Я думаю, що редакція мастерень не має бути такою скромною до дакої великої статті. Можливо, Ви не хочете когось зачепити?

По-друге: таке враження, що у статті на першому місці стоїть мова, а на другому людина.
ВІДПОВІДЬ НА ЦЮ СТАТТЮ:
Ми не є цілісною нацією!
Згадайте людину, що володіє чистою російською мовою (слабо припускаємо наявність у його мові матюків), спробуємо згадати українця, що так само не каламутить свою мову (слабо припускаємо наявність характерних нам прокльонів), згадаємо поляка... А тепер уявімо мову людини із суржиком, ця людина стає не тільки безбарвною "ні вам ні нам", "без обличчя", ніякою... вона просто не має НАЦІЇ.
Спершу треба довести самим собі, що МИ - НАЦІЯ і нею БУТИ, а потім (ги-ги) спробуємо поговорити по мову.

Ким себе може вважати молодий українець, батьки якого зустріли свої долі на Донбасі, в часи "пятілєток", завдяки примусового переселення із усіх обширів Радянського Союзу. Питання: чи в Кучми українське обличчя?
Відповідь: чи в Кучми українська мова?..

Це і для нашого сайту вельми актуально. "Слово творить світ, спотворене слово спотворює його"...
"Ще одна прикра помилка в тому, що надто прискіпливі охоронці чистоти української мови та борці з суржиком розлякали і фактично підштовхнули до русифікації відразу дві категорії людей:
Перша — частина суржикомовних українців центру та сходу України, які вирішили, що їм простіше не виправляти рідну, а перейти на російську мову.
І їхня поганенька російська буде менш помітною (бо справжню російську в Україні знайти нелегко), ніж поганенька українська (яка все ж є)! Цей мотив-аргумент сьогодні є чи не найпоширеніший.
Друга група — російськомовні громадяни, які б, можливо, і заговорили українською, але не захотіли "ковєркать язик" та бути об'єктом втручань щирих і нещирих "доброзичливців"...

Шановний Олеже Левченко, важко чимось і доповнити погляди В. Гонського. Якщо Господь призвав нас бути українцями, то ними нам і потрібно повноцінно бути?
Чим добра Поезія, кожен автор, який на мовному (та й іншому) роздоріжжі, може відчути що йому ближче, де менше фальшу, де для нього промовистіше, яка мова таки рідна. Серед авторів "Майстерень" окрім українців, є і росіяни, і вірмени, і євреї, і німці, інші ... І нас поєднує Поезія, яка в основному пишеться і коментується українською, тобто, можна сказати, що нас поєднує, в основному, саме український підхід до поетичної творчості. Це мені здається важливим.
Щодо нашої української цілісності, то тут я довіряю Творцеві, бо тільки він творить нації. Щодо сучасного стану українського народу, то тут можна напевно жалкувати, що кожна сволота намагалася завжди вибити кращих представників - еліту, і залишити дві великі групи рабів - для обслуговування. Останній раз таку сволоту звали комуністами, а групи людей, які вони нещадно сформовували - клас робітників, клас селян і тонкий прошарок чогось малоістотного, але вкрай насиченого спецслужбами. Тому після таких і інших вікових селекцій нашому народу оговтатися непросто. Але вже наші діти сформують той повноцінний український народ, що не матиме класів, але матиме безліч справжніх людей, призваних бути українцями.
Стати людиною - найголовніше, і національність чомусь у таких речах неймовірно помічна.

Іван Редчиць

Мабуть, щоб дбали більше про духовність,
Як сніг, на наші голови - двомовність,
Що лізе в душу, в серце, лізе скрізь, -
Немов змія, нас жалить чужомовність.

Ірина Фаріон і Ко, проти дятлов...

Двом хлопчикам стало нудно, і вони вирішили попіаритись. З цього зробили показову, але прогнозовану провокацію.

