Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
2026.09.03
11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
2026.09.03
08:39
Осінній вечір...Пнеться прохолода,
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
2026.09.03
07:57
ЦИКЛ IV: РИМ
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
2026.09.03
07:36
Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
2026.09.03
06:19
Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
2026.09.02
23:39
Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
2026.09.02
22:01
деякий текст на початку
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Каразуб (1984) /
Інша поезія
Твій васал
Покинь обладунки свої в кімнаті з товстої романіки,
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
І хлюпіт зі жмені сонця в сто тисяч монет,
Що падають сяйвом на озеро і на
вайлуваті пагорби.
Ніщо так не тішить, як біло-червона зворотниця,
Перед пустинним станційним двором в закапелках подорожі,
І темно-зелений ліс розчахнутий залізним полотном просмоленими шпалами.
Куди ти ідеш з багажем, валізами, клунями, скринями,
Гектарами збіжжя на прогнилому стерні,
Зі скиртами душ, тримаючи в оберемках снопи,
Куди ти ідеш тасуючи в пам'яті старезні афіші небес,
Атласні подихи віяла гри в залицяння,
Крик юності, що темними хвилями
Розростається темно-зеленим лісом,
Осідаючи відголоссям в яру?!
Сумуєш за тишею, шахами, неспішним читанням
Воскового часу на полиці твоєї нудьги.
Колись ти гортав гуляючи вітром по саду енциклопедії,
Але тепер сотні книг силкуєшся прищепити до молодого саду історії,
До п'ятого виміру приміських воріт.
Озираєшся, а за тобою прохолодна,
Стіна лісу, байрак з чагарниками та
Краплі світла, що вихоплюють тонку павутину угорі та безліч комах.
Покинь великий міф, як покидав неонову вивіску нічного кафе,
Солодкомовного Катулла, античні трагедії,
Літописи середньовічних келій, готичні
Страхопудала ґарґулій, романи на світанку пізнання,
Друкарські станки, листи Флобера, задушні подоли
Палких повітряних куль,
Вибухи спраглих гармат імперій,
Канкан голоду, бурлеск і страх війни, аж до
Виворотної сторони античної трагедії.
Дочитай щоденники пропахлі газом і кров'ю,
Витри п'яти від червоної фарби, що
Привели тебе до білого полотна перфомансу
І знову до війни.
Ти вийдеш з цього темно-зеленого лісу.
І побачиш знайоме сонце шерехате пекучим шафраном твоїх слідів.
І ти дивитимешся на його першу прозору сльозу
І я не знаю чи варто тобі молити його
Про забуття.
Завтра ми знову повернемося до сонця,
А ти підносиш руку із мечем правди над перилами вечора
Щоб поставити зарубку пам'яті його неповторності.
02.09.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Твій васал
Покинь обладунки свої в кімнаті з товстої романіки,
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
І хлюпіт зі жмені сонця в сто тисяч монет,
Що падають сяйвом на озеро і на
вайлуваті пагорби.
Ніщо так не тішить, як біло-червона зворотниця,
Перед пустинним станційним двором в закапелках подорожі,
І темно-зелений ліс розчахнутий залізним полотном просмоленими шпалами.
Куди ти ідеш з багажем, валізами, клунями, скринями,
Гектарами збіжжя на прогнилому стерні,
Зі скиртами душ, тримаючи в оберемках снопи,
Куди ти ідеш тасуючи в пам'яті старезні афіші небес,
Атласні подихи віяла гри в залицяння,
Крик юності, що темними хвилями
Розростається темно-зеленим лісом,
Осідаючи відголоссям в яру?!
Сумуєш за тишею, шахами, неспішним читанням
Воскового часу на полиці твоєї нудьги.
Колись ти гортав гуляючи вітром по саду енциклопедії,
Але тепер сотні книг силкуєшся прищепити до молодого саду історії,
До п'ятого виміру приміських воріт.
Озираєшся, а за тобою прохолодна,
Стіна лісу, байрак з чагарниками та
Краплі світла, що вихоплюють тонку павутину угорі та безліч комах.
Покинь великий міф, як покидав неонову вивіску нічного кафе,
Солодкомовного Катулла, античні трагедії,
Літописи середньовічних келій, готичні
Страхопудала ґарґулій, романи на світанку пізнання,
Друкарські станки, листи Флобера, задушні подоли
Палких повітряних куль,
Вибухи спраглих гармат імперій,
Канкан голоду, бурлеск і страх війни, аж до
Виворотної сторони античної трагедії.
Дочитай щоденники пропахлі газом і кров'ю,
Витри п'яти від червоної фарби, що
Привели тебе до білого полотна перфомансу
І знову до війни.
Ти вийдеш з цього темно-зеленого лісу.
І побачиш знайоме сонце шерехате пекучим шафраном твоїх слідів.
І ти дивитимешся на його першу прозору сльозу
І я не знаю чи варто тобі молити його
Про забуття.
Завтра ми знову повернемося до сонця,
А ти підносиш руку із мечем правди над перилами вечора
Щоб поставити зарубку пам'яті його неповторності.
02.09.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
