«Суспільство є те саме, що машина. У ній збій виникає тоді, коли її частини відступають від того, до чого своїм хитрим майстром зроблені.»

(Григорій Сковорода)

У місті повітряного ренесансу
На бруківці з чорних доломітів
Біля контори сліпого архіваріуса
На вулиці аптекаря Вергілія*
Божевільні велосипеди
Знайшли свою пристань,
Чіпляючись якорями педалей
За відблиски вітрин принцепса –
Того, хто Германік чи то його син
І Цезар, і Чобіток, і ще й Юлій.
Замість газети читати буду афішу,
Замість сніданку гострою бритвою**
Пошкрябаю свої щоки,
Замість «Добрий день!»
Побажаю нірвани***
Продавцю морозива і тістечок.
Його звуть Клавдій
І він теж любить гриби
І дружину зве Агріпіною,
Він теж пише трактат по етрусків
І постанови про вітри та видовища.
Тільки він любить –
На відміну від того Клавдія
Кататися на божевільних велосипедах.
Він користується підтяжками,
Бо боїться загубити штани вічності.
Пригостіть його фразами.
Тими самими – про нас.

Примітки:

* - я знав двох аптекарів у яких імена були Вергілій. Один жив Дубліні білі Трініті-коледжу і був дуже сентиментальним, а інший в Осло (Христианії) і мав великого чорного кота якого годував сардинами.

** - до речі, гарний спосіб поснідати. Колись я такого способу не цурався, але запустив бороду, згадавши, що слово Улад перекладаєть як «Країна Бородатих».

*** - старе ірландське привітання. Один мій знайомий, якого звали Рорі – в нього ще бракувало двох пальців на лівій руці завжди вітався так: «Метафізичної тобі нірвани у вітряний день!» Хоча сам він був фізиком, зовсім не ліриком. Що не типово для ірландця…