Дуже цікавий, пане Андрію, ви дали коментар - повчальний для деяких "високолобих" мистецтвознавців, у тому числі для мене.

Щодо "Це вам не Антонич?!", Тетяно, тут цілий Океан. По-перше, не малося на увазі жодних образ і принижень. По-друге, чи не кожен перший "філологічний" поет є учнем Антонича?, по-третє - чому не учнем свого батька, а саме Антонича? Тут повністю спрацьовує контекст "трьох Кембріджів". Дуже важливий для Поезії та Мистецтва в цілому. В певному розумінні ним можна означити різницю між Богданом-Ігорем та Юрієм, - себто, мало тобі, наприклад, бути Тарасом Григоровичем, потрібно, щоби ним був твій Батько і Дід, дорогою, яких ти ступаєш далі, і ось тоді ти маєш у собі набагато більше сил, уміння, і Промислу (реалізованого чи нереалізованого) Господнього, аніж твій Дід, або Батько. Так, крізь ці "три Кембріджі" виступає основна проблема сучасної української культури -продовження світоглядної, творчої справи батьків. Активне продовження. Ось у чому різниця. Ось у чому проблема нас, як дітей, і нас, як батьків. І, очевидно, я розглядаю Юрія Липу, як більш зрілий і досконалий плід попереднього Життя, і бачу його різницю з Антоничем не в якості літературній, а в різниці "висоти польоту", яку задали їм батьки. Ось тому, Богдан Ігор і є вчителем "філологічним" поетам нинішньої системи гуманітарної освіти, є надія, що його "онуки" чогось досягнуть, якщо таке спадкування можливе в сім'ї модерністів...