ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2020.04.01 03:28
Наче півня співучого гребінь
Чи із сушених фруктів узвар, –
Багровіло над обрієм небо
І згасало в мереживі хмар.
І пітьми мерехтлива навала
Виповзала на стишений шлях, –
І зливалися з сутінню далі,
І нестерпно рябіло в очах.

Микола Дудар
2020.03.31 22:00
Всадови себе в клітку
Випни душу і з’їж
Самотині об’їдки
Підмете хтось на вірш…
І цей хтось ближній родич
Ворог лютий свобод…
Де капкан, там і здобич -
Один день - епізод…

Євген Федчук
2020.03.31 21:14
Це було, говорять люди, у часи далекі,
Коли в світі панували римляни і греки.
Тоді, кажуть, їхні боги іще мали силу
Та, бувало, навіть, часом по землі ходили.
І простому, кажуть, люду траплялись на очі.
Про один такий випадок розповісти хочу.
Забажа

Олександр Панін
2020.03.31 19:58
Фантасмагорія


Любовне нездоров’я
розірвало мозок,
Страждання –
хвороблива насолода,
Муки –

Віктор Кучерук
2020.03.31 19:34
Хоч серце жваво стукотить
Без стомлення ознаки, –
Ані турбот, ні суєти,
Ні задумів ніяких.
Вже десять днів мине ось-ось,
Як стало трохи жаско, –
Радію, вгледівши когось
Загнузданого в маску.

Світлана Ковальчук
2020.03.31 16:02
Перша брунька, перша цьомка –
То весна.
Плеще, плеще у долоньки, чарівна.
І сокоче, і цвіркоче горобцем:
«Хочу, хочу, хочу, хочу бруньок ще».

Друга брунька, друга цьомка –
То весна,

Іван Потьомкін
2020.03.31 13:56
Ламаний гріш вам, філософи
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.

А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.

Олександр Сушко
2020.03.31 09:16
Хочеш правди? Добре, розкажу
Скільки вона коштує сьогодні.
Запрягає ліліпут олжу,
Їде в рай (на цирк уже негодний).

Голова в короні! Тру-ля-ля!
У руці скіпетрик з маракуйї.
Фокус-покус ловкий! Тіко глянь!

Сергій Губерначук
2020.03.31 09:09
Стовпи стогнали, вкопані в степи,
прострумлено, заглиблено в роботу.
А дні стояли, мов старі снопи,
мов скитські баби, мов свічки без ґноту!

Спливла війна в криваву круговерть,
і тиші так нечувано препало
на ті лани, які скосила смерть,

Олександр Олехо
2020.03.31 07:48
Йшов 666 день карантину. Закінчився останній сухарик із трьох міхів, заздалегідь засушених. Закінчилась остання чайна ложечка цукру із трьох міхів, заздалегідь куплених. Закінчився останній ковток горілчаної продукції із трьох десятилітрових бутлів, зазда

Микола Соболь
2020.03.31 07:46
А цім, що вірус, що чума
Не візьме їх і срібна куля.
У кого Совісті нема,
Тому й земля ув очі муля.
Ось-ось у шурхоті купюр
Здійсниться мрія депутата…
Народ посадять до баюр
І скажуть: «Ми не винуваті!»

Ярослав Чорногуз
2020.03.31 01:55
Вже свіжа зелень всіяла кущі,
І цвіт укрив усміхнені дерева.
Весна іде – квітуча королева
І променями лагідно блищить.

І мліючи від пестощів любові,
Вилискують на сонці в яснині,
Об щоки труться котики вербові,

Олександр Панін
2020.03.31 01:02
Задзеркалля

Задзеркалля,
Страшніше
за пекельне провалля -
Нескінченні
терпіння його та
чекання,

Мессір Лукас
2020.03.31 00:12
Флануючи в гетто,
Де гицлі звично справляють роботу
В присутності мешканців,
А мешканці, вже безробітні,
Рятуються від пандемії
Настійкою глоду й пивом,
Яка вже різниця їм, справді.
Зустрів перехожого,

Любов Лисенко
2020.03.30 20:04
Природа вмиває нечисте обличчя,
Відкашлює з бронхів, виймає з кишень.
Смирення скінчилося, впала у відчай,
Та врешті із миші зробила мішень.

