Дякую, Світланко. Ви відчули... Якось так сталось, що я нехрещена, називаю себе то язичницею, то атеїсткою, але насправді практично живу у стані подяки і молитви... бо наче відчуваю якийсь зв'язок, щось, що не здатна пояснити словами, бо не на все слова вигадані...

Олександре, холонути не можна, бо саме тоді посилиться можливість потрапити під вплив оманливих цінностей. А щодо призначення, так то у різних гвинтиків і деталей воно практично незмінне, хоча навіть тут досить часто трапляються несподіванки... Аа нам дано право вибору навіть із призначенням: призначено бути людьми, але кожен реалізує це настільки, наскільки вважає за потрібне... Мені думається, у всього одне призначення: бути якомога кращою якістю себе...

Пані Тетяно, Ви – філософськи налаштована людина. Я теж люблю розмірковувати над питаннями буття. Можливо трохи спрощено і не професійно(я ж бо не мислитель), але право таке маю. Тому і сперечаюсь там, де може і непотрібно. Холодний розум, гаряче серце. Що краще? Я не про особисте, не про кохання, а трохи ширше. Якщо бажання розігрівають душу, то як вберегти її помилок, бо важко зрозуміти, коли необхідність перестає бути собою і стає зловживанням на своє благо. Тоді і розум сприймає зайвий комфорт як даність і перестає помічати його дорогу ціну.
Цінності благополуччя виходять на перше місце і витісняють норму існування як таку, що недостатня для отримання різного виду задоволень. Це так в цілому, щодо перегріву людства. Холоне одна людина душею – трагедія для близьких. Холоне спільнота – благо для всіх, бо почуття і жадання відступають і тверезе мислення рятують від марнотратства, надмірного споживання, винищення за короткий проміжок часу того, що природою накопичувалося мільйонами років. Хіба це не вихід із тупика? Але поки гаряча кров вимагатиме нових жертв для свого задоволення, цього не станеться і тоді навіть питання «Для чого ми?» не буде актуальним в силу наших зростаючих апетитів. Ви кажете, що призначення людини бути людиною? Така проста відповідь, але вона нічого не пояснює. Якщо людині важко бути людиною, то може критерії людяності завищені, або людина – це тільки назва істоти, яка насправді не в повній мірі сповідує людяність? А це ж лукавство. А призначення Сонця? А призначення мухи, що заважає відпочивати у літній спекотний день? Я думаю, що призначення у людини нема. Є життя, яке треба прожити у злагоді із собою, з іншими людьми, із природою. Але це не призначення, не мета і не ціль. Бути людиною – це спосіб існування, це вибір між добром і злом, між необхідністю і доцільністю і т. д. Навіщо, чи Божою волею, чи випадковою примхою природи, ми з’явилися на світ і піднялись до такого рівня розвитку, коли до самознищення набагато ближче ніж до первородних джерел. Якщо вік Землі прирівняти до року, то цивілізаційна людина існує декілька секунд, ну може хвилин, без усякої гарантії на продовження себе на такий же термін. І ця мить ніяким призначенням скоріше всього не освячена. Просто так сталося, що ми живемо і у цьому велике щастя, бо на одну розумну душу мільярди більярдів тонн мертвої матерії. Дякую за увагу. Дискутувати бажання не маю, просто доніс свою точку зору. І на останок, нехай і запізно, приєднуюсь до привітань, хоча близьким людям я у таких випадках жартома кажу: співчуваю…

Дяки, Ваню. Мабуть, це місце взагалі варто спростити. Взяла собі нік, котрий зумовлює тепер час від часу відмову від певних образів з метою уникнення двозначностей, от і намудрила.:))

Дякую,за цю високу похвалу, Вікторе.

І я долучаюся, Тань!

Напросилася! Оскільки ляпнула трохи пізніше, сподівалась, що минеться. Не минулось. Дякую, Ваню. :)

Дякую, Галинко. То вирвалось, бо й так якось темно на душі стає, коли хтось йде з ПМ, а тут симпатична мені людина, та ще й в цей день. Одна жінка-медик сказала мені, що напередодні дня народження ми слабнемо, тому усілякі неприємності намагаються скористатись моментом... У цьому році це виправдалось, як ніколи. :)Я сумую за тими, з ким колись спілкувалась тут (навіть якщо сперечалась), а зараз їх з різних причин немає...

Дякую, Нінель. Вкрай приємно отримати від Вас таку високу оцінку моїм творчим спробам.

Дякую, Інночко. Чесно кажучи, мені соромно, що, не подумавши, напросилась на таку увагу...

А хіба було б цікавіше, якби усе було просто...

Дякую, Мирославе. Однак неоднозначне у мене ставлення до уродин... Мене у той день у ПМ не було, та й не хотіла я до цього такої уваги...

Дякую, Світланко.

Аааа, Гренуіль моя, Гренуіль! Я тебе люблю. Ти побачила саме той образ, який я хотіла передати... Я думала не вдалось, міняти хотіла.... Тепер так і залишу. Дякую!!!