Ви невиправний.

Вам ще треба пояснень? Дивний Ви автор...

зАб*є, повЕрнусь
дах - так
А тоді як бігцем припустила - інверсія

не погоджуйтесь, то Ваше святе право

Невже, Валерію (ніяк ще не звикну до Еміля. До речі, чому саме Боєв? Воно, НМСД, якесь північно-кавказьке. Можна було б Золя-II, III або IV), не цікавишся версифікацією? Це корисна наука. До неї ще якісь там є - про дієві засоби художньо-поетичного відображення. А, збагатившись науками, можна потім зазирати у себе, прислуховуючись до своїх власних думок, а не отак - на межі асиміляції і десиміляції виліплювати щось проміжне.
Тобі вдається віршувати. Існують люди, яким не вдається, а вони силують слово. Тобі, НМСД, вдається. Але біганина, яка пов'язана с запозиченнями, мабуть, заважає творчому процесу. І виходять просто вірші, віршики, тексти і текстики.

З повагою і без менторства,
Г.С.

Знаєте, я до Вас тренером не наймався. Мені за це ніхто не платить, щоб я Вам кожен нюанс детально тлдумачив. Занадто буде.

ви, Валерію, познущались швидше не з автора, а з себе такою пародією. вона гідно стає в ряди окремих пародій Ярослава Чорногуза (нехай не гикається). і рівень вашої версифікаційної майстерності тут ні до чого. його просто не видно. йдеться виключно про несмак самого твору.

нмд, пародія - це тонка, дотепна іронія над вадами тексту конкретного автора, а не заримовування власних фрустрованих асоціацій зі словами "голий", "цвях" і "пальто".

хоча, пригадуючи коментарі на сторінках Л.Ніколаєнко, припускаю, що це всього лише ваша спекуляція за принципом: напиши погану пародію - отримай півтори тищі переглядів :)))

Насправді вся проблема (і біда) літературної критики в тому, що найголовнішого не скажеш, якщо тебе не хочуть почути. Це слабкий, безсилий, ніякий текст. Але яке з цих визначень може претендувати на об*єктивність? - Та жодне. Це так як у спорті. Штовхання ядра і художня гімнастика - надто різні. Бо є об*єктивні критерії, а є суб*єктивні. І - десятий раз на Пм це вже повторюю - вся справа в тому, кому Ви хочете вірити. Скажіть мені, кого Ви слухаєте, і я скажу ким Ви будете. Не слід сприймати це буквально.

(Мовчки заходить, читає текст "пародії", хапається за голову, товчеться лобом об стінку... безнадійно махнувши рукою, так же мовчки виходить)

Жалюгідно і жалю гідно. Прикро.

У вас талант, Эмиль, писать безвкусные ...пародии... на хороших авторов.
Пойду посмотрю, кого Вы еще спародировали; оригинал, вероятно, мне понравится.

Знаючи про те, з якою повагою ми ставимось до двосторонніх зауважень, я спробую пояснити, що саме не дуже мені подобається, або що хотілось би бачити у твоїх віршах. Спочатку я скопіюю твій вірш. І між рядків чи строф почну ділитись своїми читацькими враженнями і роздумами.

"Я гуляю по вулиці босий,
Та і голий - в одному пальто.
Розсміялась ти з мене… Ну, досить -
Ти ж подумай, красуне, а хто

Хто ж заб'є тобі цвяха у стінку,
Чи на кухні твоїй змінить кран?
Хочеш, станеш мені ти за жінку?
Станеш пані, бо я ж таки - пан".

Той, хто ходить вулицями чи підземними переходами, час від часу показуючи своє голе тіло - особливо дівчатам, нам відомий. І як зветься його хвороба.
А ти перед віршем розмістив рядки поета, який перш за все є людиною.
То чи варто звертатись до згадки про таку хворобу? Мені відомі приклади, коли людина свої психічні болячки приписує іншим. Це доволі поширене явище.
Щоправда, у назві твого вірша фігурує згадка про маніяка, та чи краще від цього? Це може вказувати на те, що ти усвідомлюєш, що таке манія, водночас розвиваючи її тему.
Перехід від першої строфи до другої мені здається нелогічним. Так, ти зримував "пальто" і "хто". Це, мабуть, краще, ніж "кінь в пальто", бо насправді люди кажуть інакше.
"Стінку - жінку, кран - пан". Ти сам чудово розумієш, шо це за рима, або для якої вона аудиторії. НМСД, не для серйозної.

"Я тебе покохаю до ребер,
Від ступні аж до кінчиків вух.
Поселюся, напевно, у тебе -
Я тобі не якийсь там лопух".

Мені відомо, звідки взялись ребра, нормальним виглядає той обсяг, який чомусь вимірюється від однієї ступні, а нам відомо, що тіло закінчується пальцями (у жінок і дітей - пальчиками). Одна ступня - це, НМСД, критична неточність.

"То чекатиму завтра о сьомій -
Не забудеш про це? Лиш посмій!
А інакше піду я додому
І верну́ся звідтіль сам не свій."

"Сам не свій" - це відомий вислів, але я його не характеризуватиму. Просто він існує - і на цьому крапка. Цікаво тобі його використовувати - то будь-ласка.
Те, що я бачу, я назвав віршем. Тобто, продуктом версифікації, а хотілось би, щоб воно було чимсь літературним, а воно - це просто вірш у самому мінімальному значенні. Природно, що НМСД, або як почав писати, НМСДД. На Мою Скромну Думку Дилетанта. Можна розшифровувати інакше, звернувшись до Доброзичливості.

