Дочекатись би дзвіночка…
Жаль... шкода, не дочекавсь.
До ріки біжать струмочки —
Кілька сот своїх держав…
Всі вони якісь журливі…
За вікном, дивлюсь, дощить.
А навпроти груші слива —
Хочу вірити — дзвенить…

Вертає у минуле
одна щаслива мить,
аби ми не забули,
що час, таки, летить.
І тьохкає серденько...
гадаємо, – коли
раденькі, що... маленькі
ми іноді були?

Мені б годилося зненавидіть вогонь,
Що предковічний ліс жер на Кармелі .
Зненавидіть і вітер навісний,
Що потурав палити рукотворні села.
Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
Що не прийшов на поміч погорільцям...
Та не наважусь навіть осудить
Да

Не відбулось і не здійснилось, оминуло.
Щось залишилось в оберемках літа.
Бажання нині втомлені у клітці.
Дощі заснули, не співають про минуле,
І мальви не напились ще водиці,
А спраглими губами нам шепочуть.
О де ж ті незабутні серцю ночі?
На тому

Ось він – дух козачий у плоті –
сила Божа, погибель вража.
Хто ти, Воїне? Друже, хто ти?
Нам історія потім розкаже.
Чи є люди тебе сильніші?
Не стрічав я таких донині,
кожен з нас не святий, а грішний,
Бог такою створив людину.

Розвелося мамчиних експертів!
Ми та ворог наш для них - це рівність.
Чисті мрії, бомбами роздерті,
Ще живі та не втрачають гідність.

Стати вільними? Облиште! Що ви!
Душу тренувати - справа панська!
Тож навіщо вчити рідну мову?

Було невесело раніш,
А нині зовсім сумно стало, –
Немає правди ні на гріш –
Лише обман довготривалий.
Хоча немає цілих жил
Й до тебе ставлення негоже, –
Даремних витрат і зусиль
Ніяк позбутися не можеш.

Наші дітки граються в тривогу,
Влад, Галинка, а також Максим.
Ось сигнал. "Подалі від порогу", -
То Максим наказує усім.

І Галинка ляльку притуляє:
"Ти не бійся. Буде все гаразд."
Ці слова дівчатко пам'ятає,

пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила

Старість - це не тільки сивина,
Слабкість тіла, вузлуваті руки.
Молодих випалює війна:
Рани, страх, тяжкі душевні муки.

Тридцять років - а неначе дід!
Підійди - заглянь йому у вічі...
Сипле попіл на холодний лід

Коли од рабі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю, зустрінуся...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уже в Єрусал

Ну, дожилися! Це вже апогей?
Вершина рівноправ’я й паритету?
В кутку ридають лесбіянка, гей
від ницості подібного сюжету…

Трансгендери підкорюють загал,
не витримали й олімпійські ігри.
Безумство дике нині править бал,

Зневірені душі, розчавлені тіні...
Це буде не завтра. Це є вже сьогодні.
Проста безкорисливість - на карантині,
Давно відбувається щось незворотнє.

Листа написали. Але не рукою,
А звуками літер на клавіатурі.
Заслухались музикою ми легкою,

Як Борисфен хоронить ворогів! –
цілком ковтає в латах чи кольчузі,
тобі воздасться, враже, по заслузі,
не смій чужих тривожити Богів,
іди пріч з миром, люди ми не злі,
нам не потрібна твоя марна згуба,
як перестанеш бути душогубом,
настане мир і на

У незаклеєнім конверті
Лист невідправлений колись, –
На м’ятім аркуші відверті
Слова юначі збереглись.
У них надій тепло і щирість
Його найперших почуттів
Чомусь приховані лишились
Від когось аж до наших днів.

В нас один на двох "амінь"
Ввічливість, як підпис...
Ні мороки ні тяжінь
Від тоді як встрілись…
Все за розкладом від хвиль,
Що у повсякденні…
Є такий прадавній стиль
Завдяки арені...