не наголос, а знак оклику! міль пардон

Сергію, у мене тут сухарики є (дуже смачні, з домашнього житнього хлібчика), то я вам відсиплю... не пропадати ж зубам нагостреним ;))
А щодо банальності... так, звичайно, все це - банальщина дика. І небажання жити - таке банальне, шо аж встидно. Ну, осінь навіяла. Її й набийте... себто вкусіть :))
Немає МОГО закінчення - ну й холєра його бери, зате ТАМ буде МІЙ світ. Лише мій.

Боже мій, про шо ми говоримо... свят свят свят.

А шо, нормальна тєма :)
А я вас щас розвеселю: ото прочитала ваше "ех, не щастить, дуже пильний автор..." - та й приказку "на те й щука в озері, щоб карась не дрімав" переробила так: "на те й осока в бЕрезі, щоб жабки стереглись" ;))

Гаррі, я вас люблю! Чесне слово. (І абсенту не пила. І взагалі нічого міцнішого за каву давно вже не п'ю...) :))

Так, згоден, що Гаррі - дуже класний хлопець. А Ксента - так нічо.)

Славчику, я в абсенті зовсім не розбираюсь, але тобі повірю на слово - як спецу :)

Ага, мене те "зо" теж трохи муляло... але все-таки тут треба починати з "я посплю...", а то занадто вже кострубато буде. Та й кажуть же "днів зо три", то й "зо сорок" хай буде. Бо "із сорок" - негарно, язик об зуби порізати можна.
Дякую за увагу :)

Дякую :)
Ага, коти - то моє всьо! Куди ж я, "котяча мамка", без них?! ;)

Так, ви праві - "усі думки давно вже передумані, і всі слова вже сказані до нас"... Перетасовуємо вкотре ту саму колоду.
А в цьому світі, схоже, "обживати" можна лише себе - і тут таке поле неоране, що життя навряд чи й вистачить :)

Шо? Апять?! В смислі - знов революція? Ну, тоді запишіть мене у... дезертири ;))

Дякую-дякую :))

Та не те щоб гарно, але думку нарешті озвучила, а то ж колотилося та й колотилося всередині...
Дякую :)

Коти тут справжнісінькі - вусаті і хвостаті :)
Справа в тому, що ЛГ настільки вже втомилася від цього світу, що готова забратися на той, аби нарешті відпочити - ну, хоча б "законно положених" 40 днів ;) Але у повній самоті залишатися моторошно, от вона й вибирає таке товариство. Чому саме котяче? Ну, від котів вона, принаймні, ні брехні, ні підступів не чекає...

Боюся, Сашо, що в смислі топографії наші поняття про передову прямо протилежні...

Додам вже сейозно. Знаєш, вчора бачила таку картину з життя: просто на землі, на теплому люку, спав бомж. Судячі зі всього, це його постійне "місце проживання", бо він був огорожений парасолькою на випадок дощу, поруч з ним стояли дві баклажки з водою. а гріли його ще дві-три собаки - це і була його сім"я.
А ти кажеш - "втомилася"...

Передова - це як на мене окопи і... миші.
Котам, що навшпиньках, буде весело...ганятися.
Нє!!! Передова, фронт, окопи і бліндажі - це для чоловіків.
Нуілі!
"додому" - це ніби має бути радісно і тривожно.
А у Вас - трохи сумно...
Ну нічого. Веселіше, Нуілі. Он Чорі описала майже апокалоптичну картину сьогодення. :))

Чорі, та я теж - серйозно. Період "утріть мені сопельки, бо я вся така нещасненька" ЛГ давно вже пройшла. Кажу ж: втомилася від цього світу, тобто саме від того, про що ти пишеш. Мені навіть бомжів стрічати не обов'язково - щодня проходжу повз УТОС (Українське товариство сліпих), так що вже зранку всі приводи пожаліти себе якось самі собою відпадають... Ну і - куди ж дінешся від новин, навіть якщо не дивишся "ящик" і не включаєш радіо? Робота ж сама знаєш яка, та й вуха не заткнеш, коли люди говорять... Катастрофи, повені, терористи (далі - за списком), все це настільки страшно і безглуздо, що хапаюся за голову і питаю: що я роблю на цьому світі?! Я ж нічого не можу змінити! А дивитися на це все далі - не хочу. Сил нема. І з недавніх пір придумала собі втіху: я буду жити в іншому світі. І там не буде страху.
Найсмішніше, що я навіть не уявляю, як може бути по-іншому. Тобто - за якими принципами має бути побудований той "мій" світ. Боюся, що взагалі ніхто цього не уявляє. Ми ж нічого іншого не бачили... Але я собі так вирішила - і все. Так що якби ти бачила, як там класно, ти б таки пішла за тими котами ;))

Тоді запам"ятовуй все гарненько, шо там і як, а в грудні докладненько розкажеш :)

Василю, мої коти мишей ловити не будуть - ну, хіба що в хованки з ними гратимуться ;)
Ніяких окопів, воєн і революцій - ні для чоловіків, ні для жінок і котів. Ніяких смертей і жахів. Має ж бути якийсь інший варіант...
А додому - це таки класно. Хтось із мудрих (Сенека, здається) казав, що ми - лише гості на цій землі, причому гості небажані...

Е, нє, Чорі - все не розкажу! Має ж бути якась інтрига :)

Та двері чогось не зачиняються - одвірки перекошені чи з завісами шось не те... а відремонтувати нема кому :)
Дуже подобається мені чоловіча аргументація: "Не йди! Залишся!! Бо хто ж замете (прибере, борщу наварить, сорочку випере, город скопає, дітям (і не лише) носи витре)..." Як казав Жванецький (хоч і з іншого приводу): "Придется жить - и жить вечно!" ;))

Ну це вже трохи веселіше!
А то Ви мене прямо налякали...
І головне:
якщо вишукано і дотепно жартуєте(!) - то не все так безнадійно.
Вірю, що хандра мине і ми побачимо багато Ваших дивовижних творів... І про світло ще не згаслих зірок... :))

Ха, налякав ;)
Та всі вони - даремно... але тут хоча б із задоволенням і в гарній компанії :)

Павутиння - то ще не страшно, аби мохом не порости ;))

Ги прикол, вчора написала коментар і пішла дитині солодощів купувати у фірмовий рошенівський... ну тиж знаєш який там шокладовий рай, а я на дієті... Одним словом на касі мало не накинулася на цукерки і касира а стримавшись, мало свідомість не втратила. Мусила таки на виході з'їсти одну цукерку :))

Ти б якось поступово "дозу" солодкого зменшувала, чи шо, а то ж це просто знущання над організмом. Від гіпоглікемії таки можна і під прилавок звалитися, і на вулиці зомліти :(

"Непонятно до кого звернення" - та я й сама не знаю, до кого. Але мусить же десь бути хтось, кому я потрібна назавжди - а не просто перекантуватися, поки зручно... Інакше весь цей світ доброго слова не вартий.