Як Ви розумієте, я не раджу, а працюю з текстами. Точніше кажучи, осмислюю.
А хіба не простіше за все висловитись словом похвали? Але я так не люблю.
Можна освідчитись у коханні десятки разів десятку дівчат, кожного разу пояснюючи 9або обґрунтовуючи), за що саме – наприклад, за красиві ноги, за європейську кухню, за французькі манери тощо. І можна за це отримати по пиці, або домогтись взаєморозуміння.
А з віршами – інакше. Я хотів би не просто написати, що вірш гарний або не зовсім, що я в захваті або ні. Я напишу більше.
Мені відома краща рима до іменника «стяг». «Життях». Воно ж не одне. Ось мені один медіум повідомив, що я переживаю сьоме. І що в одному з попередніх я був римлянином і мене вбили акінаком. І я не вижив, але відродився.
Приємно бачити, що ми віршуємо про Україну.
І про мир – також.
А ще приємніше, якщо ділитися тим, що хвилює поета, через свіжі поетичні образи.
Подивившись на дату створення вірша, я глибше просяк авторською думкою, бо тоді було непогано. І не тому, що був позаминулий президент, а тому що наше життя чомусь вибудовується так, що ми тільки і робимо, що з теплом згадуємо минуле.
А чи будемо ми саме так пригадувати часи сучасного державного лихоліття?
Дякую за вірш.

З повагою,
Г.П.С.

Гаррі,дякую за розширений коментар з літературознавчою підкладкою. А то вже думала: не залишить він мене ...живою! Успіхів!