ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.11.15 22:56
Поміж негоди, поміж невзгод
Поміж свого і чужого
Кожне життя — це лиш епізод
В Книзі Буття Неземного

Поміж замовин, поміж бажань
Поміж данини за спрощу
Кожне життя — аванс без питань

Микола Соболь
2024.11.15 17:30
«Па хахлам! Агонь!» – 
А далі що? Тут пів години лету.
Ця ніч комусь остання на землі.
Переплелись бездушна лють ракети
та вбивча бездуховність москалів.
А з ким Господь? Наразі невідомо.
Щоб не було, тримати, друже, стрій.
Ті нелюди порушили свідо

Ігор Шоха
2024.11.15 14:51
Росіє малохольна,– ух ти! Де ти?
Куди ти лізеш – у... чи на..? Межа
між нами є, але на жаль
ти хочеш на... бо ми, таки, планета
в якій і на якій ти нам чужа..

Ой, ненажера! Як її розперло
і як іще витримує земля

Володимир Каразуб
2024.11.15 14:46
Покинь обладунки свої в кімнаті з товстої романіки,
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,

Іван Потьомкін
2024.11.15 11:40
Юдейська непорочна Діво,
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі

Віктор Кучерук
2024.11.15 07:33
Жбурляю камінь, як гранату,
В той бік, де взявся жаром схід, –
Чиню сусідові відплату
За покалічений мій рід.
Прокльони шлю і тичу дулі
У бік того, хто дотепер
Живе безрадісно минулим
І в кім інстинкт тварин не вмер.

Микола Соболь
2024.11.15 07:03
Зимові сни рум’янцем на щоці.
Їх не лякає втомлена завія.
Метелиця під вікнами засіє
і ти заснеш із книгою в руці.
Борвій завиє під твоїм вікном,
гілки зашкряботять посеред ночі,
але безсилі духи поторочі
перед зимовим, найсолодшим сном.

Микола Дудар
2024.11.15 06:51
Умовно кажучи — капець
Теплу жовтневому… теплу
Он навіть вибіг вітерець
В похилу змочену хулу…
Ще тільки бавився теплом
Учора з дітьми залюбки,
Тепер не вітер, вітролом
Не вистачає коцюби…

Світлана Пирогова
2024.11.14 20:30
Небеса дриготіли - прорив залізяччям,
Яке несамовито мчалось до когось.
Враз вдалині вибухало зовсім незряче,
У полі голім, чи десь за сивим рогом.
А часто летіло оскаженіло-бридко
І падало, - розриваючи будинки.
Лилися сльози дощами по мідних ринва

Євген Федчук
2024.11.14 16:17
У теремі і тихо, й прохолодно.
Промінчик сонця біга по стіні,
Крізь дірку пробиваючись в вікні,
Що наглухо завішене сьогодні.
Аби ніщо завадить не змогло
Йому прийняти рішення важливе.
Душа його то закипа від гніву,
У пустоту вихлюпуючи зло,

Юрко Бужанин
2024.11.14 15:18
О Небожителько, зійди в мої обійми!
Богине, на мої молитви відгукнися!
Ти б знала, люба, як набридло бути сильним,
Як серце рветься твоїй волі підкоритись.

Блаженством є відчуть твої, кохана, руки
У себе на долонях і кожен пальчик твій
Зацілувати

Микола Дудар
2024.11.14 08:57
До моря я не встиг. Ріки оминав.
І пристало горе. Себе пізнавав…
Тиха заводь поруч — тема для казок…
У відлунні «небож» чути слово «Бог».
Скільки треба «того», щоб «проснувся» світ?
Знов не та дорога… знову абеліт…

Абеліт - вибухова суміш

Віктор Кучерук
2024.11.14 05:09
Уже сказати, певно, треба,
Що, свій прискорюючи плин,
Я так наблизився до неба,
Що чую шурхоти хмарин.
Зневіра, туга і розпука
Мене терзають без пуття, –
Не можу вирватися з муки
Свого стражденного життя.

