ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Татчин / Вірші

 Останній Із Мужикан
Образ твору /еклектична тема з аритмічним героєм/

1
Занурення в себе - це подорож в один бік,
бо відтепер для соціуму вас нема.
Уявляєте, посеред світу стоїть чоловік
і перераховує все, що мав.

Починає здалеку, загинає пальці,
згадує скрипальку з музичної школи,
о-о-у! як він віддавався отій скрипальці,
щоб потім не бачитися ніколи!
Перескакує на дитинство – рибалка, школа,
потім академія, збройні лави...
потім знов рибалка... і – жінка гола...
як її... марина, орися, клава…

Щось шепоче, збивається, починає спочатку,
у куточках очей накопичує небо,
мружиться в розпечену небесну печатку,
марить несвободою... кіньми... степом...


2
А далеко-далеко – на перехресті світів,
Зійдуться старійшини довкола багаття,
посмішками щирі, спогадами багаті,
самодостатні ще при житті,
щоб до зір сперечатися за мої картини,
і цокати язиками: – Ото людина!..

Прикладатимуться по черзі до Пляшки Миру,
довго і уважно вивчатимуть вирій.


3
Таточку, Татку, Тату!
Як ти мені й казав:
люди ідуть по п’ятах,
з думкою розіп’яти,
зрадити втретє, вп’яте –
за небеса!
Матінко, Мамцю, Мамо!
Випало їм zero…
Я припаду до рами,
в мареві за дарами,
в Божій крамниці краму –
наче зірок!


4
Дві кобили і кінь,
і прозоре лоша…
Догорає багаття, жевріє межа.
З того боку землі форматується схід.
Несуттєві подробиці кидає в піт.


5
А наслідна задача, мій сину, в тому,
щоб як тільки розвидниться, вийти з дому,
й, паралельно до глузду, дійти живим
до місцини, де править шаман трави.
Триєдине посвячення там просте:
ти лягаєш в траву, і трава росте,
і вростає крізь тебе у стелю хмар,
а крізь неї – в слова.
І тебе – нема.
Відтепер твої друзі листки й ростки,
бо на тисячу років вросли в кістки,
три мурахи, жуки і самітник_павук,
що сповідує віру в святий інфразвук.

Ці пульсації ритму клітин і мембран –
потойбічні мелодії зла і добра! –
ця статична напруга угору і вглиб,
і химерна здогадка – ким стати могли б!

До оновлення світу, до скону часів,
ти лежатимеш вічно у срібній росі,
і коли зрозумієш, що літери – гра,
от тоді-то й додому збиратись пора.
Всі, хто вірив у тебе, влаштують обід:
пелюстки, різнотрав’я і маковий піт,
а в подяку, що ти не таке вже й цабе,
у просвітлений лоб поцілують тебе.
Попрощайся за руку.
Дивися в лице.
І не здумай, мій сину, не вірити в це!
Бо коли в трансформаторній вимкнуть світи,
ти триматимеш вибір – зостатись чи йти.

У цієї свободи помірна ціна:
не лишитися „в” – не послатися „на”,
і навчитися вірити тільки собі,
щоб дивитися прямо у вічі юрбі!


6
У моєму випадку все гранично просто:
ця країна починається всередині мене,
розгалужується в артерії,
перетікає у вени
і розширюється зовні в священний простір.


7
Ой летіла стріла
востра,
і попала стріла
в острів.
І зробилось мені
млосно,
бо наснились мені
сосни.
А між сосон – жива
церква,
в ній кохана – жива
й мертва.
І упала стріла
поряд,
і пробила стріла
горе,
що дивилось мені
в очі...
І за що це мені,
Отче?


8
Дівчинко, Господине, Ґаздине Вітру…
Кришталеві сльози зі щік твоїх витру.
Довго і ніжно дихатиму в долоні,
передчуватиму майбутнє в твоєму лоні.

А в зіницю закотився, як мак, літак,
в пошуках маршрутів порізно вижити,
на яких і не віриться в щось_не_так
під блідолицим небом,
від вологи вижатим…

А як же тебе хотітиму – до сказу, до млості,
до відрази_до_себе й на_себе_злості! –
не допомагатимуть ні жінки, ні зілля:
від жінок досада... з вина – похмілля.


