Та я все думаю, що я на чемпіонаті світу зі швидкісного написання пародій! :))) Дякую, підправив, дійсно, цей один рядок вибився із розміру.
А я згодом вже підправляю, після друку, деколи так правлю, що й сам першу версію не впізнаю. :)
Дякую, Ярославе!

Я також спішив з однією пародією - "Міна сповільненої дії" - надто вірш напрошувався на пародію. Тому не хотілося бути другим.)
Але я більше тяжію до якихось концептуальних пародій, по стилю якогось автора, чи улюблених його прийомів, чи щось таке експерементальне, що показує пародійований вірш під іншим кутом зору, як це було в моїх лінивих пародіях на два вірші Ганни Осадко чи на вірш Лілі Ніколаєнко.
Мабуть, скористаюся твоєю популярністю, щоб їх прорекламувати (хоч якась компенсація за те, що познущався над моїм щирим віршем=))
http://maysterni.com/publication.php?id=66751
http://maysterni.com/publication.php?id=66370
http://maysterni.com/publication.php?id=66368

А для мене - просто вчепитися до кількох якихось незвичних образів - це не дуже цікаво. На жаль, я пишу важко. В мене дуже рідко щось миттєво вискакує з-під пера.
Тому й дивувався як Хуан і Сін написали такі якісні вірші за якихось пів-години.
Ну а ти, взагалі, строчиш як кулеметник!)

"Строчит пулеметчик
За синий платочек,
Что был на плечах дорогих" ;) - потім перекладу :)))

Редакція знов тебе обматюкає)

Ой, які ж ви всі спостережливі! :)))

До речі, Редакція Майстерень, зверніть увагу - лише третина моїх тут опублікованих віршів - пародії.

Тож ви й цікаві розвитком саме свого світобачення,- не пародіями, а власним пошуком...

А, може, я і самовиражаюсь через пародії теж, хіба ні? Невже це не помітно?

Дорогий Валентине, вульгарна (невиправдано проста) поведінка з "трактованими" образами - це і є провінційністю. І коли доходить до звертання на "ти" - це надто інтимно, особливо з жінками, аби все складалося грубо.
Ця грубість присутня і у Львові, і в Києві, і в Москві, - щоправда, в останніх двох пунктах вона ще покривається патиною снобістського цинізму, що тим не менше, зовсім не приховує глибоко провінційного базису її (манерної грубості) носіїв.
Цього немає в оригіналі Ярослава Петришина, а у вашій, так званій "пародії", на жаль, помітно.
А "так звана пародія", тому, що ви тут таки опускаєте планку, і руйнуєте тло, як і більшість спроб ПМ-пародистів, а не підіймаєте, і не сублімуєте недоліки вищими рішеннями... (
Та, схоже, це марні слова. Навіть якщо я скажу, що справжній пародист повинен бути витонченішим за автора, якого пародіює - чи зрозумієте що йдеться про доброчинність?
На жаль, наші ПМ-пародисти цього, здається, ніяк не втямлять.
І тому такі "пародії" - це, найчастіше, повноцінні самопародії, і зовсім не прикрашають ні авторів, ні ПМ в цілому, хоча ПМ і збудована, як майстерня, де все в процесі постійної доробки...
Це, звісно, тільки моя думка, але ж манери вашого потрактування, і манери оригіналу - це ж, наразі, різні світи...

РМ, у 1799 щоб Ви сказали І. Котляревському?

Наскільки я розумію, в Івана Котляревського саме твір "на тему". )
Висока маньєристична стилізація - в певному сенсі з виходом на модерні рубежі арт-нуво. )
Сказав би - Вітаю, пане Іване! Це круто )

Так в Котляреського власне і є - вульгарно-провінційна поведінка з трактованими образами (сама Юнона-суча дочка чого варта), до речі, таке йому закидав ще І. Костецький, коли зауважував, що модель мови запропонована Котляревським - травестійна ті колонізаційна, і для наукового дискурсу того часу була малопридатна (на відміну від мови Г. Сковороди).
А щодо В. Хмельницького - так в нього це не стільки пародії, скільки версифікації, нмд.

