Гарна штучка, Вандо.
Можливо цікавим видасться "О, твої "?
і в останньому рядку почати з "радіти..."?

"А та, що пізнала пристрасть,
мужу коханця видасть?" :)

або навпаки,

"А та, що пізнала пристрасть,
мужа коханцю видасть?"

Просто так.
Мабуть таки право на висловлення погляду повинно бути. (про обов’язки історія замовчує).
Краще здалеку.
Можливо віднесення вас до «поміркованого» (і в той же час доволі імпульсивного) елементу, касти локальних сансеїв, + (перепрошую) місцева «кличка», чи точніше «сценічне ім’я», від якого несе штучним холодом, спричинили доволі скептичне ставлення: як до особистості так і до творчості.
Поезія то добре, однак аматорам-раціоналістам до неї ще рости і рости, тому доведеться її обійти стороною. Залишається найцікавіше – проза (у своєму «чистому» так і не зовсім вигляді.)
Такий-собі куценький набір як: сама назва, лілії та творіння ткачів з Ліону, при описі епохи, яку в подальшому назвуть «Великою» – доволі «бідово». Зрозуміло, це не головне, мовляв, суть і те де і те пе…, однак силу дрібниці в нашому житті ще ніхто не відміняв :).
Сподобалось правда про небо. Вийшло як за всіма законами жанру: погляд, миттєве прозріння від краси (під ноги ніхто не дивиться, а вгорі зазвичай нічорта не видно :)), ну і фатальні події для «відкривача» чи оточуючого середовища. Феніта ля.
Ну а «Дім», (як не крути) таки наштовхнув на роздум. Крім своєї матеріальної функції: задоволення однієї з перших щаблів нещасної піраміди Маслоу, виконав місію генератора й хранителя переживань, надій та почуттів. (навіть якщо його зрівняють з землею, він то «залишиться»).
Одразу згадалася цитата: «Минуле – тінь від світлого майбутнього».
І знову ж таки, всюди, не обійшлося без так званої «звичної бабської писанини»…

Такий от вийшов погляд, з намаганням «Не сліпо вдивлятись у видимі речі» :).

P.S. А на біса все це!? Не питайте :).

Вандо, сподобалось. З твоїх віршів вимальовується цікавий портрет ліричної героїні,сильної і мудрої жінки, яка прагне кохання і бути приборканою. Може, я помиляюся, але так чомусь здалося. І здалося, що у тебе багато спільного зі своєю героїнею.

Вечір, що вніс свої корективи, (констатуєш про себе, що навіть спізнюватись потрібно вчасно і задумуєшся над існуванням того фатуму, року, долі; а якщо й так, то чи є там перехрестя з правом вибору!?), аромат черешневого цвіту, чай… Обставини змінюються.

Все-таки аматори з раціоналізаторськими ідеями та «майстри» (чи як там у Вас!?) знаходяться в різних площинах (не плутати з рівнями). Тому й з приводу власних творінь є певні нюанси (то крапки губляться, то ставляться коми:)) Маємо, що маємо. Хоча ні перед конструктивним діалогом чи здоровою так і не здоровою критикою боязні немає, та й по суті бути не може. Один нещасний фр. філософ (хоча біс його знає, може і «щасний». Пригадую кольорову рекламу пива з журналу: «Хтось дивиться, і бачить рояль з нотами, а хтось дивиться і чує музику». Так що тут спірне питання.) «ваявший» між іншим вже після тієї «злощасної» для Франції Великої епохи калякав, як ми, прості смертні, прагнемо всього, неначе безсмертні.

Мабуть таки багато захотів, не в тій площині та ще й не при тих обставинах.
Але! «Жесть»-муха, хай помре хто не хоче! (прим. миттєва слабкість :).)

На відміну від прекрасної половини людства, недоказану правду прирівнюю до брехні, тому й мушу зізнатись – «Відступ» сподобався. Склалось враження, що вже десь таке читав (невідомо правда де і коли) або хотів був прочитати. (А якби там почув би ще про аромат наступаючого дощу в жарку пору, то… випав би в «осадок», перед цим розірвавши мішок з насінням трави (для газону) й пускаючи димок, розмірковував над вирішенням продовольчої кризи в країнах Азії, чи чогось такого нагального).

А те що вам «бракує часу» – вірю, тому й змушувати розпорошуватись на всілякі дрібниці вже не буду :).

Радію такому класному твору, Вандо, і дякую за насолоду. Не спиняйся! А що це за таємний прихильник і раціоналізатор Шукач Матерій?

Доброго вам дня!... Рух - це те, що дає нам дух... Рух - це те, що дає нам силу... Кров пульсує ув синіх жилах: "Перший, другий, ... пятий, четвертий... Правда - в русі: спинитись - померти... Дякую...

Чуттєвий вірш. Гарний
Особливо це:

мисливиці сильні руки на тісто липке не ляжуть,
худобу з ярма розпустять і сплутають ніжну пряжу,
і рибі, що наловили, влаштують житло в кориті…
сама до полону бігла,
та сили нема коритись (с)

Мисливице, кого уполювали?
І як воно: самій пекти хліба?
Усеньку ніжну пряжу змарнували!
А що сплели? Шкарпеточку хіба...

Лунає дзвін нового обладунку:
Оце - пательня, а оце - друшляк.
Втіка Мисливець: виразка - у шлунку,
У серці - сум, під оком є синяк.

Вирішував шекспірівське питання
По-українськи: бИти чи не бИть?
Мисливице, невдале полювання...
Ходім! Навчу вареники ліпить. :)

Із щирим захопленням Вашою поезією!