ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2021.04.16 13:24
Розбилося вікно.
Фуґас упав на стіл.
Скрізь покотивсь кришталь дорогоцінний.
Під вибух душ від тіл
кров приснула в вино.
Це вже не просто прояв реакційний!

Це виділення зла.

Олена Музичук
2021.04.16 09:55
Чекаю ельфа...
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.

Ігор Деркач
2021.04.16 09:53
Іще живу...
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,

Олександр Сушко
2021.04.16 08:51
Нене! Ти для мене - божество!
Світ навчила як себе любити.
Але ми давно уже не вдвох,-
Самотію вже десятий квітень.

Крилами махнувши над Дніпром
Відлетіла в ирій,, мов жар-птиця.
Я поет. А водиш ти пером,

Віктор Кучерук
2021.04.16 08:45
Звільнившись нарешті з полону кружінь,
Згубивши на спокій надію, –
Занурився вітер у гущу цвітінь
І запахи врозтіч розвіяв.
Чадні аромати наповнили враз
До краю навколишній простір, –
І ширшав, і глибшав струмуючий час,
Весну зустрічаючи в гості

Юлія Івченко
2021.04.16 08:07
і він говорив їй дихаючи прямо в лице
що усі хто пишуть бідні неначе церковні миші
що усе що є послідовним приносить якийсь процент
і тому лише протяг шугав по її горищу

що вона не геній і у неї надто посередній талант
а він мусить ним дихати на оц

Микола Соболь
2021.04.16 06:28
Небозводе, сьогодні заплач,
завоскуй свої сльози туманом.
Час летить невгамовно, навскач.
Людська щедрість скоріше омана.

Ошукають у храмі святих,
править світом лукавість, облуда…
Наживатись на бідних не гріх,

Ярослав Чорногуз
2021.04.15 20:25
Батьку, ти один у мене є,
А матусі більше вже немає.
Ти здоров`я бережи своє,
Не спіши іти за небокраї.
Ти завжди є синові взірцем
У родині, в праці – гордість роду.
Бо завжди відмінним є борцем
За свободу рідного народу.

Євген Федчук
2021.04.15 20:19
Максимові не довго на Січі сумувалось.
Не встигли ще гармати як слід заговорить,
Підгайці штурмувати лиш козаки збирались,
Як кошовий на раду зібрати всіх велить.
І довбиші взялися товкти у тулумбаси,
Вся Січ завирувала, зійшлася на майдан.
Для чого

Микола Соболь
2021.04.15 16:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Володимир Бойко
2021.04.15 15:34
Навальний сидить...
А чому не сидить Медведчук?
Ганьба! Вже на часі змінити безвільну позицію,
Збагнути принадність російського слова «каюк»
І гідно, як слід, вшанувати свою опозицію.

Олександр Сушко
2021.04.15 10:35
А чи справді люди люблять правду
(особливо лірики-поети)?
Хто зі мною поетичну варту
Аж до гробу нестиме уперто?

Не про квіточки чи мусі-пусі
Піде мова, а про люту січу.
Нагадаю тим, хто ще не в курсі:

Ігор Шоха
2021.04.15 08:28
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.

На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі

Ніна Виноградська
2021.04.15 08:22
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходит

Віктор Кучерук
2021.04.15 08:15
Мов порою весняною
Повернув снігопад, –
Білизною духмяною
Затуманився сад.
Замітає порошею
Поміж яблунь стежки,
Де з тобою хорошою
Я гуляв залюбки.

Сергій Губерначук
2021.04.15 07:53
Користолюбством вирізняєшся між інших…
Між іншим, величаво добра зовні…
По літаках, де поруч тебе в кріслі
знаходжусь я,
минають дні безмовні,
куняють тисячі ночей безбарвних,
і сотні стюардес пішли у безвість;
а ти рахуєш, одягнувши окуляри,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталія Чумак
2021.03.31

Анна Марічка
2021.03.24

Дена Лон
2021.03.18

Віктор Михайлович Насипаний
2021.03.06

Пан Сам
2021.03.01

Оля Мовшук
2021.02.22

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сорока Петро / Рецензія коментарів
Т.Дігай. Перед незримим вівтарем. Денники 2007 року
Тетяна Дігай РОМАН ДУШІ З ПРОДОВЖЕННЯМ
Петро Сорока. Перед незримим вівтарем. Денники 2007 року. – Тернопіль: Сорок А», 2008. – 300с

