Книга голосінь... цікава ідея )
Не знаю, правда, на скільки мене вистачить )

)))
Дякую, Сонечко! І я тебе цьомаю )

Дякую.

Дякую, Інно...

Чи буває вічною насолода? ))
Дякую, Юрко!

на кумашню ???
А що це таке? )

Дякую!

Щось на кшталт "толоки", якщо не помиляюся.)

То, Люб, в галицьких селах як шаткували капусту на зиму (у великих родинах кілька бочок) кликали кумів і сусідів на допомогу, і разом робили роботу. Звичайно вкінці була невеличка гостина, зазвичай безалкогольна, але із піснями, жартами і гецами всякими. (Звичайно, про вікіпедійне значення "поминки" тут не йдеться).
Файний був звичай, я його ще застав і брав участь у такому дійстві неодноразово.

Щиро вдячна, Вікторе...

Голоситься )
Дякую, Наталко!

Дякую. Це може не зовсім ті голосіння) Але щось у тому є... Вичитала сьогодні ось таке:

Голосіння як фольклорний жанр відзначаються своєрідним по­
етичним стилем, оригінальними поетичними засобами й прийомами.
Найхарактерніша з них, на думку більшості дослідників, — голосільна
тавтологія, яка надає їм особливої емонійної забарвленості, ліричної
тональності. Одна й та ж інформація повторюється, варіюється, причому
в цих варіаціях спостерігається певна закономірність. Це не просто по­
шуки кращого, влучнішого слова чи фрази, а спеціальний прийом,
підпорядкований єдиній мсті: збільшити емоційність вислову, так пере­
дати власні почуття, щоб вони об’єднали голосільницю з аудиторією.
Подібне нагнітання близьких понять відоме в мистецтві ще з античних
часів, однак у голосіннях воно набуло довершеної форми і стало визна­
чальною рисою їх поетики.
У голосіннях наявні кілька типів повторів: тавтологія (однокоре-
нсва й синонімічна), повторювання одного й того ж слова чи фрази на
початку вірша (анафора) або в кінці (епіфора), паралелізм поетичних
образів [86].
Прикладом кількох типів повторень може бути такий фрагмент
голосіння матері за дитиною: «Відкіля тебе визирати, відкіля тебе
виглядати? Чи з церкви ітимеш, чи з дороги їхатимеш? Чи тебе соло
вейки одщебетали, чи тебе зозуленьки одкували? Яка твоя доріженька
смутім та невесела! Яка твоя хаточка темна да невидная, що ні
дверочок, ні оконечка, ні праведного сонечка…>>. Тут маємо однокорсне-
ву тавтологію (відкіля — відкіля), синонімічну (темна да невидная, смут­
на та невесела), анафори і паралелізм поетичних образів. Останній про­
низує голосіння наскрізь, створює специфічну психологічну напругу,
забарвлену емоційно.
Такі вислови, як «А я свого сина заховала і прикопала», «Я ж
тебе, моя донечка, кохала і леліяла», «До кого ж мені прихилиться і
притулиться?», «Людям оддам, то ви будете плакати і ридати», є
характерними і для думового епосу. Епічні співці тонко відчували кра­
су й образність слова і в своїй творчості широко використовували
поетичні прийоми голосінь. Ф.Колссса звертав увагу на досконалість
голосільних повторів, голосільної синоніміки. «Синтаксична градація
синонімів по силі виразу (плаче-ридає, кленс-проклинає, грає-виграває,
живе-проживає, статки-маєтки, еребло-злото, рано-пораненько і т.ін.) ра­
зом з повторюванням синонімічних значень і подібних думок у різних
відтінках складають основну окрасу художнього стилю голосінь» [87].
180
Поетика фольклорних жанрі»
І [овторення найбільш містких за змістом та емоційним забарвлен­
ням слів, фраз породжує своєрідну музику голосінь із багатими
алітераціями й асонансами, внутрішньою та кінцевою римами.