Сонце Місяць
2024.11.13 21:10
моя ненависть тиха & беззбройна
сезон осінній час реприз
еринії збирають вогкий хмиз
іржавіє усе зелене щойно

жнива на заході на сході форс мажор
неконвенційні офензиви
підносить свій ліхтар осяйний діва

Борис Костиря
2024.11.13 19:29
Дерева облисіли, і крізь них
Ми бачим сутність світу первозданну.
І крізь туман у муках неземних
Народжується істина, як панна.

Удалині палахкотять вогні
Домівок в тиші чистім узбережжі.
Так прагнення щоденні та земні

Іван Потьомкін
2024.11.13 16:30
Лиця українські в юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться.
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь.
Дороговказом узяв собі
Одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Публіцистика

 Ми не французи. Ми – раби

Контекст : «Ми не французи. Ми – раби» УП


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-10-20 12:11:37
Переглядів сторінки твору 13348
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціум
Соціально-громадська тематика
Культурологічна тематика
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-10-20 12:33:01 ]
О, ми якраз це обговорювали щойно на роботі. Мовляв, чи то менталітет, чи то затурканість з часів "совітів".
Неприємний осад залишився ще й з часів 2004го.
Хоча мені боляче до сліз - дивитися, як помирає країна, мова.
І що я. Я така сама - бо не ходжу на мітинги - робота ж, не маю часу. Я не француз. Я раб? Соромно, так. Але що я можу зробити?
Що я вже зробила - почала з себе - обмежила максимально вживання рос.мови на інтернет-ресурсах, припинила позоритися і писати рос.мовою вірші, почала вчитися пересилювати себе і спілкуватися українською навіть з людьми, які спілкуються російською (маю на увазі "вживу").
"Вибила" у начальства на російськомовному ресурсі, де працюю, можливість провести захід українською мовою - до речі, запрошую приєднатися і задати якесь розумне запитання, бажано юридичне :) http://conf.ligazakon.ua/conference/mova.htm


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-10-20 16:43:49 ]
Я теж почав із себе, але ще десь півроку назад, коли мене прийняли в ЛО "Кобзар" - одразу ж практично перестав писати вірші російською мовою (знаходився ж на російськомовному ресурсі), а зараз там всі свої вірші українською публікую, і їх читають не менше, ніж російські. Що цікаво, мої російські вірші почали перемагати в конкурсах і мають друкуватися в альманахах. Отже, українець може писати сильні вірші російською. Чому ж тоді українські росіяни навіть не в змозі вивчити українську мову за весь час життя в Україні, та ще й вимагають, аби всі українці розуміли їхню мову. Ми й так розуміємо, але що з ними таке?)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-10-20 16:50:54 ]
Та кажуть деякі лінгвісти, що тому росіяни не розуміють українську, бо російська - не славянська мова.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2010-10-20 17:03:42 ]
На певному рівні майстерності, я вважаю, просто немислимо рівнозначно віршувати, наприклад, англійською, російською, українською - повноцінно вступають у дію різні закони, різні традиції, це як географія, яку не сумістиш...

А якщо вперто пробуєш суміщати, то далі, схоже, не розвиваєшся, залишаєшся на порозі майстерності. Але допоки ще постане така дилема, то можна експериментувати. :)

Невміння навіть суто російськомовних українців писати високим стилем російську поезію хоча би на рівні майстрів минулого сторіччя (а на якому ж іще рівні тоді писати?) спочатку вельми дивує. А потім стає зрозуміло - Україна таки не Росія.
І це не вирок нашій російськомовній творчості, а швидше зауваження, що вона у нас, напевно, як американська англійська - трансформується, і надалі змінюватиметься у щось своє?

