Я думаю, що редакція мастерень не має бути такою скромною до дакої великої статті. Можливо, Ви не хочете когось зачепити?

Це і для нашого сайту вельми актуально. "Слово творить світ, спотворене слово спотворює його"...
"Ще одна прикра помилка в тому, що надто прискіпливі охоронці чистоти української мови та борці з суржиком розлякали і фактично підштовхнули до русифікації відразу дві категорії людей:
Перша — частина суржикомовних українців центру та сходу України, які вирішили, що їм простіше не виправляти рідну, а перейти на російську мову.
І їхня поганенька російська буде менш помітною (бо справжню російську в Україні знайти нелегко), ніж поганенька українська (яка все ж є)! Цей мотив-аргумент сьогодні є чи не найпоширеніший.
Друга група — російськомовні громадяни, які б, можливо, і заговорили українською, але не захотіли "ковєркать язик" та бути об'єктом втручань щирих і нещирих "доброзичливців"...

Шановний Олеже Левченко, важко чимось і доповнити погляди В. Гонського. Якщо Господь призвав нас бути українцями, то ними нам і потрібно повноцінно бути?
Чим добра Поезія, кожен автор, який на мовному (та й іншому) роздоріжжі, може відчути що йому ближче, де менше фальшу, де для нього промовистіше, яка мова таки рідна. Серед авторів "Майстерень" окрім українців, є і росіяни, і вірмени, і євреї, і німці, інші ... І нас поєднує Поезія, яка в основному пишеться і коментується українською, тобто, можна сказати, що нас поєднує, в основному, саме український підхід до поетичної творчості. Це мені здається важливим.
Щодо нашої української цілісності, то тут я довіряю Творцеві, бо тільки він творить нації. Щодо сучасного стану українського народу, то тут можна напевно жалкувати, що кожна сволота намагалася завжди вибити кращих представників - еліту, і залишити дві великі групи рабів - для обслуговування. Останній раз таку сволоту звали комуністами, а групи людей, які вони нещадно сформовували - клас робітників, клас селян і тонкий прошарок чогось малоістотного, але вкрай насиченого спецслужбами. Тому після таких і інших вікових селекцій нашому народу оговтатися непросто. Але вже наші діти сформують той повноцінний український народ, що не матиме класів, але матиме безліч справжніх людей, призваних бути українцями.
Стати людиною - найголовніше, і національність чомусь у таких речах неймовірно помічна.

Іван Редчиць

Мабуть, щоб дбали більше про духовність,
Як сніг, на наші голови - двомовність,
Що лізе в душу, в серце, лізе скрізь, -
Немов змія, нас жалить чужомовність.

Я думаю, що однією із висловлених помилок у критиці є те, що потрібно доводити, що українці - це нація. Не слід забувати, що шукає доводів той, хто сумнівається у істинності речей. Але навіщо заперечувати очевидне і ставити у зразок "міфічні" та "дискусійні" національні утворення типу сполучення азіатських племен "чуть", "мєря", "весь".
Не потрібно нічого доводити! Варто підвищувати свою національну гідність і культуру! А це вже інша нагальна проблема.
Атрибутом культури виступає і мова. Хто її цурається (завжди і скрізь, а не абсолютизуючи окремі випадки), той не визнає не тільки своєї історії як чогось абстрактного, не конкретного, той не визнає своєї причетності до своїх предків, а отже, не визнає ознак свого хай-якого існування.

Ірина Фаріон і Ко, проти дятлов...

Двом хлопчикам стало нудно, і вони вирішили попіаритись. З цього зробили показову, але прогнозовану провокацію.

А пані Фаріон, і в цьому Нагієв прав, завжди потрібні вороги. І вона їх знайде обов"язково.
Хоча вона - сама жертва, хоча й дуже агресивна і трохи базарна.

