Валентин Бендюг просив. :)

Не могла втриматися від усмішки :))) Чудовий життєвий діалог!

Переробити без лапок. А так чудово. Будете писати поеми, бо маєте хист до діалогів.

:) Ну ось і добре. Раз чарівна дівчина посміхнулась, значить, вірш виправдовує своє існування.

Валентине, а чого без лапок? Я тоді сам заплутаюсь, хто там що говорить.:)

І як тут ще раз не усміхнутися ;) Іване, а може ви у формі діалоговій напишіть, як от:

- І що ж тепер? Напевно, до весни?
- Мабуть. Ти ж хоч не забувай писати.
- Угу. Писатиму... Але ж яка ти...
Та ні, мовчу... Приходь хоча б у сни.
Моя кохана, мій прекрасний кате

Ну добре. Майже вмовили. От тільки треба ще якось третій знизу рядок розчленувати. Що порадите?

Може, виділити окремим рядком?

- Ну перестань. Та, врешті, я не проти,
Якщо ти заведеш когось.
-Ну що ти!...

Ось пані Ванда добре радить. Ну, на початку, певно, без лапок не обійтися. Мабуть, вони потягнули за собою й решту. Але ті лапки заважають, принаймні мені. А коли вже автор заплутається, то що маю я бідака робити? Відкривайте підручник де йдеться про пряму мову та авторські включення у неї та й працюйте. Буде дуже корисно.

Так піде?
Валентин сьогодні виглядає ображеним. :) Не переймайтесь. :)
Вандо і Валентине, щиро дякую за критику.

"Чудовий життєвий діалог" - це схвальна критика. :) Ну але не будемо ж ми вдаватись до термінологічних дискусій.

Іваночку! Я не ображаюся, тим паче на вас. нема за що. Я часом буваю занадто прямолінійним, - це правда. То вже вибачте, - характер такий, а мінятися пізно. Якщо пса добре годувати, то з нього кінь не виросте, а кінь здохне без їжі, а псом не стане.

Та боронь боже, Валентине! Вам аж ніяк нема за що вибачатись. Навпаки, Ви сказали чимало доброго на адресу моїх поетичних забавок. Дякую

а я вам майже повірила.
кінцівка - спроба тримати "хвіст трубою"
чи вам просто на роботі нудно :)

Та, правду кажучи, поки я писав той вірш, він мені набрид і перестав подобатись. :) Кінцівка й планувалась іронічною, але трохи несподіваною стала і для мене.

мені здається, що це досить складно, так спресувати слова - наповнити їх болем, самоіронією, відчувається "посмішка крізь сльзи".
і все в таких коротких фразах, майже без образів, тільки натяками на почуття колшні і майбутні.
Браво.

Та ну Вас, Янко. :) Ви підозрюєте мене у надто чистих намірах. :) Не було такого. Іронія - так (може й навіть надміру); "самоіронія" - так; "посмішка" - безумовно. Але "крізь сльози" і "біль" - ні. Принаймні, не в цьому вірші. :) Не треба його сприймати серйозно.

Ніби все добре, пане Іване. Пишіть. Читатиму.

Гарненько.