А пані Фаріон, і в цьому Нагієв прав, завжди потрібні вороги. І вона їх знайде обов"язково.
Хоча вона - сама жертва, хоча й дуже агресивна і трохи базарна.

Тут, можливо, складніша гама... Запальна жінка, на кшталт Жанні Д'Арк, воює, як уміє. Але перебуває у партії, яка її здасть і спалить, підставивши якусь чергову свиню...

Взагалі мені подобається, коли жінки не соромляться показати, що вони інтелектуально вищі за всіляких "комерсантів від влади, чи грошей, чи попси". І дивно бачити майже політичні "шоу" в дитсадках ( а вони за соціалізму ще й які були!).

А в Гузара, ніби, й інша вагова категорія. :)
І він "захищає", обстоює Промисел Божий на своїй святій землі. Себто культурологічну людяність в цілому, яка пов'язана і підтримується Промислом. Бо саме це лежить в існуванні євреїв у Ізраїлі, французів у Франції, росіян в Росії, українців в Україні. І ця людяність звісно йде від землі, що сформувала свій народ.

Не даремно євреї починали відродження з кібуц і розвивають далі свій патріотизм від любовного ставлення до кожного клаптика своєї землі.
Те саме, думаю, і в Україні. Відірвавшись від спорідненістю зі своєю землею - будь-яка нація, народ вмирає - хто швидше, хто повільніше. Зрештою, зникає, знищується...