Тут, можливо, складніша гама... Запальна жінка, на кшталт Жанні Д'Арк, воює, як уміє. Але перебуває у партії, яка її здасть і спалить, підставивши якусь чергову свиню...

Взагалі мені подобається, коли жінки не соромляться показати, що вони інтелектуально вищі за всіляких "комерсантів від влади, чи грошей, чи попси". І дивно бачити майже політичні "шоу" в дитсадках ( а вони за соціалізму ще й які були!).

А в Гузара, ніби, й інша вагова категорія. :)
І він "захищає", обстоює Промисел Божий на своїй святій землі. Себто культурологічну людяність в цілому, яка пов'язана і підтримується Промислом. Бо саме це лежить в існуванні євреїв у Ізраїлі, французів у Франції, росіян в Росії, українців в Україні. І ця людяність звісно йде від землі, що сформувала свій народ.

Не даремно євреї починали відродження з кібуц і розвивають далі свій патріотизм від любовного ставлення до кожного клаптика своєї землі.
Те саме, думаю, і в Україні. Відірвавшись від спорідненістю зі своєю землею - будь-яка нація, народ вмирає - хто швидше, хто повільніше. Зрештою, зникає, знищується...

Як не зарікаюсь я більше помовчувати, а не виходить. Коли чоловік кликав мене подивитись ось це дійство з Нагієвим, я відмовилась. Для мене достатньо цього прізвища, аби втратити цікавість до передачі. Ми з чоловіком досить часто опиняємось по різні сторони барикад, але цього разу, переглянувши шоу, він визнав, що моя думка щодо даного дійства абсолютно слушна. Але розміщення цього ролика у ПМ таки змусило мене його переглянути. По-перше, давайте подумаємо, на яку аудиторію і з якою метою розрахований задум цієї передачі. Це ж абсолютно зрозуміла мета задовольнити самолюбство не надто розвиненої інтелектуально частини населення пострадянської території, котра ще не скоро відійде від вдовбаної в мозок за часи радянської влади великодержавно-шовіністичної ідеї першості російської мови і другорядності, практично приреченості до вимирання, усіх інших. Але шоу не вдалось – враження від нього, як від зіжмаканого брудного простирадла. Трошки аналізу.
Початок. І одразу ж програмування публіки на доброзичливе сприйняття особи Олександра Швеця. Цитую звертання Нагієва до означеної особи: «… Вы после Путина второй по популярности. Вас показали во всех новостях…» Далі Швець, котрий на питання «Вы не любите государственный язик?» відповів : «Нет. Абсолютно. Я вам честно и с уверенностью это говорю. И никогда в жизни не полюблю.» - починає доводити своє лояльнее ставлення до української мови, і ніхто, АБСОЛЮТНО НІХТО не дорікнув йому за відверту брехню. А Євгенія Власова ще й допомагає йому викручуватись і перекручувати факти, стверджуючи, що фраза про «телячу мову» відносилась не до державної мови, а до суржика хлопців, котрі перескакували з однієї мови на іншу. Цікаво, чи у дівчини не все гаразд з логікою, чи навпаки, все гаразд , бо вона від зіграної ролі отримає досить відчутний для себе зиск (але ж у такому випадку у неї не все гаразд з порядністю…)? Ну що ж, здається, шоу Нагієва тим і відрізняються, що там практично завжди присутні особи з низькопробно-скандальною поведінкою.
Щодо фрази Володимира Моісеєнко: « Допустим, если бы я ехал за рулём, я вряд ли бы снимал на мобильный телефон». Так уже в моєму житті сталось, що я накатала досить великий «стаж» на «штурманському» місці поряд з чоловіком, тому доволі добре знаю досить багато негативних речей про людей з жезлом. З того часу, як чоловік встановив спочатку відеокамеру, а потім замінив її на відеорегистратор, з перевищенням людьми у формі службових повноважень йому зустрічатись практично не доводиться. І все ж, маючи безпосередню уяву про практику правопорушень з боку ДАІ, я підтримую точку зору свого чоловіка, що нижня ланка цієї державної установи просто змушена