О, Брате :)) Ви - головний садівник монастирського саду? Чи вродили груші в цьому році? :)) Дійсно, так написалося, як говорять у нас -"бери" замість вишуканого "бере". Незчулася. Мабуть, виправлю.

А, груші не вродили, вродив "хрон" :). То навіть краще :))

Цю, щоб жила, треба обезболювати, бо "відколи не люблю - відтоді не пишу". А взагалі-то її було б краще не зачіпати :)

Ну чого лише на застіллі ( хоча й логічно: на підстіллі оди вже не сприймаються :)). Можна з різних причин - "На дєнь восшєствія на прєстол" чи "На смєрть князя..." Це залежить від того, у чиї "тоги" вбереться одист-модист: у одежі Піндора чи у камзоли Ломоносова :))

А хіба не ціанисті? :))

Люба :)). А Ви пам"ятаєте інший болід, Володимира Пішка, якого Ви мені колись подарували?

В підворітні зими я, доведений до істерики,
Спалахну і погасну, як в небі нічний болід.
Просто осінь, кохана. Уже обморозився терен.
Просто осінь, кохана. В туманах поморщився глід...

Я пам"ятаю. І дуже часто Вас згадую, те, як Ви мене відчули у хвилину відчаю.

Містика? Чи неймовірне відчуття? Тільки вчора переслуховувала усі ті вірші - і про болід в тому числі... Маю такий годинний запис автора, де він читає свої вірші у супроводі музики...
Світлано, а Ваш вірш я читала вголос... трохи захрипла і тому - трохи загрублим голосом... так мені... аж кімната мінилася... дуже сильно написано, потужне слово!

Це не містика, Люба, це, напевно, Харон нас поплутав :))

Єсс, містифік :))

Запитань багато, але вони риторичні :)). Доброї ночі, пані Любо.

Мирославе, дякую. Берест (кора), виявляється, в українській мові - чоловічого роду ( була впевнена, що існує і берестА, аж ні - русизм). Але є берестина. Тому відредагувалося легко :))

Ех, любов моя, любов, що робить мені з тобов? :)) Шукатиму їй альтернатив, но не знаю коли. На городі зараз нема чого робить, так що БЕРИ, кума, лінійку, і чимчикуй сюда - будем кроїть байкового халата :)) Чи вже справилась?

А, Грені, ти була така добра: про кров-любов сказала, а про "ранку-коханку" - нє. Тому я заздалегідь приготувала варіант: Мотики в руки - й на Таганку. Мотикую... :))

Любов і кров – спокусливо близькі.
Таврує час поношені обличчя,
личини слів, та рими ті слизькі
мандрують із сторіччя у сторіччя.

Ось Дилетант шукає слово «кров»
в означеннях аматорського блуду
і плутає бажання та любов
у світі упередженого суду.

А ось Митець згори хулить: Ганьба!
Не гоже йти, де ходжена дорога,
достойний путь – затаєна тропа,
де хтось колись убив єдинорога.

А може – вибирає кожен сам,
блукаючи в гармоніях бедламу,
бо є надія, що духовний храм
оцінить сенс й уживаного краму.

Олександр Олехо
(спеціально для віртуальної куми - із дозволу автора :))

Привіт, мій підколодний :)) Дякую за "це", і "оце", і за "шикарно" :))

:))