ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта
               Частина ІІІ
ІX. ВИХІД
(З Єгипетського іга)

Нам – у безвихідь? За Дунай, або –
в     н е і с х о д и м і     предками простори.
Але по дну нам, бачите, слабо́
попід рядняне, аж червоне, море.
               На жаль, ми все ще хворі від крові
               і від такої немічної долі.
Діагноз: перемкнуло в голові
від щастя жити
з урками на волі.
               Нам страшно від примар еНКаВеДе.
               Ще діє ним запущена програма,
               хоч видно всім, куди кого веде
               дивізіон хазар і чингізхама.
Розтягнуті і банки, і спілки́.
Ще є повітря!
Втрачена свідомість,
що є земля, вода і нерухомість,
яку додирибанять їх синки
та й кануть у офшорну невідомість.
               А ви тут розбирайтесь з «язиком»
               та розпинайте «винних» на гілляці,
               у кого все ще кігті, а не пальці…
               А «кровосісі»І щезнуть «за бугром»
               десь за замком
               у замку чи в палаці.
Ой, не одному айкнеться тоді…
               …Поетам признаватися не стидно,
               що       п и ш у т ь       н и м и
                               вила по воді.

     Поети відкривають очевидне.
     А от пророки – те, чого не видно,
     коли кермують іроди-вожді.
Пророк не йде прислугою до Музи,
коли на ближніх точаться ножі,
коли сліпі та люті боягузи
на шиях слабодухих «любих друзів»
привласнюють досягнення чужі,
коли жирує тля гоноровита,
коли не в моді співчуття сердець,
коли Жінки готові хоч на герць,
а сильна стать – Femen заборонити,
коли на крові зводиться мечеть,
коли в чаду – культура і освіта,
а цвіт науки шашелем побитий,
коли хамлом знедолені ущерть,
мігрують в рабство діти посполитих…
           …Пророки починають говорити,
           коли самі приречені на смерть.
Міняються століття і епохи,
аж поки грім не вдарить із висот.
           Ведуть людей поети і пророки,
           та тільки цього буде мало, поки
           їх не очолить воїн-патріот.

X. ВІД ЛІРИКИ ДО МЕТАФІЗИКИ
(в бухті забуття)

Ми все про казна-що по той бік річки,
а хочеться,
           під шелести дощів,
про змоклий день, про марення берізки
у хуртовинній зелені лісів.
           Про золоте руно пшениці в полі,
           про буйний цокіт щастя з-під копит
           в козацьких сідлах на сторожі волі,
           звитяги й слави, що в душі кипить.
           І кращої не відшукати долі.
Це – про дочасне.
           Можна і про нас.
           Ой, не для всіх під шелестіння гривни
            «танцюють осінь з вітром білий вальс»…
           Для більшості лишень вітри трутизни
           метуть під ноги різнобарв’я тризни.
           Різьбить екслібрис невблаганний час
           про іншу долю на тернах Вітчизни…
…Не Геродот штовхнув нас під укіс.
Нам би одна історія – з історій,
що водять досі кожного за ніс
у світ метафізичних алегорій.
           Безпам’ятством страждає весь народ.
Усе проходить, та не все минає.
В печерах духу ще живе циклоп
і від крові́ не зменшився потоп.
Армагедон, крім того, теж триває.
           Спасе не корумпований майдан.
           Корида з бидлом – теж не Панацея.
           Нам світить сонцем лиш свята ідея.
           За нас – Кобзар. І Крути. І Богдан.
           І Каменяр. І дочка Прометея.
Хто нашу долю вирішить за нас?
Хіба в народу власних сил забракло?
Комусь дістались золото і газ,
а нам конюшні Авгія в той час,
коли потрібні подвиги Геракла…
           …У світі віроломства та інтриг
           не вразить гідру слово Златоуста.
           Не кожне ложе – для меча Прокруста.
Виходять в бій на політичний ринг
прямі нащадки Кастора й Полукса.
           Хай спрут орди відчує кожен м’яз
           козацького гартованого роду.
           Щоб змити струпи більшовицьких язв,
           йде Гіппократ з рецептами свободи.
Державний три́зуб.
           Добрі козаки.
І поки в ложах «прінімають мєри»,
до наших лав ідуть Кармалюки
під прапором Петлюри і БандериІІ.
           От не забути б тільки про урок:
           за крок до зради –
                       лиш півкроку влади.
           Та ми ще переступимо цей крок
           і плутанина нитки Аріадни
           колись таки змотається в клубок.