Як не зарікаюсь я більше помовчувати, а не виходить. Коли чоловік кликав мене подивитись ось це дійство з Нагієвим, я відмовилась. Для мене достатньо цього прізвища, аби втратити цікавість до передачі. Ми з чоловіком досить часто опиняємось по різні сторони барикад, але цього разу, переглянувши шоу, він визнав, що моя думка щодо даного дійства абсолютно слушна. Але розміщення цього ролика у ПМ таки змусило мене його переглянути. По-перше, давайте подумаємо, на яку аудиторію і з якою метою розрахований задум цієї передачі. Це ж абсолютно зрозуміла мета задовольнити самолюбство не надто розвиненої інтелектуально частини населення пострадянської території, котра ще не скоро відійде від вдовбаної в мозок за часи радянської влади великодержавно-шовіністичної ідеї першості російської мови і другорядності, практично приреченості до вимирання, усіх інших. Але шоу не вдалось – враження від нього, як від зіжмаканого брудного простирадла. Трошки аналізу.
Початок. І одразу ж програмування публіки на доброзичливе сприйняття особи Олександра Швеця. Цитую звертання Нагієва до означеної особи: «… Вы после Путина второй по популярности. Вас показали во всех новостях…» Далі Швець, котрий на питання «Вы не любите государственный язик?» відповів : «Нет. Абсолютно. Я вам честно и с уверенностью это говорю. И никогда в жизни не полюблю.» - починає доводити своє лояльнее ставлення до української мови, і ніхто, АБСОЛЮТНО НІХТО не дорікнув йому за відверту брехню. А Євгенія Власова ще й допомагає йому викручуватись і перекручувати факти, стверджуючи, що фраза про «телячу мову» відносилась не до державної мови, а до суржика хлопців, котрі перескакували з однієї мови на іншу. Цікаво, чи у дівчини не все гаразд з логікою, чи навпаки, все гаразд , бо вона від зіграної ролі отримає досить відчутний для себе зиск (але ж у такому випадку у неї не все гаразд з порядністю…)? Ну що ж, здається, шоу Нагієва тим і відрізняються, що там практично завжди присутні особи з низькопробно-скандальною поведінкою.
Щодо фрази Володимира Моісеєнко: « Допустим, если бы я ехал за рулём, я вряд ли бы снимал на мобильный телефон». Так уже в моєму житті сталось, що я накатала досить великий «стаж» на «штурманському» місці поряд з чоловіком, тому доволі добре знаю досить багато негативних речей про людей з жезлом. З того часу, як чоловік встановив спочатку відеокамеру, а потім замінив її на відеорегистратор, з перевищенням людьми у формі службових повноважень йому зустрічатись практично не доводиться. І все ж, маючи безпосередню уяву про практику правопорушень з боку ДАІ, я підтримую точку зору свого чоловіка, що нижня ланка цієї державної установи просто змушена існувати у тих умовах, котрі їм диктуються вищими чинами. І коли якогось «сержанта Петренко» звільняють, наприклад, за хабарництво, я точно знаю, що знов постраждав черговий цап-відбувайло, бо звільняти треба не його, а ЗНАЧНО ВИЩЕ керівництво, бо народна мудрість про те, що риба гниє з голови, у даному випадку підтверджується стовідсотково… Отже, в умовах, коли населення намагається захищатись від неправомірних дій ДАІ відеорегистраторами, відеокамерами та мобільними телефонами, фраза Володимира Моісеєнко виглядає, м’яко кажучи, невиправданою. Звинувачення хлопців у можливому монтажі у той час, як сам Швець жодного разу не сказав, що то монтаж, бо він такого не говорив, теж виглядає не надто коректно.
Я не люблю людей, подібних Ірині Фаріон, бо коли вони беруться до справи, результат доволі часто буває прямо протилежним тому, якого вони, начебто, добиваються. Вони діють з такою експресією, таким тиском, що налаштовують і проти себе, і проти справи, яку відстоюють, навіть можливих своїх прибічників. У нашій країні існує право свободи вибору мови, віросповідання та різні інші права, і суть конфлікта не в тому, що Шевчук відірвався від своїх коренів, а в неповазі державного службовця до засад державності. Неприпустимо, знаходячись на державній службі, являючи собою у певній мірі обличчя цієї держави, виказувати неповагу до її мови, бо якщо виказувати неповагу до державного діяча – це оцінка його діяльності, а неповага до мови – це заперечення права на існування цієї держави (Чи не тому саме росіяни кинулись роздувати цей випадок, адже, не будемо забувати, що Україна у їхній підсвідомості – частина втраченої території?) Але я все одно буду стверджувати, що в умовах, коли високопосадовці, вважаючи себе вищими за правила дорожнього руху, давлять на дорогах усіх, хто не встиг втекти, і не несуть за це відповідальності, і дозволяють собі накази побити даішника за те, що насмілився зупинити велике цабе за перевищення швидкості, Швець і йому подібні – не більше, як цапи-відбувайла, за рахунок яких посадовці вищого рангу намагаються створювати собі обличчя.