Тому, як на мою скромну думку, на високому рівні потрібно обирати щось одне, найголовніше - задля мистецтва, а інше залишати "просто" для позитиву розмаїтої творчості. :)
Але на суспільному рівні таки "поетом можеш ты не быть, а гражданином быть обязан!" - потрібно осягати українську, хто ще не осягнув.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-10-20 17:23:49 ]
) Але ж і "українські українці" далеко не всі пишуть "високим стилем української поезії". чи Ви думаєте, у них немає таких зразків?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-10-21 08:32:43 ]
Напевно, все-таки важливо, яка саме мова, що називається, материнська. Здається, ніби рівнозначно, якою спілкуватися чи писати вірші, не відчуваєш жодних незручностей чи відсутності словникового запасу, але все-таки рідною - краще.

"Потрібно осягати українську, хто ще не осягнув" (С) - так, але як переконати в тому російськомовні регіони України? В Одесі, наприклад, чи в Криму, коли заговориш українською, на тебе дивляться як на марсіанина.:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-10-21 08:25:20 ]
Можливо, й так.) Бо чому ж тоді жоден росіянин не в змозі правильно вимовити українське слово "паляниця"?))) Неодноразово сам пересвідчувався.)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-10-20 12:46:09 ]
До речі, дорога Юліє, проблема, як ми всі, сподіваюся, розуміємо не в братній нам російській мові, і справжній культурі братнього народу. Проблема у вмінні дотримуватися свого і збереженні свого, бо недарма ж воно тут виникло, і не дарма є рідним для нас.
Багато хто із росіян, а також із російськомовних громадян України поділяє необхідність захисту української мови від знищення, розуміючи, що жодної загрози російській мові на території України немає і бути не може. На часі громадянам України повноцінно охопити, осягнути Диво Української мови, як те багато хто з них осягнув у мові Російській.

Власне за це зараз маємо боротися - за повноцінність українців. Тому в жодному випадку не можна на сьогоднішній день вводити двомовність, змінювати вектор, що додає вчорашнім совкам людяності....


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-10-20 12:59:50 ]
Та ж так. Проблема не в самій рос.мові, проблема в тому, що її намагаються зробити "другою державною", а по суті - замінити нею українську, яку треба захищати набагато більше, ніж російську. З мови все починається.
"Жодна нація не вмирає від інфаркту. Спочатку їй відбирає мову"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2010-10-20 13:13:26 ]
А без мови і держави не має...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-10-20 13:14:19 ]
"допоки в нашій свідомості буде сидіти переконання в тому, що все наше життя і доля залежить від ющенків, тимошенків, януковичів - абсолютно нічого не зміниться і ми далі будемо бидломасою в чужих руках... перш за все на себе треба орієнтуватися, на свої можливості, ресурси, розум, дух... Крах для людей, які і далі наївно думатимуть, що хтось колись спуститься з неба і стане нам всім манна небесна.."

+1


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-10-20 14:15:33 ]
У нас, Мріє, у постсовків, боюся в голові надто багато штампів залишилося - особливо щодо первинного і вторинного. Та що цікаво - і духовне приводить до бачення "земної влади", як речі вторинної, так і матеріальне не може намацати у "системі влади" того самого фундаментального матеріалізму.
Отже, Влада і Політика завжди вторинні, для всіх логічно послідовних систем мислення. І ніхто нині, здається, вже не сумнівається в первинності живого індивідуума (подеколи окрім самого такого індивідуума), так? :)

А цього ж індивідуума рятує щодня здорова традиційність - дихання чистим повітрям, споживання нормальної їжі, чистої води, гармонійність стосунків із природою, і суспільством на даній території. Власне все це є у нас в комплексі української культури, з її абсолютним акцентом, приматом (переважне значення) особистісного. І це є Європейським баченням буття, і його втрачати аж ніяк не можна.