XІ.У ФАРВАТЕРІ АРТБУХТИ
(чи у морі крові)

От і море.
           Слава бозна чому.
Хоч і не хотіли – допливли.
І якраз на фініші прямому, –
руки вгору!
           Знову – де були.
Ще у Сочі не закрили ігри,
а уже у Таврії, –
           ура!
Раша підняла триколора.
Захищати суржикове іго
кинулась налякана сестра.
           Неорекетня гоноровита
           знову тягне руку із Москви.
           Їй потрібні наші острови,
           де осіли долари бандита.
Де поділись голови ясні?
Де взялося військо безпритульних?
Та включіть остатки заґоґулин,
а не телеящики брехні.
           Спокою в історії немає.
           Навіть розігнутись не дає.
           Ще не встигли скинути своє,
           а свиню сусіда підсуває.
І немає лінії осі,
щоб своє від брата захистити.
....................................................
           На нашій спині виїжджають всі,
           кому не лінь історію творити.
Орел і беркут, ляхи і орда
чекають аби трупами укрили
солдати миру дідівські могили
і аж тоді дістане їх біда
малого брата, втопленого в крові,
оточеного з моря і згори
у щупальцях смертельної любові
до булави…
           За те, що ми готові
оберігати наші прапори.
           Ой не діждете посіпаки ката
           іти у рай на нашому горбі.
           Тримайте у руках свої лопати,
           якими яму риєте собі.
Ще є ліси, і криївки, і доти,
і буде кара Божа із небес.
Ще сила є і порох ще не щез.
Зламаємо іудині «оплоти»,
бо не зламати волю патріота,
якщо у ньому Божий дух воскрес.
....................................................
Тече Дніпро.
           Стоїть Тарас.
                       Месія
вдивляється за обрії з горба
туди, де грає море, чайка мріє.
           Гойдається на хвилі флот Росії –
           радянська слава й світова ганьба.
Тече у море річка Геракліта
у руслі історичних дежавю,
виплескуючи іго московіта
і пайзлики розбитого корита,
як несусвітню місію свою:
лякати, катувати, убивати,
присвоювати жито не своє,
а то і тупо тероризувати –
ось щире братолюбіє твоє.
           Диктатори єднаються у зграю
           скажених, ненажерливих вовків.
           У людожера нації немає.
           Великорос надіється й чекає
           повзучої агресії «совків».
Течуть у Лету істини струмочки.
І не дають бентежному перу
роздмухувати іскри у рядочки...
Та ґнотом у порохової бочки
була і все ще є КаПееРУІІІ.
           А Богові достатньо сокоруху
           весняного,
                       що видимий Йому,
           коли у гартуванні сили духу
           невидима і вразлива для слуху
           яріє революція в Криму.

XІІ. ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
(з водопаду на мілину)

                       « Коли за правду б’ється безталання,
                       таланти, мені соромно за вас»

                                   Є. Євтушенко
Зважаючи на гостроту сюжетів
при висвітленні липових проблем,
випрошую пробачення в поетів,
що замість них, не маючи патентів,
пройшовся краєм ліцензійних тем.
           Я розумію, краще про лелеку,
           про журавлів, що з вирію летять.
Якщо до зайця куцому далеко,
то хто тоді, коли мені так легко?
Це й так всі знають?
То чому мовчать?
           Мовчать, бо гомонять неандертальці,
           що мова – це державний інструмент,
           який руйнує націю ущент,
           доводячи до стану індіанців
           або маорі – між новозеландців.
Історія – не вивчений предмет.
           І тут не допоможуть епіграми
           на кровососів
                       гусячим пером.
І гнус, і комарі летять роями.
           Ще рано малювати нам словами,
           коли писати треба батогом.
Хіба не бачать пастирі свободи,
що «наш гарант» від витоків не наш?
То де ж нон-ґрата зрадникам народу?
Та поки ми товчемо в ступі воду,
пірати все беруть на абордаж…
           …На відстані ми бачимо гостріше,
           що буде, що було і все ще є.
Як жаль,
           що місця подвигам – все більше,
а місця жити –
           зовсім не стає.
           Не нарікай на вибрики Пегаса,
           що не зривав з достойників корон,
           і праведних отців – з іконостаса.
Майдан ще є.
           Не все пройде як сон.
Громовідвід підключений на масу!!!

…Буває тяжко
           змовчати
                       до часу,
коли набат прорветься в мегафон.

P. S.
Кому це нині треба?
                Для розрядки.
Та й автор теж безмежно був би рад,
якби за «дифірамби комунякам»
йому також прикоськали конякуІV,
як і Тичині вдячний Ленінград.

                 2012-2014

І – лексичне новоутворення на Банковій від слова кровососи;
ІІ – нагадування про ідеали, яким присягають обранці під жовто-синім державним прапором;
ІІІ – комуністична партія регіонів;
ІV– на ювілей П. Тичини ленінградці подарували йому величезну копію мідного вершника, на що Павло Григорович відреагував: «…і за коняку теж дякую!»





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-03-04 12:53:19
Переглядів сторінки твору 2182
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.296 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.642 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2025.06.07 12:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-03-04 15:12:49 ]
Мабуть доречно видати поему окремою книжкою чи уже є?