Сніг плаче сльозами,
перетворюючись на кашу.
У скількох людей
мозок стає схожим на кашу
ще за життя!
У скількох людей
слова нагадують кашу.
Жодної конкретики,

Коли на злеті відрізають крила,
Потрібні мужність й хист, щоб відросли.
В той час тримати пошматовані вітрила
І відданість досягненню мети.

З життям своїм програв я герць,
Серед поетів -- наче мрець,
Мене укрила, мов песець,
Сумна могила.
Зів'яли квіти запашні,
І не прийде ридать, о ні
Байдужа мила.

Даруйте, я – не імпресіоніст.
Ніхто не заперечує дебати,
але не ради рейтингів і місць,
а певно, ради істини і правди.
Поета можна й горщиком назвати,
аби лише не ставили у піч
і я ще не збираюсь помирати
від скромності. Моє у повний зріст

І затихне земля. Небес око багряне
Померкне поволі на димній межі.
І постане народ із розшарпаним серцем
В надії на диво бодай хоч одне...

Під місячним сяйвом врочисто стане,
Готовий на свято й на пострах готовий.
І вийдуть тоді невідь звідки юнак

Між Павлюком та Пантюком - Сушко.
Макітра лиса сяє, наче сонце.
Один малює в стилі рококо,
А інший - майстер людяних емоцій.

А я ж бо - куртуазний маньєрист,
Сатирою обквецяний по вуха.
Ховаюсь за Пегасів куций хвіст,

Не ховаю голову в пісок...
Небо не виню в своїй печалі.
До весни лишився тільки крок,
голубіють пролісками далі,

розсипають сяйво промінців
на бліде обличчя хмарочосів.
А перлини на моїй щоці —

У ранковому бачу вікні:
над дахами оживають лелеки-крани…
Напевно, це вже кінець війні,
адже місто моє заліковує рани.

2025 рік

Епічна поема
 
Еней був парубок моторний...
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!

Розділ перший(День 1-й. Ітака)

Ріка напудрена добіла
Іще не радує нікого,
Адже місцями посиніла
Під гнітом холоду тривкого.
Хоч вгамувалися завії
І вже мороз не дуже лютий, –
Ріка понуро ціпеніє,
В льоди нетанучі закута.

прости мені господісусе днесь
подай мені грішному one more love
подальше недуги bonjour tristesse
ворожий погляд собачий ґвалт
стрінь мене боже в склепіннях слізних
як иншого будь-кого би стрів
у жили вливши схизми klein bissel
харизми дрібку & нав

Навмисне коло товаришів не ширив.
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у

Гора вкрита снігом,
як сивими думками.
Вона стала
літописцем доби.
Гора стільки побачила
своїми незрушними очима!
Час відбивався в ній,
як у плесі вічності.

Три роки вже іде страшна війна.
Три роки ворог рідний край мордує.
А вітер долі то в наш бік подує,
То в бік москальський. Нестійка вона.
Хоч ворог сили стільки літ збирав
Та нас здолати він ніяк не годен.
Але і зупинити його годі.
Він сотні тисяч

В філіжанці плаває чаїнка,
недопитий біль — відвар міцний.
У кривому люстрі лиса жінка
відшукала кучер золотий.

Полиновим зіллям пахне хата —
трав'янисті зорі на столі.
Зашарілася дивакувата,

Переспіє ніч снігами.
Ліхтарі ворожать мовчки.
І сніжинками – зірками
Морозець плете віночки.

Заховалось небо в тишу.
Світло - сива даль снігами.
Нічка сріблом вірші пише,