Чи мають наші загаджені великі міста щось чисте? Але ж це можливо виправити, просто нам, жителям цих міст, потрібно нарешті стати повноцінними жителями країни, а не тої, чи тої "влади". А без розуміння і осягання Української культури, даної Богом цій землі, як і землям російським - справжня російська культура (що теж зникає), не вижити! Ось у чому головна проблема.
Даючи знищити найчистіше на цій, нашій землі - а мова є квінтесенцією усіх животворних традицій нашого ареалу, ми начисто знищуємо наше майбутнє.
Вибираючи життя під териконом строкатого шламу. :(

А політиків ми повинні використовувати, а не вони нас. А для цього потрібно вибирати лише тих, на кого можна суспільно вплинути, інших - у жодному випадку!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-10-20 14:57:09 ]
Судячи з наведених коментів під статею, таки сумніваються: "дайте нам лідера! дайте нам героя!"... і ми підемо за ним. а коли його знищать, повернемося до своїх городів і чекатимемо наступного.

Знаєте, я (можливо ідеалістично) думаю, що жодними законами мову не можна знищити. доки є її носії (у фізичному сенсі). Більше того, погоджуюсь з Бродським, який казав, що мова переживає своїх носіїв - у разі, коли вони залишають по собі її матеріальний вияв (книжки). Тож проблема у збільшенні критичної маси гарної, достойної національної культури в цілому і літератури, зокрема.

Що стосується особистісного ставлення - теж не потрібно ніяких указів і законів, щоб розвивати в собі любов і повагу до рідної мови. І вміти достойно нею користуватися. Тому що інколи рідною мовою кажуть таке і так, що краще б вони були німі )

А політики... на жаль, всі, що є нині, вже отруєні. неможливо впливати на ходячих трупів (


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2010-10-20 14:01:07 ]
"Слово, моя ти єдиная зброє!" Отож і прагнуть будь-що нам ту "зброю" одібрати. Єдину і останню... Щоб легше було проковтнути.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-10-20 15:17:57 ]
Мітинг проти двомовності: «друга державна мова вже діє – мова брехні»

«Ми добре розуміємо, що двомовність – це ніяке не «надбання народу», а цілеспрямована політика іншої держави, це свідома русифікація…»

До приміщення Комітету культури й духовності Верховної Ради – що навпроти парламенту – прийшли тисячі людей, серед них – відомі українські митці, громадські діячі, просто пенсіонери, студенти. Вони зібралися тут, щоб сказати своє «фе» «комуністично-регіонально-литвинівському законопроекту про мови», яким мають намір узаконити так звану двомовність.

Найактивнішими були студенти… Аби їх краще почули, вони прихопили з собою з дюжину оцинкованих відер і пару барабанів, у які щодуху гатили. Пригадалася Помаранчева революція, коли молодь навпроти Кабміну цілодобово нагадувала про себе барабанним боєм…

Одне слово, це була та акція, що не за дешеву ковбасу.

– Чому ви проти двомовності? – запитую в студентів КІМО, озброєних барабанами.

– Сьогодні довелося пропустити заняття, але є заради чого. Сьогодні ми вчимося українською мовою, завтра хтось захоче, аби ми це робили російською, тому ми тут, – каже студент Артур з Донеччини. – Ми добре розуміємо, що двомовність – це ніяке не «надбання народу» (так сказано в законопроекті), а цілеспрямована політика іншої держави, це свідома русифікація, а ми повинні проводити дерусифікацію. За 20 років незалежності можна було звикнути до української мови й не порушувати таких абсурдних питань. Ми через свою м’якість весь час здаємо позиції, але не повинні поступатися жодною комою, жодним словом, жодною буквою.

Мітингувальники тримали гасла: «Не нацьковуйте язик на мову», «Займіться ділом, а не язиком», «Янукович – розкольник України»…

– В Україні сьогодні набагато більше наболілих питань для простих людей, які потрібно приймати невідкладно, – лунало з гучномовця. – Закон про мови – це замилювання очей, аби відвернути увагу від нагальних проблем.

– Хай росіяни вчать нашу мову, – каже киянка Парасковія, яка прийшла зі своїм хором «Гомін», –ми ж їхню вивчили, спілкуємося з ними їхньою мовою, коли потрібно.

