Шановна Світлано, винуватих аж занадто і багато хто з них хотів би, мабуть, змінити своє минуле, щоб не було отакого сьогодення, але не можна, як кажуть, «бути мудрим, як дружина потім». Якщо посипати свою голову попелом, забуваючи, хто цей попіл продукує, то краще відразу визнати себе винним у всіх гріхах, справжніх і надуманих. Колись була у політиці пані Вітренко – наймудріша жінка усіх часів і народів у питаннях суспільно-економічних відносин. Чимось Тетяна Монтян на неї схожа. Та ж таки безапеляційність, цілковите увірування у бездоганність своїх суджень. Вона стільки сил витрачає на паплюження української громади(не тільки керівництва), що не залишає собі і крихти сил на об’єктивне оцінювання «досягнень» ДНР і ЛНР, а особливо тих, хто стоїть за ними. Якби не цей нюанс, то дивився би до кінця, а так двійко хвилин. Я упевнений, що 99% нинішньої трагедії сидить у кремлівських кабінетах. У вас, мабуть, на це інший погляд. Час розсудить. Сподіваюся, що нинішні українські(чи не українські?) політики – це перехідний етап у становленні тієї держави, яка нам мріється. Але треба час, терпіння, віра і дух Майдану, щоб ніякі відступники не спотворили прагнення простих людей відчувати себе людьми, а не бидлом. Це так, без дискусій.

А ви що, знали Вітренко? Така же категоричність, такий же апломб... Монтян я раніше слухав і не раз. Якби такі люди дивилися на факти не з однієї критично налаштованої дзвіниці, а з різних, то варто було б і послухати, бо доля правди там є. Але напівправда страшніше за брехню, бо "зачаровує" людей довірливих. Ви пишете про наївність, а потім про Божий Дух кожного. Хіба це не суперечить одне одному? Надіятись, що кожна душа пройметься любов'ю до ближнього. Так не буває, а чи буде - час покаже, та навряд чи хтось із нині живучих це побачить.

Дякую, Ірино за візит і хороший відгук. Читав вашого провокативного, в деякому сенсі, вірша, але промовчав, бо... Тут стільки можна було помістити, але... Сподобалася ваша сміливість і відвертість. Щиро, з побажанням успіхів, творчих і жіночих.

Дякую, Вікторе. Коротко і зрозуміло.

Коли говорять гармати, Музи мовчать. Тоді варто взагалі нічого писати, бо війна... Ви хочете миру? Якою ціною? Назвіть, щоб не бути голослівною. І хто вам дасть цю ціну?

Дякую за критичний погляд. Я і сам знаю, що до кращих зразків поезії мені далеко. Але від того не комплексую, бо "поетом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан". Це моя заримована громадянська позиція. Хто би звернув на те увагу в прозаїчний рядках? А так на ваші судження наразився.

Дякую, Устимко, за підтримку. Щиро і правдиво.

Світлано, а хто при ясному розумі хоче війни? І я категорично порти усяких війн, тим більше такої, братовбивчої. Але нехай тоді приходять у наш дім, забирають майно, гвалтують жінок, убивають чоловіків. Нехай, бо ми за мир. А вони, ті, що приходять, також за мир? Якби за мир, то і був би мир, а так війна. Ви хоч раз у колі своїх друзів, тих, що за Руський Мір, назвали Путіна вбивцею, а його політику ворожою відносно України? Там, де цей Мір, насправді миром не пахне. Далі я також коментувати не буду. Говорити можна довго, але якщо є внутрішня переконаність у чомусь, то не знаю, які сподвиження потрібні, щоб змінити свою точку зору. Мабуть, фактів, як пану Лаврову.

От і добре. Це давня вада українців - між собою чубитися.

Горіти йому в пеклі. Варто лиш прослідити його шлях - кров, кров, кров... і брехня.Дякую.

Дякую, пане Миколо.