існувати у тих умовах, котрі їм диктуються вищими чинами. І коли якогось «сержанта Петренко» звільняють, наприклад, за хабарництво, я точно знаю, що знов постраждав черговий цап-відбувайло, бо звільняти треба не його, а ЗНАЧНО ВИЩЕ керівництво, бо народна мудрість про те, що риба гниє з голови, у даному випадку підтверджується стовідсотково… Отже, в умовах, коли населення намагається захищатись від неправомірних дій ДАІ відеорегистраторами, відеокамерами та мобільними телефонами, фраза Володимира Моісеєнко виглядає, м’яко кажучи, невиправданою. Звинувачення хлопців у можливому монтажі у той час, як сам Швець жодного разу не сказав, що то монтаж, бо він такого не говорив, теж виглядає не надто коректно.
Я не люблю людей, подібних Ірині Фаріон, бо коли вони беруться до справи, результат доволі часто буває прямо протилежним тому, якого вони, начебто, добиваються. Вони діють з такою експресією, таким тиском, що налаштовують і проти себе, і проти справи, яку відстоюють, навіть можливих своїх прибічників. У нашій країні існує право свободи вибору мови, віросповідання та різні інші права, і суть конфлікта не в тому, що Шевчук відірвався від своїх коренів, а в неповазі державного службовця до засад державності. Неприпустимо, знаходячись на державній службі, являючи собою у певній мірі обличчя цієї держави, виказувати неповагу до її мови, бо якщо виказувати неповагу до державного діяча – це оцінка його діяльності, а неповага до мови – це заперечення права на існування цієї держави (Чи не тому саме росіяни кинулись роздувати цей випадок, адже, не будемо забувати, що Україна у їхній підсвідомості – частина втраченої території?) Але я все одно буду стверджувати, що в умовах, коли високопосадовці, вважаючи себе вищими за правила дорожнього руху, давлять на дорогах усіх, хто не встиг втекти, і не несуть за це відповідальності, і дозволяють собі накази побити даішника за те, що насмілився зупинити велике цабе за перевищення швидкості, Швець і йому подібні – не більше, як цапи-відбувайла, за рахунок яких посадовці вищого рангу намагаються створювати собі обличчя.
Найбільше мені імпонують тези Юрія Володарського. Але ж , знову, він забув, що окрім права на самовизначення окремої особи, існує право на самоповагу і повагу з боку інших НАЦІЇ, і у даному випадку образа з боку Шевчука прозвучала не тільки у бік держави, а і у бік УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.
Не секрет, що публіка на таких шоу зазвичай не випадкова, і її толерантне ставлення до відверто не щирої поведінки Шевчука, низькопробної скандальності Власової і потім доволі агресивна реакція під час спроб хлопців здійснити своє, начебто надане передачею, право на оприлюднення своєї точки зору, наводить на сумні думки. Те, що хлопці зняли і розмістили цей ролик у Інтернеті , названо «приколом і хуліганством», їх звинуватили у неробстві, причому бездоказово і т. п. Я розумію, це шоу, але у даному випадку воно далеко не розважальне, воно створене з метою впливу на свідомість і підсвідомість. Якого саме впливу? Дивимось далі…
Державний діяч, депутат міської ради Григорій Кваснюк говорить те, на фоні чого нещасний Шевчук зі своєю дурнуватою фразою – невинно постраждалий янгол. Цитую: «Уволили (Шевчука) за что? За то, что он оскорбил державну мову. Ну так пускай державна мова подаст за него в суд….
Но дело в том, что не существует такой нормы.» І що тут скажеш, дійсно, норми, за якою державна мова власноруч подає на когось в суд, не існує. А для Григорія Кваснюка, очевидно, і Конституції не існує. Виявляється, за паном Кваснюком, керівництво Шевчука вигадало всі ті норми і закони, за порушення яких останнього і звільнили. От уже ця ДАІ, зовсім розперезалась, уже сама закони вигадує, хліб у депутатів відбирає!!! З моєї точки зору, за подібне блюзнірство людину, уповноважену депутатським мандатом, взагалі слід громадянства позбавити. Але у дечому він правий: так не виховують, бо виховувати треба перш за все власним прикладом. А чого ж ми хочемо від сержантів і студентів, коли у нас такі депутати?