9
В архетипних Ометинцях - пустота.
Глинобитні віґвами нитками диму
почіплялись за хмари і їх нестиме
мимо лірики, мимо натхнення, мимо
псевдопрагнення бути одним зі ста.
І коли б не слова, то Господь би з ним,
з тим наївним бажанням – собі любові,
бо вони – від зневаги! – на все готові:
захлинутись словами – як смерть у повінь,
щоб хитатись у хвилях зі ста одним.

Ця пісенна країна – як вірш – проста:
часто вживані рими, зужиті теми,
так багаті повторами дні_фонеми,
та коли врозуміється – хто ми й де ми!
і сформується образ UA_Едему,
от тоді-то і станеш одним зі ста!


10
Осінь на Вінниччині – це хвилі іржі,
під якими золото горить і зблискує.
Осінь – це коли безнадійно чужі
намагаються бути сумними і близькими.
Осінь – це простір, це видих_пара,
коли стомлені очі на сонце мружиш,
і коли не потім, а прямо зараз
взяти і заїхати: – Ну як ти, друже…
Осінь – це музика, яка так свербить
під мапою шкіри й тікає зовні,
це безодня ставу і три верби,
що бредуть у тумані, як в сивій повені.
Осінь – це здогадка про всю любов,
що пересічному смертному вже вготована,
це дописані вірші й, само-собов,
кохана, якщо і не знаєш – хто вона.


11
Я навчив тебе вірити в нас не так,
як хотіли б сторонні, і цей апокриф
переріс парування відтінків вохри
і судомне тремтіння зі мною в такт.

Я навчив тебе марити змістом слів,
відчувати їх смак, цілувати в губи,
дослухатися грому шаманський бубон
і стелитися танцем уздовж землі.

Я навчив тебе бачити спільні сни,
що проходять мурахами вище стегон,
і щомиті вживатися в alter ego –
тільки з ним римуватися. Тільки з ним.

Я навчив тебе нюхати жовтий лист,
щоб ділити між нами цей тлінний запах,
і чекати що прийде на задніх лапах
тільки мною приручений звір імли.

Я навчив тебе слухати білий шум
і у цьому умінні іти до краю:
дочекатись від Осені: – я вмираю...
а тоді заступити оту межу.


12
Я – остаток розпаду слів до атомів,
я – конверт відсутньому адресатові,
я – стежина, лишена літаком,
на сторінці Господа – небо.com.

Я – обряд посвячення у містерії,
я – причина Космосу без матерії,
я – наосліп набране sms
за тарифом „Вісточка для небес”.

Я – відсутність наслідку за причиною,
я – безглузді сповіді за чарчиною,
я – ua_статистика ru_ай-пі
і посмертне зцілення – не тобі.


13
Забувай мене словами, літерами, комами,
довгими паузами, наголосами, акцентами,
і як розривали небесну плаценту ми,
щоб поставити крапку,
і стати зникомими.
І як через ніч сповідалися осені,
що так безсоромно влягалась між нами...
Забувай за рядки, що нашіптує хтось мені,
за абстрактність,
за віру у серце_не_камінь.

Виривай мене по травиночці – щоночі, щоднини,
чи уяви речами,
що оминули тебе й досі:
ножем попід ребрами, смаком конини,
стрілою, що на злеті торкнулася волосся.
Уяви мене останньою кулею мимо,
чи нудотно-солодким жертовним димом,
лишень не робися одразу байдужою,
тільки оце я за раз не подужаю.

