

Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,

С М
2026.04.14 13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта
               Частина ІІ
V. КАНАЛИ
(з натюрмордами)

Наш Київ кращий від усіх столиць,
але давайте хоч би для годиться
з-під крил сміливих гоголівських птиць
поглянемо на дзеркало столиці.
               Багато-що відомо про ріку:
               підземна Либідь, пристані, причали.
               Та є стихія житія, в яку
               спрямовані невидимі канали.
На кожній хвилі – пінява тривог,
що не канал – то хитра пропаганда
гнилих ідей, фальшивих перемог,
з якими йде окупаційна банда.
               Минає «європейську западню»
               і тиче п’яте колесо загрузле
               у постромки троянському коню
               на всіх кордонах митного союзу.
Лиха біда – початок. Спить Земля.
А радіосигнали з телевежі
віщують хибність істин із Кремля
та казочки про послуги ведмежі.
               Про поступ з рабовласницьких кайдан
               в багно цивілізації суспільства
               з правдивим змістом, –
                               як тугий аркан
               затягують на шиях журналіста.
...Печерний почерк найманців-базік
стає новим зразком дурної моди –
очорнювати на очах у всіх
за свідченнями вихрестів блатних
представників культури і народу.
               Все рідше прориваються з ТіVi
               канали, що на рідній говорили:
– Яке у них безглуздя в голові!
               – Які з екранів виглядають рила!
– Яке політбюро еСеРеСеР!
               – Яка прислуга – неокомуністи!
– Який поперек горла їм боксер!
               – Які в серцях – борці-баскетболісти!

Оце і є мізерна наша суть.
               Та під плакатні гасла шалапутні
               качанівську Бастилію візьмуть
               не журналісти, а бабусі з кухні.
То де ж воно – письменницьке перо,
с т и л е т     і     с т и л о с,
               пензель, слово Боже?
То де ж вони – та мудрість і добро,
з якими нас ніхто не переможе?

VІ. НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА КАЛЮЖІ
(в стилі ретро)

Давайте, по калюжах – в ретро-вік.
Без фанатизму. Тобто – без простуди.
Що-що, а теплий дощ колись та й буде.
Можливо і не вступимо в потік
німої кривди й мовної облуди.
               Сенатська площа – перший наш майдан
               у боротьбі за волю проти звірства
               в проекції на світовий екран
               стійкої сили духу українства.
Хіба це не нащадки Богунів,
Рилєєвих, Раєвських, Кривоносів
прийшли на площі Невських берегів,
втрамбованих на костях малоросів?
               Звідтіль Шевченко з-під колючих брів
               страшить самовдоволених нарцисів
               так само, як лякав колись царів.
І знову закипає людський гнів.
Шукають руки вил, шабель і списів.
               Сичать із блогів тролі ГПУ –
               вгодоване поріддя кадебіське
               в’їдається і в душу, і в печінку
               з тим самим ненависним, – розіпну,
змієязичне, антиукраїнське.
Ті ж самі – зі стволами біля скронь,
колись волали, – розіпни Ісуса.
та ж простота свята брудних долонь,
що підкидали дрова у вогонь,
де догорало тіло Яна Гуса.
               Ті ж – відняли в Тютюнника перо.
               Ті ж самі нарікають на Петлюру,
               що не сприймав загарбницьке нутро
               у звірів, ласих на чуже добро,
               у носіїв ворожої культури.
І хоч держава в нас на всіх одна,
все ті ж – ганьблять Шухевича й Бандеру,
за те, що дав «братам» прочухана.
А на війні… На те вона й війна,
щоб не міняли волю на химеру.
               На те й корида.
                               І жало змії
               так само труїть Стуса й Симоненка,
               що відрікались щастя і сім’ї
               заради щастя України-неньки
               і віддали життя, як і Шевченко,
               за всі чужі гріхи, мов за свої.
А скільки безіменних і забутих
простих січовиків козацьких чот
ішли на герць, щоб нам сьогодні бути
і далі йти до вказаних висот?
               І так про всіх, по зернятку, потроху,
               хто на вівтар поклав своє життя
               у боротьбі за краще майбуття
               у цю страшну безмозкістю епоху
               без вороття…
На жаль, без вороття.