І ще. Посмішка на обличчі молодої людини, виявляється – ще те хамство. І єдиний тільки Юрій Володарський зумів знайти правильні слова, аби захистити хлопців, що насмілились підняти на гора існуючу проблему. Всі ці депутати і артисти забули, або ніколи і не розуміли одну річ: це вони піаряться в Інтернеті, а для переважної більшості молоді Інтернет – один із засобів СПІЛКУВАННЯ І СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ. Мені здавалось, що гумористи зі своїм нестандартним мисленням, трохи вільніші від стереотипів. Пан Моісеєнко з «сотоваріщем» знищили цю помилкову точку зору вщент. Або ж вони не гумористи. Це ж на скільки треба всотати в себе реакційність, щоб серйозно вважати, що дозволити собі образливе висказування у адресу мови цілої нації – ще не скандал, а от обнародування такого вчинку слід засуджувати. Цікаво, які проблеми шановний пан закликав вирішувати після цього, випадково не ту проблему, як навчити молодь сидіти, прикусивши язика, і не сміти писнути проти старшого покоління (не будемо забувати, що значна частина цього покоління не те що не розвинена належним чином у свій час, а навіть деградована з-за цілої низки обставин) Сумно…. Молодь повинна рухатись вперед, а рух не виключає помилок. Просто страшно, з чим ці молоді люди зіткнулись, і скільки помилок вони можуть наробити внаслідок розчарування в людях після такого шоу.
Далі… Далі Юрій Вишневський вираховує, у якому році зникне українська мова. Організатори шоу знали, кого й навіщо запрошували. Він чомусь вважає, що українська мова обов’язково стане непотрібною. Шановний пан, мабуть, забув заглянути у підручник історії і порахувати, скільки років за царської Росії та Радянського Союзу сукупно українська мова проіснувала у офіційному статусі непотрібної. Я знаю людей, котрі не володіють українською мовою, але проти того, щоб надавати російській статус другої державної. Тому що вони розуміють, що спочатку треба компенсувати ті втрати, що понесла українська мова і українська ментальність за попередні століття. Бо їхня (і моя у тому числі) «російськомовність» - це таки втрата. І українська мова не може зникнути сама по собі, без цілеспрямованої політики. В української мови один єдиний внутрішній ворог – дурні. З отієї категорії, що застав їх Богу молитись – вони і лоб поб’ють. Це їм прагнеться негайної, буквально на протязі пів покоління, примусової українізації, це вони своїми діями відштовхують частину російськомовного населенні від ідеї української державності. Це з-за них постало питання про другу державну мову. Бо треба розуміти, що в суспільстві завжди існує певна інерція (частково завдяки цій інерції українська мова і вижила). І подолати цю інерцію за допомогою тиску неможливо, навпаки, під тиском інерція переростає в спротив. Навіть радянська влада це розуміла, і діяла не поспішаючи. Ще б покоління два-три, і вона б свого практично досягла, бо важко реанімувати мову, що геть відстала у плані сучасної термінології. Та, на щастя, радянська влада виявилась на багато менш життєздатною, ніж українська мова. Дурні навіть не розуміють, що прагнення до примусу – то залишки радянської психології («Не можеш – научим, не хочеш – заставим.») Це вони довели країну до розколу на два табори за мовною ознакою, коли люди з західної частини і люди зі східної частини, зустрівшись на нейтральній території (наприклад, чорноморське узбережжя) спочатку бояться один одного, очікуючи ворожості, а потім розстатись на