Образ Джона Вілмонта, другого графа Рочестера – ліричного поета, сатирика та лідера групи «придворних гострословів», з оточення англійського короля Карла (Чарльза) II виник так не очікувано – вискочив як бісик з табакерки, а точніше з розкішного фільму «Libertine». Дуже захотілося перечитати його твори, на які, за свідченням сучасних літературознавців, наклало відбиток його невпорядковане, бурхливе сексуальне життя.
Творів знайшлося не досить багато і мабуть в сімнадцятому столітті вони справді були непристойними. Та з точки зору сучасної людини, яка живе в час, коли будь який підліток вільно пише на стіні fuck, коли жінка може спорудити п’ятиповерхову конструкцію з непристойних слів, коли чоловічий дітородний орган ми називаємо, у кращому випадку, «член» чи «пеніс», творіння графа Рочестера видаються не такими вже й розпусними. Його поезію «By All Love's Soft, Yet Mighty Powers», в наш час, можна розглядати як таку собі « санітарно – гігієнічну сатиру» спрямовану на представниць прекрасної статі, що нехтували, чи й досі нехтують засобами інтимної гігієни.
Читаючи твори Джона Вілмонта, другого графа Рочестера, я чомусь подумала, що непристойності людини необтяженої інтелектом, набагато гірші, ніш непристойності інтелектуала, естета, філософа, хоча й помер він у досить молодому віці від «хвороби яка виникає внаслідок надмірних насолод».