Людей зібралося чимало, але міліція притисла їх до будівлі, не поступаючись ані сантиметром. Проте мітингувальники потіснили міліціонерів, ті намагалися кільком активістам скрутити руки. Правоохоронцям мирно нагадали, що вони «не бидло», яким вважає їх влада. Це подіяло, і міліцейський кордон відступив, звільнивши для мітингу ліву смугу проїжджої частини.

Письменники, громадські діячі брати Капранови сьогодні вийшли протестувати проти брехні.

– Ми зрозуміли, що друга державна мова вже введена – мова брехні. Це єдина мову, яку досконало знають наші можновладці. Саме тому, що в державі з людьми спілкуються цією мовою, ми тут. Після того, як вони зробили хід назад з політичної реформи, то завтра призначать собі термін до другого пришестя. Скажімо, розп’яття Христа Конституційний суд визнає нелегітимним і влада автоматично владарюватиме до другого пришестя. Лише така логіка напрошується. Нехай вони собі не думають, що люди заспокоїлися. Люди не заспокоїлися, бо руйнація країни не вигідна нікому, крім них самих.

Письменник Сергій Пантюк не проти другої державної, але лише після того, як кожен донецький, луганський розмовлятиме українською.

– Тоді я чесно заговорю з ними російською. Але коли двомовність розуміється як тільки російська, то, вибачте, чхати я хотів на таку двомовність і боротимуся проти неї до останніх своїх днів.

Ірена Карпа днями повернулася з Європи.

– У Франції підвищують пенсійний вік, поповзли трохи ціни, і там страйкують усі – кажуть, що скоро й літаки не літатимуть, бо страйкарі їм не постачатимуть пальне. А що відбувається в Україні? Повна апатія. І дуже важливо, аби зараз усі виходили з «пасиву». Я прихильниця радикальних методів. Вважаю, поки по пиці не почнемо давати цій владі, то нічого не зміниться. У Франції підняли ціни на бензин – люди перевертають машини, б’ють вітрини і доволі грізно про себе заявляють. А українці поки що занадто мирно діють.

Діячка громадського руху «Відсіч» Анастасія Розлуцька проти двомовності, «бо в нас є країна, яка називається Україна, у нас є мова – українська». «Звісно, в нас значна частина спілкується російською мовою, – сказала вона, – але їхні права не утискаються і російська мова не належить до мов, які зникають. В Україні російськомовної літератури видається понад 60 відсотків, а української лише 20. Звісно, винні самі громадяни, що після 20-тирічної незалежності сьогодні порушуються такі питання.

Депутат-«регіонал», представник президента у ВР Юрій Мірошниченко проходив у комітет через центральний вхід, мітингувальники кричали «ганьба», але той, за його власним зізнанням, сорому не відчував. «Я особисто голосуватиму за закон, – заявив він. – Якщо автори законопроекту доведуть мені, що їхні ініціативи спрямовані на імплементацію Хартії регіональних і місцевих мов і не утискають україномовної громади в Україні, то цей закон може бути прийнятий».

Дисидент Степан Хмара заявив, що український народ не потерпить «покидьків при владі й глуму над нашою честю і гідністю».

– Україна більше не буде Малоросією, нехай це собі добре затямлять у Кремлі, а також п’ята колона в Україні. Нехай не наражаються на ті речі, за які їм буде дуже важко розплачуватися. Щодо цього ганебного закону я б хотів звернути увагу всіх на поведінку голови ВР Литвина…

При згадці про Литвина, народ загудів: «Ганьба Литвину!»

Дисидент нагадав, що саме Литвин як голова ВР ставитиме законопроект на голосування.

– Хотів би також нагадати, що він є академіком НАН України, але чомусь голосу академії не чути. Нехай би відстежила поведінку свого члена.

У поета Олександра Ірванця виникли асоціації з 2004 роком – побачив біля ВР старші, молодші, юні, зрілі обличчя.