можуть, і сидять за розмовою до ранку, з відчуттям повернення давно втраченого родича, бо, виявляється, усі негаразди у їхнім житті – спільні, і виливають вони душу один одному на такій мові, що ні українською, ні російською не назвеш, бо, намагаючись бути ближчими, вони ще й купу неіснуючих, але зрозумілих обом, слів навигадують. Хто цього на власні очі не бачив, тому, можливо, і здається, що для виживання української мови головне примусити усіх її вивчити, а я знаю, що головне – ось такі зустрічі, і такі розмови. Бо саме вони сприяють розумінню спільного кореня, чи, принаймні, спільного громадянства. А звинуваченнями у відірваності від коріння і примусом любові до мови не викличеш – цим можна тільки сповільнити процес її повернення. А на ображених неповагою ( а тиск є проявом неповаги) легко впливати ворожій пропаганді.
Максим Луцький абсолютно правий – працювати треба не у напрямі примусу, а у створенні умов для популярності і привабливості української мови. Я б «закохалась» у Ірину Фріон, якби ця думка прозвучала від неї українською, але ця пані занадто вже схильна до звинувачень. І справа не в тому, що російська мова – це мова колонізаторів, а в тому, що ми, українці, маємо спочатку потурбуватись про самоповагу (а захист життєвого простору рідної мови є проявом самоповаги), а вже потім, при потребі, можемо ввести хоч і десяток других державних мов. Але ці покоління ще просякнуті залишковими пострадянськими синдромами підсвідомої другорядності, котра штовхає їх з піною з рота і криками доводити свою правоту, замість того щоб спокійно рухатись обраним напрямом, тому навряд чи можна розраховувати на швидкий рух вперед.
І все ж я, як пересічна представниця української нації, вдячна Ірині Фріон за те, що вона взяла на себе захист української мови у шоу, фабула якого була побудована на ідеї її програшності і зводилась до чергових повчань «великого брата», як треба жити. Так само, як і Юрію Володарському за підтримку Ірини Фріон, Максиму Луцькому за озвучення ідеї популярності української мови, і Борису Саджая, котрий звів нанівець ідею шоу, підкресливши, що він мріє створити не пам’ятник українській мові, як то намагався вкласти до мозку глядачів Нагієв, а скульптурну композицію. Маленький штрих, а на скільки заважив. : )А його промова про різні мови – це єдине, від чого я отримала задоволення, подивившись це шоу...
Володимир Данилець і Володимир Моісеєнко після своїх ретроградних нападок на молодь, у кінці просунулись ще далі, закликаючи звільняти з роботи дикторів, що допускають помилки відхилення у літературному мовленні. Вони забули, що у часи їхньої молодості практично не існувало прямого ефіру. Вони остаточно мене розчарували своїм нерозумінням того, що українська мова після довжелезного періоду застою отримала шанс розвинутись і сформуватись у тих частинах, де її розвиток був примусово зупинений засиллям російської мови у попередній період, а це шлях навпомацки, шлях не науковців, а нації в цілому, і нація перепробує на смак ще невизначену кількість слів, часом помиляючись і відкидаючи помилки, поки мова її більш-менш сформується, а сама нація відновиться після попередніх втрат. Мова – це живий процес, схильний до видозмінення, і ми маємо захищати її життєві інтереси, бо цим ми захищаємо себе, як єдину націю. І тільки ворог буде стверджувати, що на теренах цієї країни немає української мови – вона є, вона відроджується і намагається розвиватись далі.
А у кінці шоу Ірина Фріон все ж сказала те, що я дуже хотіла від неї почути. Ну майже…
Вибачте, якщо повторюю уже сказані кимось вище ідеї, але уривками на протязі майже половини дня виклацувала свій коментар, передивляючись шоу, поки люди висказувались - не переробляти ж... Ну що поробиш, такий я вже тормоз :)