цікавий текст. самобутній і щирий. з масою образних знахідок (образ янголів з ніжними зубками; виймання Богом каменя з нирок, наприклад), цікавими римами.
є і окремі моменти збігів приголосних, яких можна було би з легкістю позбутись: "хліБ, Боже", "стовп соляний"; двозначностей ("знесуть мою плоть"). тонким моментом видається сам тон "молитвенної" розмови із Богом, який, з одного боку, - є недостатньо пристрасним, аби виправдати свою зухвалість переконливим болем ліричного героя, а з іншого - недостатньо шанобливим, аби дійсно бути молитвою. натомість, впадає в око таке наполегливе тяжіння лг до болю, якого він заповзято просить собі завдати... але це уже питання авторського бачення, до яких читачеві - зась :)

дякую за приємність від читання тексту.
з повагою,

в римі наголошені тонш-кож, при читанні інтонаційно й т.д. допустимо співзвучить ))

а щодо верлібрів і римованого - то це справа смаку, мені от навпаки здається, що у верлібрах я адекватніше висловлююсь, сиріч висловлюю себе

:)