Ірванець прочитав нового вірша під назвою «Балада про вікно», присвяченого особі, від якої залежатиме остаточне прийняття закону:

Я йшов по столиці нічною порою.

Сплелись блискавиці над Кия горою,

І вихор метався в небесній безодні,

І я почувався страшенно самотнім…

Та раптом мені засіяло воно –

В будинку на Банковій тепле вікно!

І я зрозумів: у буремний цей час

Він там, і Він думає зараз про нас!

Коли Він у виборах участь узяв,

Почути з нас кожного пообіцяв.

Якщо ж Він усіх нас почути не зможе,

Йому Хорошковський у цім допоможе.

Він відає чаяння й біди народні –

Поліпшує наше життя вже сьогодні,

Довіривши часточку праці важкої

Миколі Азарову й Васі Цушкові.

І затишно, й тепло зробилось мені,

Коли я побачив те світло в вікні!

Вікно в президентській Адміністрації!

Твій теплий квадрат зберігатиму в серці я!

Бо знаю, що у найбуремніший час

Він думає там про нас!

І за нас…

Фронтмент гурту «Тартак» Сашко Положинський прийшов не лише, щоб відстоювати українську мову, а й подивитися, скільки нас є.

– Мене також хвилює, що ми далі робитимемо? Як ми діятимемо? Уже всім очевидно, що в Україні немає політичних сил, на які ми можемо покладати свої надії. Усі вони вкотре доказали, що безвідповідальні. Тому ми повинні розуміти, що ніхто, крім нас, нічого в Україні не змінить. Якщо ми хочемо стати розвиненою державою, то годі вже лише кричати «ганьба, ганьба», треба діяти своїм інтелектом. Ми діями повинні показати, на що ми здатні заради своєї ідеї, своєї країни.

Під кінець мітингу голова Комітету ВР з питань культури і духовності, народний депутат Володимир Яворівський повідомив, що комуністично-регіонально-литвинівський законопроект не внесений до порядку денного ВР і, швидше за все, його не вноситимуть до середини листопада.

– Чому до виборів цього не зробили?

– Гадаю, побоялися, – сказав нардеп. – Законопроект на комітеті розглядатиметься в середу. Звісно, він буде відхилений, але це, на жаль, не є перешкодою для його внесення.

Оксана Климончук


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-10-20 17:39:29 ]
До одного місця всі ті мітинги. Українською мову можна врятувати єдиним засобом – величезною кількістю ХОРОШИХ ДИТЯЧИХ КНИЖОК, бо діти ще хоч щось читають у цій країні. А те, що ми бачимо у книгарнях на сьогодні, досить часто інакше як халтурою не назвеш. І винні у цьому ті, хто обирає, що друкувати, а це уже бізнес, а не політика. Хочете протидіяти русифікації – знаходьте кошти на видавництво якісної дитячої літератури, а не яскравих палітурок з нікчемним змістом. А то галасу багато, а як до конкретних дій – то всі в кущі. Звичайно, на майдані галасувати легше, аніж збирати гроші на видання, від котрих особисто нічого не матимеш… От взяли б у ПМ, і організували збір коштів, та й видали б гуртом щось дійсно КОРИСНЕ, ЯКІСНЕ і ЦІКАВЕ. Може, хоч декілька читачів для майбутніх українських поетів та письменників виростимо.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-10-21 08:36:47 ]
Чому лише дитячих, Тетяно? Дорослі теж повинні читати українське.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-10-21 19:58:27 ]
Тому що все одразу не ухопиш, а щодо дітей згаяний час - злочін, бо краще виховувати, а не перевиховувати потім, власні гріхи замолюючи...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-10-25 09:49:36 ]
Тут я з Вами повністю згоден, Тетяно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-10-22 08:11:22 ]
Дітей треба виховувати власним прикладом, а не словами, бо скільки б ми правильних слів не говорили, діти все одно дивляться на наші справи, а не слова, і продовжують справу батьків.