Терпіла допоки не влізли у вуха,
Не вигризли нір, не нагадили в них,
Творіння від смороду мучить задуха,

Євген Федчук
2020.03.30 19:33
Що воно за квітка синьоока
На стеблі високому росте?
Я спинивсь від неї за два кроки,
Озирнувся на чотири боки,
А спитати ні в кого, проте.
Тож зламав собі цупку стеблину
З квітками та і подавсь в село.
Думаю: когось-таки зустріну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сорока Петро / Рецензія коментарів
Т.Дігай. Перед незримим вівтарем. Денники 2007 року
Тетяна Дігай РОМАН ДУШІ З ПРОДОВЖЕННЯМ
Петро Сорока. Перед незримим вівтарем. Денники 2007 року. – Тернопіль: Сорок А», 2008. – 300с

Писати про Петра Сороку для мене велика втіха і радість. Люблю його «Денники», читаю-перечитую, ці книги завжди поруч зі мною на письмовому столі, завжди під рукою, напохваті, бо потрібні мені, як цілюща вода у спеку! Сьогодні мова про нову книгу – денники 2007 року.
Вважаю, що відразу важливо розставити правильні акценти. Петро Сорока веде не традиційний щоденник подій чи думок, його інтроверсійний денник – це добротна денникова проза, де слово щільно припасоване до слова, картини повнокровні й зримі, образи психологічно-переконливі й випуклі, а фрази майстерно акцентовані. Це не скоропис, а майстерно виписане і стилістично огранене письмо, що, зрозуміло, вимагає від автора не тільки таланту, а й важкої праці. Уявляю, скільки поту пролив письменник, відточуючи кожну фразу, але, що характерно, потом його письмо не пахне, воно легке, сказати б, летюче, світле і аркодужне. Ось перший-ліпший приклад, що потрапляє мені на очі:
«Як одразу ж розпрозорюється душа, коли після довгих днів сльоти, болотяної чвири, брудних обложних туманів починає мести сніговиця. Світ прокидається, лискотить і оживає. Мобілізується ліс, і всім своїм гіллям тягнеться вгору. Світюча стихія снігу заворожує і полонить дерева, в ній вони, як риби у воді, а безсніжна зима пригнічує їх.
Коли дме завія, то неба ніби немає, воно зливається з землею, тільки відчуваєш його вривчасте дихання, як пульсацію безодні, з якої може мести безконечно».
Тут все на своєму місці, все грає і світиться, але й змушує задумуватися, задіює душу, серце і мозок.
М.Жулинський називає денники П.Сороки (а їх уже вісім) романом душі з продовженням. З цим важко не погодитися. Все-таки головне завдання, яке ставить перед собою автор – виповісти душу, в анотації до останнього в часі денника він навіть радить нам прийняти це письмо «як коментар до його душі». Сповідальність – найприкметніша риса денникової прози, яка разом із чудесними описами природи належить до найсильніших сторін денників. Для письменника важливо уміти майстерно змалювати природу, передати її зримі порухи, тони і барви. Якщо митець не вміє цього робити, то можна з певністю сказати, що доброї прози від нього чекати марно. П.Сорока малює словом так, як художник пензлем.
Але повнокровні й вражаючі описи природи – не самоціль для письменника. Природа для нього тільки тло, на якому розгортаються події, вона також – магічне дзеркало, що відбиває внутрішній стан людини. Іншими словами кажучи, природа і людина тут одне ціле, бо частка світової душі розлита в них.
Про денники сьогодні говорять і пишуть немало. Це не означає, що вони здобули широку популярність і неймовірний успіх у читача. Подібна лектура дуже непросто пробиває собі дорогу до читацьких сердець, і передусім через погано налагоджену систему книгорозповсюдження та засилля попси, що дезорієнтує читацький загал. Денники не потрапили ні в сферу зацікавлених дискусій та полемік (будемо надіятися, що це явище тимчасове), ні піарних скандалів, бо це чуже авторові, який прагне жити, як Василь Барка, в білій схимі й відродити в Україні агіографічні традиції, як це робить у Франції Крістіан Бобен. І все ж про попередні видання денникової прози писали немало, до того ж імениті й знані письменники і критики, як-от В.Захарченко, В.Міняйло, Р.Іваничук, М.Жулинський, С.Антонишин, Є.Баран, ІБТ, Олег Соловей (перелік можна продовжувати ). Але, як на мене, найкраще розкрили глибинну сутність цього письма молоді науковці Олександр Хоменко, Анна Харченко і визнаний авторитет в науковомі світі проф. Луїза Оляндер. Мені не залишається нічого іншого, як тільки процитувати їх найпосутніші висловлювання:
Ось висновок, до якого приходить А.Харченко з Івано-Франківська:
«В сучасній літературі інтелектуальних ігор денники П.Сороки чи не єдині підносять на п’єдестал не розум, а людське серце і душу. В цьому їхня сила і певна слабкість: письменник не боїться розкривати душу і серце, бо йому є що сказати, але “сівба світла” вимагає “перегуку співкревних душ”, знайти які не просто важко – архіважко…»Луцький професор Л.Оляндер стверджує: «Осягнення вищої форми буття – це надзавдання денників, цей висновок стає очевидним після прочитання третього розділу, де П. Сорока, не втрачаючи ліризму і жвавості оповідання, розкривається як вдумливий критик, глибокий аналітик і мислитель…
Денники просякнуті стриманим, незважаючи на виняткову щирість у виразі почуттів і думок, щемом любові до людей і своєї землі…»
Петро Сорока дуже відповідально ставиться до композиційної побудови своїх денників. У нього не просто стихійна, неорганізована багата мозаїка щоденникових нотатків (як це бачимо, скажімо, в Р.Дідули, В.Кикотя чи О.Смоли), а добре продумана і гармонійно викінчена ораторія, де інтроверсійний денник розкриває випробування душі на шляху до Бога, “Одробини” – випробування Божих людей долею і літературний денник – випробування творчої людини талантом. Цьогорічні денники мають також своєрідні додатки – листи незабутніх Івана Іова, Валерія Іллі, Галини Гордасевич, Миколи Вінграновського, Святомира Фостуна, Олега Орача, Володимира П’янова.
Література, що не сприяє духовному оновленню чужа авторові денників, тому в літературних нотатках він пише здебільшого про тих, хто близький йому за духом і світовідчуттям. З цього приводу варто навести такий фрагмент:
«Це дуже добра і вигідна позиція – все приймати за вищим розрядом і над усім ставити «ніщо». Для багатьох моїх приятелів-літераторів є тільки стиль письма, а більше нічого. А я ще дивлюся і на стиль життя, вважаючи його первинним. Бачити людину в цілому і на все дивитися крізь призму душі – це для мене вище мистецтво. Бо не за стиль письма нас судитиме Бог, а за стиль життя. Бо врешті-решт все, що б ми не написали чи не зробили на цій землі, тлінне, а душа вічна. І якщо немає душі, немає нічого.
«Ніякої душі», – кажуть вони мені.
Ось де вододіл між нами.
А коли дивишся на все крізь душу, то й по-іншому сприймаєш. І хай це буде «оптичний обман», хай я помиляюся. Але помиляюся у вірі й любові, а не в безвір’ї і цинізмі.
Мені є на кого орієнтуватися. Ось хоча б на Франка. Хіба він не подав нам прикладу, як треба ставитися навіть до найменшої мачини таланту? Повчитися б нам того, як він збирав і згуртовував навколо себе «господні зерна».
Це, однак, не означає, що П.Сорока не звертає уваги на мистецький рівень письма, не розкошує стилем. Зовсім ні! Одначе літературу він поділяє на таку, що допомагає людині вистояти в цьому світі, сприяє становленню душі й літературу обезлюднюючу, таку, що штовхає в безум гріха, «запускає в душу вірус, аби потім її скласти в потрібній конфігурації».
Денники – це ще пошуки спільників, вони вперто гуртують письменників християнського світу, бо стоять на сторожі слова світлого, чистого і глибоколюдяного. «Прозаїк Володимир Шкурупій, – читаємо в літературних нотатках, – після тривалого (сімнадцяти¬річного!) мовчання повернувся у велику літературу невеличкою повістю «Чи я в лузі не калина». Це річ давня, писана ще за «горбачовської гласності», але той факт, що вона вийшла друком – прикметний і навіть знаковий для всіх, хто читав «Живу росу» та «Осінню горошину», бо це означає, що неокласичний напрямок в українській літературі отримує потужну і світлу підтримку, спроможну протистояти обезлюднюючій та демонській літературі, яка намагається захопити всі ключові позиції».
І ще важливо наголосити, що денники Петра Сороки – це завжди «літопис наших днів і їхнього рушія – Людини. Саме літопис самовидця епохи складної, суперечливої, часом навіть абсурдної « (за О.Гижим). А ще автор вражає рівнем душевної відвертості, відкритості. Він справді беззастережно оголюєте нерви, що робить його, кажучи словами житомирського прозаїка Г.Цимбалюка, надзвичайно вразливим для цього безпардонного світу. Але насправді саме в цьому його сила. Магічна і непозбутня!

Р.S. Замовити нові денники Петра Сороки «Перед незримим вівтарем» можна за адресою:
E-mail:soroka @ home.te.ua

"Денники" Петра Сороки можна побачити і у нас
http://maysterni.com/userreview.php?id=18050

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-04 01:08:49 ]
"..гуртують письменників християнського світу..."

..варто було б ознайомитися з ранньою творчістю Т. Дігай.. для осмислення деяких тез..

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2009-08-30 08:30:06 ]
МУЗА
Петрові Сороці

О благословенна мить!
У нічному соборі моєї душі
перед незримим її вівтарем,
аж під знаком люблячого серця, -
виблискують ясні пелюстки
живого вогню,
а з нього виходить вона -
жадана і трепетна Муза...
Осанна!