О дякую, пане Іване, тішуся, скромно опустивши оченята долу. :-) А от з тими губами направду заковика трошки, і мені воно не подобається, бо чох я і занесла цього вірша у розділ Інша поезія, тобто неримована і неритмізована, вона вся тільки неритмізована, рими якось позберігалися, от тільки з губами... І силікону не хочеться, а щось з наголосом, чи з цілим словом, а може й рядком, треба робити. Подивлюся в дзеркало. що там ще у мене файного.
З незмінною повагою.

Дякую Вам, Юлю, тішуся, що сподобалося. Написала давніше, тримала під сукном, боялася. А воно як шило, дістало. Мусила витягнути на люди, і не прогадала.

я теж така поетична ексгібіціоністка, мучить неопубліковане)

О, споріднена душа, вітаю. Правда, я трохи ще й боягузка, і то така сильна. Бо в мене ого неопублікованого чи не вдвічі більше. Те недошліфоване, те надто особисте, те може не так сприйнятися, те старе, те немодне. Як плаття в шафі. До чогось просто руки не доходять. А тут було просто дуже страшно, ну як я візьму і заявлю, що я найкраща. А інші? ТОж спершу спробувала на ГАКу, там не закидали камінням, навпаки, підтримали. ТОді я зрозуміла, що проблема не у вірші, а в мені. Тим більше для однієї людини я таки трошки можна витримати, маємо що маємо. У когось амбіції, у когось комплекси, рівновага в природі мусить існувати.

Дяка, Іванку! Ти тоді мене теж підтримав, пригадуєш, я і тебе просила, ну скажи, що я хороша. Так мені тоді було зле, так я себе не любила, а так хотілося, щоб хоч хто-небудь погладив по голові, як колись мама, і сказав, що я хороша дівчинка. Отака вся сильна, сильна, а потім бац, і твоя дівчинка всередині плаче. Смішно.

Дякую Вам, пане Василю. Спробую щось з тим силіконом і тими губами зробити, хоч в Іншій поезії можна би було лишитися того ровера. Але мені самій хочеться краще. Я ж трішки хороша. З повагою.

Дякую, Аделечко, так і зроблю, не чекаючи понеділка, хоч всі великі справи звикла розпочинати саме в понеділок. Завтра ж і почну. До речі, прочитала якось, що коли пострибати на одній нозі, усміхаючись, настрій піднімається. перевірила. рекомендую. :-)

Та я лиш прочитала - і вже усмішка поповзла до вух. І то лиш від самої уяви такого засобу, а як привести в дію - стовідсотково настрій буде.:)))

Ну що Ви, Коко, яка Ассоль. Я за модою не ганяюсь, тим більше в такому питанні. А що в менена сторінці написано "люблю світ і себе у ньому, і вас усіх", то це не в плані фізичному, а в духовному. А так я така традиційна, аж консервативна.
А щодо Алголь, то майже всі знають, що це не вперше я використовувала цю зіроньку. Навіть деякі автори жартували собі з тої поезії, було мило. Ось, почитайте, якщо цікаво.
http://maysterni.com/publication.php?id=53964
Так що ми тут трошки підковані в плані елементарної астрономії. Ну, може не чайники, але сковорідки точно.
А шукати Алголь серед солоних скель, коли ти в астралі після закінченого алкоголю не так зле, краще, ніж в реанімації чи під табуреткою на кухні. Пробувала тільки перше, тож це лише моя скромна думка. У кожного свої уподобання, де зустрічатися з головою.
Тішуся, що Вірш Вам сподобався. І мені починає подобатися. :-)

Я там відписався :)
Щодо того, що Ви щось чули про Алголь - я не сумніваюся,бо перевірив на сайті "Українські рими",і там слова "Алголь" у римах до слова "алкоголь" нема, - значить, ви його взяли з голови, а не зі шпаргалки.

По-друге, ну хоч вбийте, але Алголь не підходить шукати серед солоних скель... це безглузда, нікчемна метафора.... якби у вас УСІ метафори буди такі ж безглузді - я би ще якось змирився... а оскільки все решту досить логічне і осмислене, то ця безглузда метафора випадає із логічного ряду і ріже слух.

Ви ж пишете вірші не лише для себе, але й для інших.

У моєї однієї знайомої на фортепіано розстроєні три клавіші. Вона вже 10 років лінується викликати настройщика пініно. Менше з тим, вона на ньому кожен день грає, і я їй кажу: у тебе клавіші не настроєні. Вона відповідає: "я знаю, що вони не настроєні, але у мене в голові я чую, як вони мають звучати". - Але ж мені воно ріже слух!!! - відповідаю я.
"Ну то не слухай", - відповідає вона.

Не пригадую, щоб так завзято відстоювала свою точку зору, як з тою посмішкою Алголь. Пане Коко, не дуумаю, що метафора аж така безглузда. По-перше, в астралі після закінчення алкоголю можливо все, від годування білочок горішками з рук до розмов про міжгалактичне становище з зеленими чоловічками. Це у чоловіків. А можна просто милуватися зорями, Ви ж самі написала, що ту зірку видно на небі неозброєним оком, і назва її перекладається, ну вже як перекладається, от вам і лукава посмішка. А чого серед солоних скель шукати ту посмішку, ну як є сіль, то може на кристалі щось відблиснути, чого не уявити, що то зірка посміхнулася. Всі ж загадують бажання, як зірка падає. Хіба то не так само безглуздо? Але більшість вірить. Мені воно саме так написалося, тож хай так буде. Ваша ж товаришка теж чує свою музику, навряд чи то тільки від ліні.

Тішуся, Володю, що сподобалось, насолоджуйтесь. Мені досі солодко. :-)

Тож будьмо, бо ми того варті. Тішуся, що і Ви, Вітре, насолоджуєтеся вдалим градусом.

Дякую Вам, Оксанко. Тішуся, що подобається.

:-)