Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Що, свій прискорюючи плин,
Я так наблизився до неба,
Що чую шурхоти хмарин.
Зневіра, туга і розпука
Мене терзають без пуття, –
Не можу вирватися з муки
Свого стражденного життя.
сезон осінній час реприз
еринії збирають вогкий хмиз
іржавіє усе зелене щойно
жнива на заході на сході форс мажор
неконвенційні офензиви
підносить свій ліхтар осяйний діва
Ми бачим сутність світу первозданну.
І крізь туман у муках неземних
Народжується істина, як панна.
Удалині палахкотять вогні
Домівок в тиші чистім узбережжі.
Так прагнення щоденні та земні
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться.
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь.
Дороговказом узяв собі
Одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
Фасади домів розвернули на північ дахи.
Ти, здається, смієшся без посмішки на обличчі,
І торкаєшся без руки.
І зникає блакить відкриваючи безвість мови,
І виманюють зорі розширити власне вікно.
Там — осяяні
Заволоко із диму і крові…
Кілька жменьок, дозволь їм уввись
Кілька крапель лиши для Любові
Оминем коли відчай і страх,
І розвіються хмари у небі,
А вже з крові і диму той прах
шукає вітер схов у димарі,
а білий сніг ще неодмінно буде
і сонце червоніти на зорі,
і Божий день народиться в безденні,
впаде до ніг уже коротша тінь.
Засіється на рік новий із жмені,
в якій змішались жито і ячмінь
Ще б трішечки тепла мені в долоні.
Дерева у осінньому меду
Завмерли чарівливо на осонні.
Притихлий вітер до землі примерз...
Стоїть незвична тиша урочиста.
А ясен обгорнуся геть увесь
І сидів нерухомо від слів,
Як юнак спотикався об трупи
Та від страху між ними тремтів.
Як зі смертю водив перегони
По уламках зруйнованих стін, –
Як довідавсь про скиди із дронів
І розльоти осколків од мін.
Здається, пройдено півсвіта,
Та серце, невгамовністю зігріте,
Нізащо не хоче спочивать.
Уже відкрито всі материки,
Та їх він самотужки відкрива для себе:
Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
Змагається із норовом св
Ще світла, тепла, щира і ласкава.
Вона така, як осінь ця казкова.
Душа її – феєрія квіткова.
Ця жінка – осінь, пані загадкова.
Вона, як тиша щемна, світанкова.
Хоча життя біжить, як літня злива.
І назустріч — п’ять годин…
І згадались крики кішки,
Кілька бутлів сухих вин…
Щось не склалось, зупинились
Ні, щоб вимовить: — Ночліг,
Мізки залишком промили
Хоч нині дід, не хлопчик безбородий.
У щічки цілуватися - лафа,
А в губці - позаземна насолода.
А той, хто не цілується - глупак,
Жаготні цьоми додають наснаги.
Хапай красу ручицями за карк
розмірковуй про свої плани.
Хай буде справа лише одна,
але зроблена - бездоганно.
Я і не думав писати цей вірш -
спочатку було нецікаво,
коли справи є важливі більш…
Земного спокою доба.
Поснули в теплих нірках миші,
Кота позбавивши забав.
Згустіла швидко ніч осіння.
Хитання тіней мовчазних, –
І безкінечні сновидіння,
Чи напівсонний стан без них.
– У чому різниця?
– Ти, просто поглянь, –
гуляє столиця,
пирує під час чуми.
Злетілись круки
з кремлівської вежі,
а тим залюбки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори на сторінці:
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Опис:
Зміст:
1. Загальна характеристика давніх язичницьких вірувань
2. Особливості слов'янських язичницьких вірувань
3. Пантеон богів
4. Див. також
5. Джерела
6. Українці
1. Загальна характеристика давніх племшіних вірувань
Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час можливості і поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином явища природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казання. Таким чином увійшло у вжиток, напевно, і поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо.
Люди відкривали невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим.
Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим).
Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань- іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а
також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).
На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, "поганськими" або язичницькими. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.
Походження слова «язичник» точно нез'ясоване.
Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом "язиці"(народи), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять
однією мовою. Саме як «народ» трактують це слово словники руської мови 17 ст. За етимологічним словником української мови слово «язичництво» — це «віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням». Слово «язик» відповідає і біблійному «гой» (євр.) або «gens»(лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens)включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього «язичництва» боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього.
Саме віра у Всевишнього до сьогодення намагається об'єднати людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була виділена приорітетною імператором Костянтином Великим в усій Римській імперії, після чого слово «язичник» стало синонімом слова «неримлянин», «варвар», «чужинець».
національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме «чужу віру», тобто те, що у греків та римлян означало «варвар».
В літописах дохристиянські вірування звуться «поганством», а люди, котрі сповідують інші віри (як рідні, так і чужі), звуться поганами. На думку деяких вчених, воно походить від лат. paganus, що первісно означало «селянин» (тобто людина з провінції Римської Імперії). «Поганська» віра розглядалась як погана, примітивна.
2. Особливості слов'янських язичницьких вірувань
Для українського політеїзму немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни, схоже, ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.
Суть стародавньої віри — це не особисте спасіння,
як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.
3. Пантеон богів
Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені
мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт.
Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.
Головні східнослов'янські боги:
був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.
Важливою пам'яткою є «Велесової книги» — літературної пам'ятки нібито дохристиянських часів, вік якої точно не встановлено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це можливо і підробка XVIII—XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів, а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне, стверджуючи таким чином ідею єдинобожжя в досить незвичному вигляді.
4. Див. також
5. Джерела
Слов'янська міфологія
Головні боги:
Велес • Дажбог • Дана • Лада • Мокош • Перун • Рід • Рожаниці • Сварог • Святовит • Сімаргл • Стрибог • Триглав • Хорс • Ярило
Інші боги
Берегиня • Білобог • Додола • Доля • Девона • Колодій • Коляда • Коструб • Купало • Леля • Мара • Полель • Поренут • Поревіт • Порвата • Сварожич • Стріча • Троян • Чорнобог
Міфічні істоти
Бабай • Баба-яга • Болотник • Біс • Відьмак • Верліока • Вій • Вовкулака • Водяник • Дворовик • Діди • Домовик • Злидні • Лісовик • Лихо • Мавка (Віла) • Перелесник • Полудниця • Польовик • Русалка • Чугайстер • Чорт
Дата початку: 2011-01-25 16:39:02
Постійнодіючий
Додаткова інформація
Загальне голосування
Всього голосів: 0 | Проголосувати
|
Голоси редакторів і переможців конкурсів "ПМ"
Всього голосів: 0 | Проголосувати
|
Показати