Ось тобі – через відстані – моя рука,
збоченого любителя кохатися втрьох,
забувай безболісно останнього із мужикан,
аритмічного романтика – Нічиє Перо.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-11-18 19:53:16
Переглядів сторінки твору 9981
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.538 / 6  (5.188 / 5.7)
* Рейтинг "Майстерень" 5.516 / 6  (5.224 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.10.08 13:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-11-18 22:22:04 ]
Вельми симпатично, Сергію. Цікаві пошуки і знахідки. І жодної смертної смерті, одне безсмертя, що характерно.
Можна було би, певно, в деяких місцинах (на кшталт - "„в” й не послатися") піти на деякі поступки милозвучності, але це вже не так суттєво. Поки що.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 08:34:23 ]
дякую, що дотерпіли до кінця цей вельми розлогий опус.
блохи, звичайно ж, є - вичитаю після паузи ще раз, бо зараз звикся з текстом.
а щодо безсмертя, то - так і тільки так. "настоящему індєйцу завсєгда вєзде ніштяк!" - ви ж це мали на увазі, пане Володимире :)
дякую ще раз за критичну увагу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 08:37:01 ]
а, забув додати: між /не лишитися „в” й не послатися „на”/ хотів з самого початку поставити тире, бо це категорії одного порядку, то, дякуючи вашому гострому окові, так і зробив:
видалив кілька літер, замінив пару слів, отаке...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2008-11-18 22:44:00 ]
суттєво, коли чотири жінки-поетки
різного віку, різних міст і різного життя
читаючи твір, прочитали себе і замість слів відповіли сльозами.
суттєво, коли одна людина може отак передати потаємними кодами свого розуму і серця потаємні коди цілого світу, безжально викриваючи і водночас залишаючи невинно-неторканим найпотаємніше.
все інше дійсно несуттєво.
доброї ночі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 08:39:35 ]
ти мене, Ніко, балуєш.
втім, це нічого - балуй:)
пе.ес. я тільки вчора повернувся з вояжу ненькою, то оце сиджу - розбираю пошту...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 12:47:42 ]
А прихована (п’ята) не витиснула й сльози,
пересохлі джерела-очі звела до зір -
і без поклику із ніде об’явився звір
відганяти сирі зітхання прийдешніх зим.

Звір імли цілував обличчя, і білий шум
проростав через пори вгору, - і до пори
вже не видко тоді й не чути було згори,
як громами у танці б’є Мужикан-віщун.

І щезала вона у шумі – але всліпу
звір у мох заривавсь – і ловив її серця такт.
Не спіймав -
і завив на місяць, як сирота, -
то ж нехай жовте листя буде їй, наче пух.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2008-11-19 14:10:13 ]
ображаєш, Сергію,
хіба так балують? :)
назвемо це, ммм... нестриманою недорефлексійкою на тему вічного і плинного,
такою собі реакцією на реакцію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-11-18 23:35:10 ]
Так, літери - гра. Але коли ці літери перетворюються в крихітні купини, які є твоїм порятунком, по яких ти, довірливо ступаючи, перебираєшся через багнюку байдужості, черствості або просто нерозуміння; коли ці літери дивним чином сплітаються у повітряно-надійний підвісний міст, який гойдається між твоїм/її/його "вчора" і "сьогодні", і ти тепер впевнений, що пройдеш цей шлях (і не тому, що ЗНАЄШ - як, а тому, що ВІРИШ, що ЗНАЄШ) і тому, що бачиш світло на тому - іншому - березі... тоді хочеться, щоб ця гра ніколи не скінчалася.
Дякую, шамане трав...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 09:08:09 ]
цей комент сам по собі поетичний текст. якщо його певним чином відформатувати.
тільки якось серйозно вже дуже...
протягую руку з цього берега - дякую, Чорнява Жінко:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 11:58:42 ]
O’key, Вожде, тримаюсь міцно за руку :) А потім стану отим пір’ячком на голові, щоб першою на ніштяк зреагувати :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 11:26:52 ]

Аритмічний романтик, останній із мужикан,
Що учив цілувати слова, цінувати тишу,
Що тримав у кубельці кишені останню мишу,
Що сплітав плетениці, а осінь – в’юнкий аркан:

Упіймати за шию цю дівку, ґаздиню вітру,
Ці розтріпані коси, розхристане серце, ці
Довгі лінії долі на лівій її руці,
А на правій – недолі – їх грудень губами витре…

Білі груди – у лівій (говорять) – живе душа,
А задушне на білій подушці – як кучугури…
Ти правий. Навіть прáвий. Усміхнений ніжний гуру.
Забувати безболісно. Тільки… вона ж лівша…