Найбільше мені імпонують тези Юрія Володарського. Але ж , знову, він забув, що окрім права на самовизначення окремої особи, існує право на самоповагу і повагу з боку інших НАЦІЇ, і у даному випадку образа з боку Шевчука прозвучала не тільки у бік держави, а і у бік УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.
Не секрет, що публіка на таких шоу зазвичай не випадкова, і її толерантне ставлення до відверто не щирої поведінки Шевчука, низькопробної скандальності Власової і потім доволі агресивна реакція під час спроб хлопців здійснити своє, начебто надане передачею, право на оприлюднення своєї точки зору, наводить на сумні думки. Те, що хлопці зняли і розмістили цей ролик у Інтернеті , названо «приколом і хуліганством», їх звинуватили у неробстві, причому бездоказово і т. п. Я розумію, це шоу, але у даному випадку воно далеко не розважальне, воно створене з метою впливу на свідомість і підсвідомість. Якого саме впливу? Дивимось далі…
Державний діяч, депутат міської ради Григорій Кваснюк говорить те, на фоні чого нещасний Шевчук зі своєю дурнуватою фразою – невинно постраждалий янгол. Цитую: «Уволили (Шевчука) за что? За то, что он оскорбил державну мову. Ну так пускай державна мова подаст за него в суд….
Но дело в том, что не существует такой нормы.» І що тут скажеш, дійсно, норми, за якою державна мова власноруч подає на когось в суд, не існує. А для Григорія Кваснюка, очевидно, і Конституції не існує. Виявляється, за паном Кваснюком, керівництво Шевчука вигадало всі ті норми і закони, за порушення яких останнього і звільнили. От уже ця ДАІ, зовсім розперезалась, уже сама закони вигадує, хліб у депутатів відбирає!!! З моєї точки зору, за подібне блюзнірство людину, уповноважену депутатським мандатом, взагалі слід громадянства позбавити. Але у дечому він правий: так не виховують, бо виховувати треба перш за все власним прикладом. А чого ж ми хочемо від сержантів і студентів, коли у нас такі депутати?
І ще. Посмішка на обличчі молодої людини, виявляється – ще те хамство. І єдиний тільки Юрій Володарський зумів знайти правильні слова, аби захистити хлопців, що насмілились підняти на гора існуючу проблему. Всі ці депутати і артисти забули, або ніколи і не розуміли одну річ: це вони піаряться в Інтернеті, а для переважної більшості молоді Інтернет – один із засобів СПІЛКУВАННЯ І СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ. Мені здавалось, що гумористи зі своїм нестандартним мисленням, трохи вільніші від стереотипів. Пан Моісеєнко з «сотоваріщем» знищили цю помилкову точку зору вщент. Або ж вони не гумористи. Це ж на скільки треба всотати в себе реакційність, щоб серйозно вважати, що дозволити собі образливе висказування у адресу мови цілої нації – ще не скандал, а от обнародування такого вчинку слід засуджувати. Цікаво, які проблеми шановний пан закликав вирішувати після цього, випадково не ту проблему, як навчити молодь сидіти, прикусивши язика, і не сміти писнути проти старшого покоління (не будемо забувати, що значна частина цього покоління не те що не розвинена належним чином у свій час, а навіть деградована з-за цілої низки обставин) Сумно…. Молодь повинна рухатись вперед, а рух не виключає помилок. Просто страшно, з чим ці молоді люди зіткнулись, і скільки помилок вони можуть наробити внаслідок розчарування в людях після такого шоу.
Далі… Далі Юрій Вишневський вираховує, у якому році зникне українська мова. Організатори шоу знали, кого й навіщо запрошували. Він чомусь вважає, що українська мова обов’язково стане непотрібною. Шановний пан, мабуть, забув заглянути у підручник історії і порахувати, скільки років за царської Росії та Радянського Союзу сукупно українська мова проіснувала у офіційному статусі непотрібної. Я знаю людей, котрі не володіють українською мовою, але проти того, щоб надавати російській статус другої державної. Тому що вони розуміють, що спочатку треба компенсувати ті втрати, що понесла українська мова і українська ментальність за попередні століття. Бо їхня (і моя у тому числі) «російськомовність» - це таки втрата. І українська мова не може зникнути сама по собі, без цілеспрямованої політики. В української мови один єдиний внутрішній ворог – дурні. З отієї категорії, що застав їх Богу молитись – вони і лоб поб’ють. Це їм прагнеться негайної, буквально на протязі пів покоління, примусової українізації, це вони своїми діями відштовхують частину російськомовного населенні від ідеї української державності. Це з-за них постало питання про другу державну мову. Бо треба