Василь Кузан
поезія “На сіні…”
http://maysterni.com/publication.php?id=104343

"Просвічують, немов Пулюй, слова осінні…
Ти, легковажачи усім, лежиш на сіні.
Повз тебе плине цілий світ і всі проблеми,
А ти, задивлена в любов, тасуєш теми.

Пасуться гуси край воріт, печаль ґелґоче,
Косе проміння на землі зігрітись хоче,
Прозоре сонце із-за хат волосся гладить.
Твоїх думок чорновики не мають влади.

Ти вся живеш у відчуттях – ніяких логік.
Усе, що збуджує тебе, втрачає облік.
А що дратує, бісить що, веде до стресів –
То, певно, знаю тільки я – то не для преси.

Але тепер це все пусте! Безпретензійно
У себе дивишся, бо є лиш ти і тіні!"

Пародія

Чи індіанці ми, чи може блідолиці,
Що сидимо вже другий день підряд в копиці?
Збирати квіти в поле йшли, була ти в міні.
Я збився з теми, бовкнув щось – тепер на сіні…

Я вже просився і благав – послухай, мила,
Хоч би на ніч мене додому відпустила.
Вже світ пливе повз мене, люба, ноги з вати,
Оглух чи гуси перестали ґелґотати?

Ти, мов Пулюй, мене просвічуєш… без тями…
Віддам кінці я тут з твоїми “відчуттями”.
Боюся – двічі вже неначе серце стало…
А ти (де логіка?), прикинь – сказала “Мало!”

Ще день, кохана, і від нас лиш будуть тіні…
А починалось файно так – була ти в міні…


13.10.2014