Пародія — комічне або сатиричне наслідування іншого художнього твору.

Пародія в перебільшеному вигляді відтворює характерні особливості оригіналу. Зазвичай вона навмисне будується на несподіваності стилістичного і тематичного планів тесту: наприклад, «низький» предмет описується «високим» стилем («бурлеск»), а «високий» — низьким стилем («травестія»).

http://uk.wikipedia.org/wiki/Пародія

ОК, тоді давайте подискутуємо, шановна Редакціє, що ж це таке - тексти на тему інших віршів. Наприклад, навіть тут був випадок, коли автор, прочитавши і навіть прокоментувавши один з моїх віршів, після цього опублікував свій, і він якраз був "на тему" мого вірша, що помітив і я, і інші коментатори. Але жодним словом не згадав у своїй публікації мого вірша. А хто може бути впевненим, що таким чином не поступають і інші автори? Я хочу підвести Вас до думки, що пародисти, вказуючи джерело своєї пародії, поступають, скажімо так, чесніше за таких авторів. Невже Ви думаєте, що всі автори беруть теми для своїх віршів, споглядаючи життя, природу і т. д.? Напевно, що вони беруть їх і з прочитаних колись віршів, книг, побачених фільмів, після відвідувань музеїв, театрів, а також внаслідок туристичних подорожей, де вони бачили якісь витвори мистецтва і т.д., і т.п. А створюючи свій мистецький витвір (а поезія - це ж теж мистецтво, хіба ні?), творчо переробляли всі накопичені враження. Наскільки я зрозумів, це все називається одним словом - постмодернізм. Один автор мене переконував, що пародії - це теж один із видів постмодернізму. Я йому повірив. Але, пам'ятаючи про нашу колишню розмову з Вами про модернізм і постмодернізм, впевнений, що Ви знайдете багато аргументів, аби заперечити мені. Ну що ж, з нетерпінням тоді чекатиму продовження нашої надзвичайно для мене цікавої та повчальної дискусії. Впевнений, що вона піде на користь і мені, і іншим, які з нею захочуть ознайомитись.

Для мене, пане Валентине, очевидно, що постмодернізм (не плутати з постмодерном) - це повернення до традиційних основ на вищому рівні осягнутої індивідуумом свободи, зрозуміло, що з урахуванням всього того, що вчинив конструктивний "модернізм" з тою чи тою течією, чи мистецьким напрямком.

Взагалі, коли ми говоримо про творчість, то говоримо про ДОБРОЧИНСТВО. І все. Все що не є доброчинством - не є творчістю, а також і мистецтвом...

Ось, наприклад, пародію "Ритмічний неспротив" на вірш Сергія Татчина "Аритмічний спротив" я міг би опублікувати просто як вірш, вказавши лише в примітці "Навіяно віршем Сергія Татчина "Аритмічний спротив". Або й взагалі нічого не вказати. :) Бо, може, і в мене є сусідка навпроти, котра "не проти". Хіба ні? :)

Я вважаю, що саме так було би найкраще вчинити, і нічого в тому такого не має, якщо прямо сказати - За Сергієм Татчиним...

Ось Пушкін не сказав, що за Горацієм, і даремно...
А ви скажете, і тим спасетеся )
Але з цим помислом (що це є вірш на тему) і потрібно писати. Бо якщо писати з думкою, що це таки буде пародія, то вийде - ні те, ні се... (

ОК, відтепер замість слів "літературна пародія" писатиму у заголовку "ні те ні се" :)

Я от на що звернув увагу, Сергію. У Сергія Татчина в "Аритмічному спротиві" теж у фіналі римуються однокореневі слова. Але, тим не менше, саме кінцівка його вірша Вам і сподобалась. Чи Ви там це випустили з уваги.