розуміти, що в суспільстві завжди існує певна інерція (частково завдяки цій інерції українська мова і вижила). І подолати цю інерцію за допомогою тиску неможливо, навпаки, під тиском інерція переростає в спротив. Навіть радянська влада це розуміла, і діяла не поспішаючи. Ще б покоління два-три, і вона б свого практично досягла, бо важко реанімувати мову, що геть відстала у плані сучасної термінології. Та, на щастя, радянська влада виявилась на багато менш життєздатною, ніж українська мова. Дурні навіть не розуміють, що прагнення до примусу – то залишки радянської психології («Не можеш – научим, не хочеш – заставим.») Це вони довели країну до розколу на два табори за мовною ознакою, коли люди з західної частини і люди зі східної частини, зустрівшись на нейтральній території (наприклад, чорноморське узбережжя) спочатку бояться один одного, очікуючи ворожості, а потім розстатись на можуть, і сидять за розмовою до ранку, з відчуттям повернення давно втраченого родича, бо, виявляється, усі негаразди у їхнім житті – спільні, і виливають вони душу один одному на такій мові, що ні українською, ні російською не назвеш, бо, намагаючись бути ближчими, вони ще й купу неіснуючих, але зрозумілих обом, слів навигадують. Хто цього на власні очі не бачив, тому, можливо, і здається, що для виживання української мови головне примусити усіх її вивчити, а я знаю, що головне – ось такі зустрічі, і такі розмови. Бо саме вони сприяють розумінню спільного кореня, чи, принаймні, спільного громадянства. А звинуваченнями у відірваності від коріння і примусом любові до мови не викличеш – цим можна тільки сповільнити процес її повернення. А на ображених неповагою ( а тиск є проявом неповаги) легко впливати ворожій пропаганді.
Максим Луцький абсолютно правий – працювати треба не у напрямі примусу, а у створенні умов для популярності і привабливості української мови. Я б «закохалась» у Ірину Фріон, якби ця думка прозвучала від неї українською, але ця пані занадто вже схильна до звинувачень. І справа не в тому, що російська мова – це мова колонізаторів, а в тому, що ми, українці, маємо спочатку потурбуватись про самоповагу (а захист життєвого простору рідної мови є проявом самоповаги), а вже потім, при потребі, можемо ввести хоч і десяток других державних мов. Але ці покоління ще просякнуті залишковими пострадянськими синдромами підсвідомої другорядності, котра штовхає їх з піною з рота і криками доводити свою правоту, замість того щоб спокійно рухатись обраним напрямом, тому навряд чи можна розраховувати на швидкий рух вперед.
І все ж я, як пересічна представниця української нації, вдячна Ірині Фріон за те, що вона взяла на себе захист української мови у шоу, фабула якого була побудована на ідеї її програшності і зводилась до чергових повчань «великого брата», як треба жити. Так само, як і Юрію Володарському за підтримку Ірини Фріон, Максиму Луцькому за озвучення ідеї популярності української мови, і Борису Саджая, котрий звів нанівець ідею шоу, підкресливши, що він мріє створити не пам’ятник українській мові, як то намагався вкласти до мозку глядачів Нагієв, а скульптурну композицію. Маленький штрих, а на скільки заважив. : )А його промова про різні мови – це єдине, від чого я отримала задоволення, подивившись це шоу...
Володимир Данилець і Володимир Моісеєнко після своїх ретроградних нападок на молодь, у кінці просунулись ще далі, закликаючи звільняти з роботи дикторів, що допускають помилки відхилення у літературному мовленні. Вони забули, що у часи їхньої молодості практично не існувало прямого ефіру. Вони остаточно мене розчарували своїм нерозумінням того, що українська мова після довжелезного періоду застою отримала шанс розвинутись і сформуватись у тих частинах, де її розвиток був примусово зупинений засиллям російської мови у попередній період, а це шлях навпомацки, шлях не науковців, а нації в цілому, і нація перепробує на смак ще невизначену кількість слів, часом помиляючись і відкидаючи помилки, поки мова її більш-менш сформується, а сама нація відновиться після попередніх втрат. Мова – це живий процес, схильний до видозмінення, і ми маємо захищати її життєві інтереси, бо цим ми захищаємо себе, як єдину націю. І тільки ворог буде стверджувати, що на теренах цієї країни немає української мови – вона є, вона відроджується і намагається розвиватись далі.
А у кінці шоу Ірина Фріон все ж сказала те, що я дуже хотіла від неї почути. Ну майже…
Вибачте, якщо повторюю уже сказані кимось вище ідеї, але уривками на протязі майже половини дня виклацувала свій коментар, передивляючись шоу, поки люди висказувались - не переробляти ж... Ну що поробиш, такий я вже тормоз :)