…Сиві трави-потрави ще пахнуть німими сливами…
…Біле пір’я – чи снігу, чи горлички – не болить.
… Божевілля – лишень повірити! – і… щасливими…
… Забувати словами_комами кожну мить…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Мельник (Л.П./Л.П.) [ 2008-11-19 11:29:17 ]
Читаю і вспливають вірші Пастернака до романа "Доктор Живаго". Не знаю щому...
*
"У моєму випадку все гранично просто:
ця країна починається всередині мене,
розгалужується в артерії,
перетікає у вени
і розширюється зовні в священний простір"

Можливо, Сергію, роману не висточає:))
Бо дуже в хрестоматію проситься...!!!
Талановито.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 11:53:30 ]
Коли багато з’їси чогось солодкого
Чи солоного
Чи взагалі кислого
З’являється передбачуване перенасичення
Навіть зле може стати
Не кажу вже про небезпеку
Підчепити назавжди
Відразу до луку, риби чи меду
Це трапляється
Коли залишаєш дитину вдома
Один на один
З холодильником
Чи навісною шафою
Але про все це
Не дізнаєшся при народженні
Це приходить до тебе
Тільки шляхом важких кроків по сходах
І от коли ти вже на двадцять другому поверсі
Двадцяти чотирьох поверхового тітаніка
Коли ти вже перерахував
Не одну сотню сходинок і коханок
Коли закінчились усі сили
І бажання зайти до неї в гості
Починаєш щиро ненавидіти
Проектантів і архітекторів
І одного
Дуже реального ліфтера
І в цей момент
Небо і море розступаються
Накриваючи тінню коробки з цукерками
І білий з плямами холодильник
І відбувається неприємна
Переоцінка цінностей
Така неприємна
Що хочеться вмерти на місці
Ти дивишся на цукерки «Вечірній Київ»
І тобі їх більше не хочеться!
І тоді той, хто залишив дитину саму
Виявляється скоїв злочин
Один єдиний
За все життя
І хочеться все повернути назад
Так хочеться
Але тітанік у пінній ванні
Вже клюнув сталевим носом у куряче безсмертя
І його не врятувати мужньому татові
Навіть якщо він реальний пожежник
Чи справжній індєєц

Окремі теми просто шикарні, але як для одного твору здається забагато. Перенасичення кляте
З повагою, Юрій


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2008-11-19 14:28:28 ]
який епічний розмах.. тексту, коментарів..
браво кричить сонце місяць з гальорки
і шле числені :-)
най всі читають- завидують бо є чого

на разі із всякою скромністю підхоплюю рюкзачка і тусую потихеньку з цього гучного св.ята

а Ви - жарте їх, жарте

:-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2008-11-19 16:05:21 ]
читаю інші Ваші твори і тихо радію.
Приємно вражений


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Руденко (М.К./Л.П.) [ 2008-11-20 19:41:21 ]
Льогко! Бо й сам такий!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2008-11-20 19:44:41 ]
завше боялася доооооовгих отаких віршів!

а цей прочитався на одному подиху!

Мені надзвичайно імпонує Ваш світ, пане Сергію! Давно
хотіла це сказати...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Левандівський (Л.П./Л.П.) [ 2009-07-27 17:50:31 ]
Страшенно сподобалася назва. Це просто отпад!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2010-02-02 20:14:20 ]
Привіт Нічиєму Перу від Ніякого_Сенсу!
Дивлюсь на назву і думаю: от якби то "із" зробити таким невидимим-невидимим... тоді б лишились лише дві великі О...М, чим, власне, і є цей... це ... ці кільця диму, що випускає аритмічний романтик.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2010-02-06 10:51:08 ]
а що скаже начальник транспортного цеху?
(а начальник ранспортного цеху, пан Ф.Купер, ніби не при ділах, попахкує довжелезною трубкою миру, хитро при цьому мружачись:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2010-02-06 11:03:29 ]
при чому хитро мружиться чомусь у "міжящичне пространство", на яке тимчасово перетворився форт Едварт, і де пана Ф. Купера вже зачекались Соколине Око і Чінгачгук. І подають вони тому Куперу якісь сигнали :)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2010-02-08 19:50:06 ]
типу, ну ж розлили вже! скільки можна чекати?!
труби горять!