Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Діагноз класика (літературна пародія)
1
І що б то означало, пробі...
Тулився не будь-хто - Тарас.
Одеса-мама... хвилі... обрій...
А він шептав: "...зігрію вассс...".
Морозив мокрими губами.
На плитах нам було не ок.
...а море - лезами Окками...
...дрижав-крутився поплавок...
2
Пливла кудись масна газета.
За хвилерізом - чорнота...
Ой, залицяння ж те - поета,
Словесних фрикцій частота...
Чуприна липла, ритм збивався...
Тарас питав - чи ловкий вірш.
Кахикнув, чай підніс нам Вася...
Запевнив, що Тарас - "кумір...".
3
Мурашки... сироти... ектази...
Геката вийшла із кафе.
А наяву - то ми ні разу
не їли з класиком парфе.
Парфе Світлана-Майя Залізняк
1Наснилося… О Боже, пробі –
Тулився не будь-хто – Тарас,
В Одесі – у матроській робі,
Шептав-сичав: «Зігрію вассс…»
Морозив мокрими губами...
На плитах ми із ним - в клубок…
І тенькали нам фрикцій гами,
Здригався ними поплавок.
2
Серветок не було… газета…
Із віршами, як чорнота.
Читала потім їх поету,
А він десертом ласував.
Чуприна липла, ритм збивався,
Закашлявся Тарас на вірш,
І гладив ніжку… Дурень Вася –
Тікай від столу вже скоріш!
3
От вибрики цих снів-фантазій!
Тарас, як вийшов із кафе,
Сказав: був з нею я - в екстазі,
Лиш вірш нагадував парфе.*
5.03.7525 р. (Від Трипілля) (2018)
*Парфе – бездоганний, прекрасний. Холодний десерт, який готується із вершків із цукром та ваніллю, а потім заморожених у металевій формі… Блюдо французької кухні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
