Мені не хотілось би звертати на це увагу, але якщо орієнтуватись на правильні наголоси, то не все виглядає так райдужно, як може здаватись, якщо ними нехтувати.
„Гучни́й”. Наголос саме такий. І він впливає на звукопис.
Чим цей вірш може бути цікавим його адресату?
У дієслові „попливли́” наголошується саме останній склад, а уявний наголос, наприклад, мене, дезорієнтує. Або я вимушений шукати сцену для декламації. З неї вірш читається краще. Силабо-тонічність відступає.
Я не знаю, як можна сплутати звуки арфи і грому?
Вечірній пізній... Два прикметника. Де кома? Може, краще хай було б дієслово з прикметником?
Про метафоричний ряд не писатиму, бо вийде не коментар, а трактат.
Вони є – і саме вони відіграють неабияку роль у створенні поетичного твору.
Все одно мені здається, що їх забагато на вісім рядків. І не всі вони зрозумілі такому читачу як я. А адресат, як відомо, був не просто читачем.

З повагою і найкращими побажаннями,
Г.С.