Мені б годилося зненавидіть вогонь,
Що предковічний ліс жер на Кармелі .
Зненавидіть і вітер навісний,
Що потурав палити рукотворні села.
Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
Що не прийшов на поміч погорільцям...
Та не наважусь навіть осудить
Даровану Всевишнім трійцю.
Не йде із пам’яті , коли малим
На розпал в піч я ніс позичену жарину,
Як аж до сліз дививсь на млин,
Що крила безнадійно опустив,
Неначе птах, що не злетів у вирій,
Як восени вітав дощу малу краплину,
Бо ж вочевидь ввижалась вже тоді
До паморок духмяна та пухка хлібина.
Тому-то дорожу, як Божим заповітом,
Його посланцями –вогнем, дощем і вітром.
І як до болю прикро часом далебі,
Що дар оцей для всіх присвоїв хтось собі
І бавиться вогнем, немов маля примхливе,-
На горе оберта дароване Всевишнім диво.