Писати про Петра Сороку для мене велика втіха і радість. Люблю його «Денники», читаю-перечитую, ці книги завжди поруч зі мною на письмовому столі, завжди під рукою, напохваті, бо потрібні мені, як цілюща вода у спеку! Сьогодні мова про нову книгу – денники 2007 року.
Вважаю, що відразу важливо розставити правильні акценти. Петро Сорока веде не традиційний щоденник подій чи думок, його інтроверсійний денник – це добротна денникова проза, де слово щільно припасоване до слова, картини повнокровні й зримі, образи психологічно-переконливі й випуклі, а фрази майстерно акцентовані. Це не скоропис, а майстерно виписане і стилістично огранене письмо, що, зрозуміло, вимагає від автора не тільки таланту, а й важкої праці. Уявляю, скільки поту пролив письменник, відточуючи кожну фразу, але, що характерно, потом його письмо не пахне, воно легке, сказати б, летюче, світле і аркодужне. Ось перший-ліпший приклад, що потрапляє мені на очі:
«Як одразу ж розпрозорюється душа, коли після довгих днів сльоти, болотяної чвири, брудних обложних туманів починає мести сніговиця. Світ прокидається, лискотить і оживає. Мобілізується ліс, і всім своїм гіллям тягнеться вгору. Світюча стихія снігу заворожує і полонить дерева, в ній вони, як риби у воді, а безсніжна зима пригнічує їх.
Коли дме завія, то неба ніби немає, воно зливається з землею, тільки відчуваєш його вривчасте дихання, як пульсацію безодні, з якої може мести безконечно».
Тут все на своєму місці, все грає і світиться, але й змушує задумуватися, задіює душу, серце і мозок.
М.Жулинський називає денники П.Сороки (а їх уже вісім) романом душі з продовженням. З цим важко не погодитися. Все-таки головне завдання, яке ставить перед собою автор – виповісти душу, в анотації до останнього в часі денника він навіть радить нам прийняти це письмо «як коментар до його душі». Сповідальність – найприкметніша риса денникової прози, яка разом із чудесними описами природи належить до найсильніших сторін денників. Для письменника важливо уміти майстерно змалювати природу, передати її зримі порухи, тони і барви. Якщо митець не вміє цього робити, то можна з певністю сказати, що доброї прози від нього чекати марно. П.Сорока малює словом так, як художник пензлем.
Але повнокровні й вражаючі описи природи – не самоціль для письменника. Природа для нього тільки тло, на якому розгортаються події, вона також – магічне дзеркало, що відбиває внутрішній стан людини. Іншими словами кажучи, природа і людина тут одне ціле, бо частка світової душі розлита в них.
Про денники сьогодні говорять і пишуть немало. Це не означає, що вони здобули широку популярність і неймовірний успіх у читача. Подібна лектура дуже непросто пробиває собі дорогу до читацьких сердець, і передусім через погано налагоджену систему книгорозповсюдження та засилля попси, що дезорієнтує читацький загал. Денники не потрапили ні в сферу зацікавлених дискусій та полемік (будемо надіятися, що це явище тимчасове), ні піарних скандалів, бо це чуже авторові, який прагне жити, як Василь Барка, в білій схимі й відродити в Україні агіографічні традиції, як це робить у Франції Крістіан Бобен. І все ж про попередні видання денникової прози писали немало, до того ж імениті й знані письменники і критики, як-от В.Захарченко, В.Міняйло, Р.Іваничук, М.Жулинський, С.Антонишин, Є.Баран, ІБТ, Олег Соловей (перелік можна продовжувати ). Але, як на мене, найкраще розкрили глибинну сутність цього письма молоді науковці Олександр Хоменко, Анна Харченко і визнаний авторитет в науковомі світі проф. Луїза Оляндер. Мені не залишається нічого іншого, як тільки процитувати їх найпосутніші висловлювання:
Ось висновок, до якого приходить А.Харченко з Івано-Франківська:
«В сучасній літературі інтелектуальних ігор денники П.Сороки чи не єдині підносять на п’єдестал не розум, а людське серце і душу. В цьому їхня сила і певна слабкість: письменник не боїться розкривати душу і серце, бо йому є що сказати, але “сівба світла” вимагає “перегуку співкревних душ”, знайти які не просто важко – архіважко…»Луцький професор Л.Оляндер стверджує: «Осягнення вищої форми буття – це надзавдання денників, цей висновок стає очевидним після прочитання третього розділу, де П. Сорока, не втрачаючи ліризму і жвавості оповідання, розкривається як вдумливий критик, глибокий аналітик і мислитель…