"На стіну я будинку залізу,
Заберусь під самісінький дах
І зірву з того даху залізо -
Та не стану у лави невдах.

Лиш не чує мене моя мила,
Усе швидше карбує свій крок,
А тоді як бігцем припустила -
Я за нею… Куди там! Аж змок…"

Я бачу віршований анекдот. Я досі не можу йогоо назвати чимсь літературним, водночас усвідомлюючи, що до літератури відносяться море усіляких жанрів.
Ти обрав такий. Оці віршовані анекдоти.
То віршуй, але навіщо чіпати інших осіб?
Це добре, що переважна більшість їх - це адекватні обставинам життя люди. А існують і неврівноважені і з маніакальними пристрастями усілякого напрямку. Одним може здаватись, що їх переслідують, другим - що вони наполеони тощо.

З повагою і без критики,
Г.С.

Гаррі! Ви - чудовий! Знімаю свого віртуального капелюха перед Вашою вдумливістю в терплячістю.

Валентине, вибачте...

Просто, Гаррі, Ви озвучили те, що крутилось у моїх тривожних думках, що я не мала ні часу, ні снаги підвести до якоїсь формули висновку-враження.

Ще раз вибачте, Валентине...

Я вибачаюсь за те, що не звертаюсь до Вас особисто на Вашій сторінці.

Пародія, кажете, неправильна. Має бути іронічна і тонка. Але давайте не забувати, де ми знаходимся. Пародія ця - цілком у стилі ПМ-ного розуміння пародій. Тому нічого страшного не бачу. Це ж не витвір мистецтва, а просто жарт для "пагаваріть". А головне - Валера і сам не вважає свій текст чимось мега. Тоді як Ніколаєнко має завищену і неадекватну самооцінку.
Особисто я дуже рідко читаю пародії на ПМ.
Взагалі, я й МП читаю останнім часом дуже рідко. Немає золотої середини. То солодкі аж липкі коменти, то сварливо-беззмістовні.
Кто віноват і что дєлать.
Робити повну люстрацію редакції - оскільки мало хто із заявлених редакторів буває на ПМ, нж будєм паказивать пальцамі. Змінити систему оцінювання. Встановити чіткі правила.
Мєчти,мєчти.

хе-хе, це справді марна розмова. Бо щоб розмовляти про це: "Невже Шекспір у своїх драмах писав тільки про себе? Чи Лев Толстой у "Війні і мирі"? Та ж ні, вони створювали ліричних героїв.", для початку вам варто було би ознайомитись з творами пари десятків герменевтиків, хоча б кількома працями з комунікативної філософії, бо інакше ми говоритимемо різними мовами.

по суті (я говорю це навіть не вам, а більше - у простір) все: література, яку ви читаєте, історії, які вам розповідають знайомі, фільми, які ви дивитесь, сексуальні/чи не дуже/ фантазії, які вам маряться, сюжети пісень, які ви слухаєте - це все творить ваш досвід. тому ви МОЖЕТЕ поставити себе на місце серійного убивці, чи написати від імені жінки. але це ВАШ досвід. бо ви пишете про СВОЇ переживання чужого досвіду...

тому, це навіть не нмд, це факт, доведений багатовіковою філосовською традицією, людина не може писати/відчувати/розуміти за когось. а лише і виключно за себе.

і ще. "то що, коли я пишу вірші від імені ліричної героїні, я маю досвід бути жінкою?" - поки ви вважатимете це запитання адекватним, боюся, з поезією у вас також складатиметься середньо. але це речення до роздумів, а не до нової гілки обговорень.

на цьому я припиняю свою участь у цій дискусії, все решту ви можете перевірити, почитавши відповідну літературу. якщо маєте до цього смак:)

мені не подобається, Емілю. тому що це вийшов абсолютно ваш самостійний /не маючий до мене ніякого стосунку/ текст. просто /так вже виходить/ що ви використали ряд слів, які вжив і я. на цьому і всі "паралелі".
стосовно якості самого тексту - то вже діло інше.
навіть якщо це "за мотивами", має бути витримано хоча б якийсь дух "пєрвоісточніка". у вас же цілком автентична_і_оригінальна конструкція.

бліінн... скільки у вас тут коментів!
/робить вигляд що заздрить/

Мне кажется, что вообще нужно как-то больше обращаться к образам, возникающим в своих головах.
Возник - и описывай, используя силу и притягательность поэтического слова. А коль не возник, то тужиться, по-моему, не стоит.
Конечно, если уж очень хочеться писать, можно попробовать возбудить в себе страсти иных (а это обычно прошлые) времен, вспомнив школу, первую любовь, первую двойку в жизни, в очередной учебной четверти или семестре. Можно и погрустить над альбомом обретенных и утерянных девушек своей жизни. И затем поделиться своими мыслями, облаченными в поэтические одежды, а не просто рифмованными предложениями - с их глаголами, именами существительными, предлогами и т.д.
А если уж тебя вдохновили строки чьего-то произведения, то, пожалуйста. Кто против? Но, как мне кажется, развивать мысль дальше, словно продолжая авторское произведение, не стоит. Пиши так, словно о себе или о созданном тобой персонаже.
Всяческих удач.
Я знаю, что ты не против комментариев и правильно их воспринимаешь.