За долоню взяла – ворожити бралася наче,
говорила про долю, любов, золоті літа,
і просила грошей, дріб’язкових, аби удача
твій поріг не минула... На яблука мед стікав

і стікала хустина з волосся, і віск по пальцях,
і сльоза по щоці, і тремтіла рука, коли
ти давала останнє, що мала, старій жебрачці.
- А за кого, хороша, у Бога мені молить?

Ти не чула нічого, усміхнена йшла у серпень.
І медово по вулиці тік полудневий час.
Билось, дзвонами наче, у грудях забуте серце,
дозрівав у душі, наче яблуко сонцем, Спас.