Денники просякнуті стриманим, незважаючи на виняткову щирість у виразі почуттів і думок, щемом любові до людей і своєї землі…»
Петро Сорока дуже відповідально ставиться до композиційної побудови своїх денників. У нього не просто стихійна, неорганізована багата мозаїка щоденникових нотатків (як це бачимо, скажімо, в Р.Дідули, В.Кикотя чи О.Смоли), а добре продумана і гармонійно викінчена ораторія, де інтроверсійний денник розкриває випробування душі на шляху до Бога, “Одробини” – випробування Божих людей долею і літературний денник – випробування творчої людини талантом. Цьогорічні денники мають також своєрідні додатки – листи незабутніх Івана Іова, Валерія Іллі, Галини Гордасевич, Миколи Вінграновського, Святомира Фостуна, Олега Орача, Володимира П’янова.
Література, що не сприяє духовному оновленню чужа авторові денників, тому в літературних нотатках він пише здебільшого про тих, хто близький йому за духом і світовідчуттям. З цього приводу варто навести такий фрагмент:
«Це дуже добра і вигідна позиція – все приймати за вищим розрядом і над усім ставити «ніщо». Для багатьох моїх приятелів-літераторів є тільки стиль письма, а більше нічого. А я ще дивлюся і на стиль життя, вважаючи його первинним. Бачити людину в цілому і на все дивитися крізь призму душі – це для мене вище мистецтво. Бо не за стиль письма нас судитиме Бог, а за стиль життя. Бо врешті-решт все, що б ми не написали чи не зробили на цій землі, тлінне, а душа вічна. І якщо немає душі, немає нічого.
«Ніякої душі», – кажуть вони мені.
Ось де вододіл між нами.
А коли дивишся на все крізь душу, то й по-іншому сприймаєш. І хай це буде «оптичний обман», хай я помиляюся. Але помиляюся у вірі й любові, а не в безвір’ї і цинізмі.
Мені є на кого орієнтуватися. Ось хоча б на Франка. Хіба він не подав нам прикладу, як треба ставитися навіть до найменшої мачини таланту? Повчитися б нам того, як він збирав і згуртовував навколо себе «господні зерна».
Це, однак, не означає, що П.Сорока не звертає уваги на мистецький рівень письма, не розкошує стилем. Зовсім ні! Одначе літературу він поділяє на таку, що допомагає людині вистояти в цьому світі, сприяє становленню душі й літературу обезлюднюючу, таку, що штовхає в безум гріха, «запускає в душу вірус, аби потім її скласти в потрібній конфігурації».
Денники – це ще пошуки спільників, вони вперто гуртують письменників християнського світу, бо стоять на сторожі слова світлого, чистого і глибоколюдяного. «Прозаїк Володимир Шкурупій, – читаємо в літературних нотатках, – після тривалого (сімнадцяти¬річного!) мовчання повернувся у велику літературу невеличкою повістю «Чи я в лузі не калина». Це річ давня, писана ще за «горбачовської гласності», але той факт, що вона вийшла друком – прикметний і навіть знаковий для всіх, хто читав «Живу росу» та «Осінню горошину», бо це означає, що неокласичний напрямок в українській літературі отримує потужну і світлу підтримку, спроможну протистояти обезлюднюючій та демонській літературі, яка намагається захопити всі ключові позиції».
І ще важливо наголосити, що денники Петра Сороки – це завжди «літопис наших днів і їхнього рушія – Людини. Саме літопис самовидця епохи складної, суперечливої, часом навіть абсурдної « (за О.Гижим). А ще автор вражає рівнем душевної відвертості, відкритості. Він справді беззастережно оголюєте нерви, що робить його, кажучи словами житомирського прозаїка Г.Цимбалюка, надзвичайно вразливим для цього безпардонного світу. Але насправді саме в цьому його сила. Магічна і непозбутня!

Р.S. Замовити нові денники Петра Сороки «Перед незримим вівтарем» можна за адресою:
E-mail:soroka @ home.te.ua

"Денники" Петра Сороки можна побачити і у нас
http://maysterni.com/userreview.php?id=18050

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-04 01:08:49 ]
"..гуртують письменників християнського світу..."

..варто було б ознайомитися з ранньою творчістю Т. Дігай.. для осмислення деяких тез..

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2009-08-30 08:30:06 ]
МУЗА
Петрові Сороці

О благословенна мить!
У нічному соборі моєї душі
перед незримим її вівтарем,
аж під знаком люблячого серця, -
виблискують ясні пелюстки
живого вогню,
а з нього виходить вона -
жадана і трепетна Муза...
Осанна!