VІІ. РЕПОРТАЖІ З ОСТРОВІВ НЕВЕЗІННЯ
(без весел і вітрил)

Яке спокійне вседержавне плесо
вкриває непроглядну каламуть.
Глаголять телебачення і преса:
                – На Україні справи без прогресу.
– В Росії кращі. Там на все плюють.
               –Свобода всіх лякає більше танків.
– В Європу не пропустять все одно.
               Заклинило ХарибдуІ, поки з банків
               на острови Гаїті і Ямайки
               сплавляють урки золоте руно.
– Хайль, Інтернет, в якому, згідно спаму,
Донбас – це мінне поле без межі.
– В Європі не читають між рядками.
В Європі констатують бариші.
               – Полеміка від Заходу до Сходу,
               куди ж це ми збираємось ввійти?
– Щоб вивести себе на чисту воду,
як мінімум потрібно попливти.
               – Ми стаєри. Пливемо триста років.
               Імперія ще взує в постоли.
– Гребли, гребли... Але за кілька кроків, –
«буль-буль...», – і вигулькнути не змогли.
               – «Все для народу»,
– пишуть з островів, –
               нарешті заґратовано залізно…
– …не насушили, правда, сухарів.
               – В минуле стали. Та вертати пізно,
               аби утерти сльози матерів.
– Вакханки веселяться над рікою…
               – …модерну Музу чути з-за ріки,
– зате Феміда править над юрбою
з киреєвської легкої руки.
               – Освіті – Таб… табу оголосили –
               одну на двох кацапів поділили.
– Московське православ’я ллє єлей,
аби в безбозбожних не усохнув глей.
               – Пегасу знову обкарнали крила
               і     п л а ч е     к о н и к –
                               любі друзі з’їли,
– і сушить ризи пасічник Орфей.

               Все нижче старт.
               Все ближче горизонти
               та даленіють мрії про земне.
Прилюдно, для підпільної роботи,
наймаються манкурти та сексоти,
яких новітнє плем’я прокляне.
               Це все ознаки ближнього сусідства,
               яке в погонах Каїном стоїть
               і хижо жде агонії суспільства,
               допоки совість нації мовчить.
Критична точка – на границі гніту.
               Народний гнів не знає перепон.
Колись же люди стомляться терпіти?...
               …Якраз коли по водах Геракліта
               в майбутнє
               відправлятиме ХаронІІ.

VІІІ. ПРИТОКАМИ І ПРОТОКАМИ
(в народ)

Все нібито вирішує народ.
Як сказане́, то ніби так і буде.
З народу, ніби, всі виходять в люди
і потім кожен, ніби патріот,
обов’язку святого не забуде.
               Ось і прийшли.
І знову – все не ті.
               Одним уже й тюрма не допоможе,
               у інших – брак блакитної кості,
               а діти стали
                               раптом –
                                               сім’я Боже.
Прийшла пора Неронам записним
не тільки нездійсненне обіцяти,
а краще – повернути «місце свято»,
що помилково віддане блатним,
для слуг народу –
надто дорогим,
та надто ненаситним, хоч багатим.
               О! Ці – з народу. Хлопці хоч куди,
               пов’язані і кров’ю, і брехнею,
               сухими вибираються з води
               і з ополонки – в дні перед кутею.
За всіх, звичайно, відповість – вона.
               І одержимі бісами з бомонду
               святкують, що по їхньому закону
               на «свято место» вдерся сатана,
               біблійний звір по кличці – легіони.
І знову: опозиція без рук,
тотальний страх від наслідків свободи.
Гвалтує оптом головний павук
всю в вроздріб розпорошену породу.
               І резюме розлогих інтерв’ю:
                – Всі починають ближнього любити…
               …як тільки візьмуть в руку булаву!

Куди не кинь, а наша карта бита.
Вони собі гризуться за корито,
а людям все підсовують траву.
               Хамелеони та слизькі вужі
               усі місця пригріли за прогнозом.
Паруються пани й товариші.
               Біжать позаду дурники за возом.
               І правлять бал намісники чужі.
Народ прозрів,
як жаба під гіпнозом.
               Без покарань в обітований край
               не пропускає Божий серпентарійІІІ.
Плотами з трупів виплив «пролетарій»
з-за териконів
               у столичний рай.


І – Харибда і Сцилла – дві каменюки на границі в Європу.
ІІ – перевізник у царство тіней.
ІІІ – одне з Божих покарань біблійного Єгипту – нашестя різноманітної гардини





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-03-01 18:22:43
Переглядів сторінки твору 2449
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.300 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.661 / 5.93)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2026.04.16 13:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-03-02 04:56:26 ]
"і п л а ч е к о н и к –" серед трав - нема мелодій... Ліна...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-03-02 10:01:26 ]
Хамелеони та слизькі вужі
усі місця пригріли за прогнозом........